Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 13 листопада 2019 року (ВС/КЦС у справi № 645/4220/16-ц) дiйшов до висновку про те, що не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 645/4220/16-ц

провадження № 61-19921св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач і за первісним і за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

третя особа за первісним позовом - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна,

третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малікова Олена Костянтинівна

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2017 року в складі судді Бондаревої І. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                   ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Качур А. В., про визнання недійсним договору купівлі - продажу, витребування майна з незаконного володіння.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 02 червня 2016 року було встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , визнано за  ним право власності в порядку спадкування за законом на спірну квартиру після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З відомостей Реєстру прав на нерухоме майно йому стало відомо, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ця квартира була зареєстрована за останнім.                ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2016 року, укладеного між нею та померлим ОСОБА_4 , майже через рік після його смерті. Тобто, відповідач незаконно набула право власності, а тому договір купівлі-продажу квартири від 29 березня 2016 року є недійсним.

З огляду на викладене, позивач за первісним позовом просив суд визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 29 березня 2016 року та витребувати спірну квартиру АДРЕСА_1 , з володіння ОСОБА_2 .

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до                       ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус ХМНО Малікова О. К., про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_3 на момент укладання договору надала правовстановлюючий документ на спірне нерухоме майно, і він не мав жодних сумнівів з приводу власника квартири. З цих підстав, він вважає себе добросовісним набувачем спірної квартири.

Тому, просив суд визнати його добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , придбаної на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 12 серпня 2016 року між ним та ОСОБА_3 та визнати на вказану квартиру право власності за ним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 лютого              2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір від 29 березня 2016 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Качур А. В. Витребувано з володіння ОСОБА_2 та зобов`язано останнього повернути на користь ОСОБА_1   квартиру АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 23 березня 2016 року за частинами першою - третьою статті 203 ЦК України є обґрунтованими, оскільки під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний правочин був укладений після смерті ОСОБА_4 . Спірна квартира поза волею вибула із володіння ОСОБА_1 , а тому вимоги про її витребування від добросовісного набувача підлягають задоволенню на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суди, визнавши         ОСОБА_2 добросовісним набувачем, дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для збереження за ним спірного майна, оскільки він не відповідальний за те, що це майно вибуло з володіння позивача не з його волі внаслідок протиправних дій невстановлених осіб.

Крім того, суди попередніх інстанцій не вирішили питання про відшкодування добросовісному набувачу понесених ним витрат на придбання майна.

Касаційна скарга не містить доводів щодо висновків судів стосовно вирішення вимог первісного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та зустрічного позову про визнання ОСОБА_2 добросовісним набувачем, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині не переглядаються.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання ухвали апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України 07 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що за ОСОБА_4 15 листопада 2002 року зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 22 червня               2016 року за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 визнано право власності на зазначену квартиру.

29 березня 2016 року, від імені ОСОБА_4 , який на той час вже помер, та ОСОБА_3 приватним нотаріусом ХМНО Качур А. В. був посвідчений договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру, яка на момент відчуження була зареєстрована на ім`я ОСОБА_4

12 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО         Маліковою О. К., за яким відповідач ОСОБА_2 придбав зазначену квартиру, яка на момент відчуження була зареєстрована на ім`я     ОСОБА_3

Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Колегія суддів враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_5 , який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту. Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до ОСОБА_5 як спадкоємця ОСОБА_6, відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру ОСОБА_5 стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви ОСОБА_5 про визнання його спадкоємцем ОСОБА_6

По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені ОСОБА_5 для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності ОСОБА_5 Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях ОСОБА_5 В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій ОСОБА_5 було порушено. З огляду на, що ОСОБА_5 був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття ОСОБА_6 квартири ОСОБА_5 практично збіглося з його визнанням як спадкоємця ОСОБА_6 і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії ОСОБА_5 і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду.

Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.

Отже, задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_2 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Доводи ОСОБА_2 про судами першої і апеляційної інстанції вимог процесуального права щодо належного повідомлення про день, час і місце судового засідання відповідача ОСОБА_3 , яка не подавала касаційної скарги, колегія суддів не приймає, оскільки, виходячи із змісту пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України цей арґумент мав би значення, якщо б розглядалась касаційна скарга ОСОБА_3 і вона цією обставиною обґрунтовувала б свою скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, враховуючи положення частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги   ОСОБА_2 , скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 рокув частині задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна, про витребування квартири із чужого незаконного володіння скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Качур Анна Володимирівна, про витребування з володіння ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                               В. І. Крат

Судді                                                                                                 Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук