Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 19 лютого2020 року (ВС/ВП у справi № 640/109/19) дiйшов до висновку про те, що оспорювання реєстрації місця проживання дитини можливе в порядку цивільного судочинства.

Якщо бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка призвела до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, обов’язків або зачіпає інтереси особи чи пов`язана з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, може бути припинена в порядку, визначеному ЦПК України.

 

Так само мають бути вирішені позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності посадової особи щодо відмови у скасуванні реєстрації місця проживання дитини та зобов`язання скасувати таку реєстрацію.

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого2020 року

м. Київ

Справа № 640/109/19

Провадження № 11-778апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Деснянська РДА) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2019 року (судді Мельничук В. П., Земляна Г. В., Лічевецький І. О.),

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати бездіяльність відповідача в частині відмови у скасуванні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , неправомірною;

- зобов`язати скасувати реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, визначеному пунктом 28 Правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічногореєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207.

На обґрунтування позовуОСОБА_1 зазначила про порушення її прав та інтересів, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо скасування реєстрації місця проживання її малолітньої дитини, вчиненої з порушенням чинного законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 8 січня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки спір між сторонами підлягає розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 4 квітня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 січня 2019 року змінив в мотивувальній частині, оскільки суд помилково вказав на те, що предметом  спірних відносин у цій справі є користування та розпорядження майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .

В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, серед іншого, обґрунтована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду заявлених у цій справі вимог у порядку адміністративного судочинства, адже, за твердженням  ОСОБА_1 , скарги, спори з приводу законності дій посадових осіб органів місцевого самоврядування є публічно-правовими, оскільки виникають за участю суб`єкта владних повноважень під час реалізації наданих йому законодавством владних управлінських функцій.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що, на її думку, сімейний спір щодо місця проживання дитини вже був вирішений 31 травня 2018 року Полонським районним судом Хмельницької області у справі № 681/142/18 за позовом ОСОБА_3 .

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки в касаційній скарзі позивачка просить скасувати судові рішення у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

Відзивів на касаційну скаргу на час розгляду справи до суду не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається  матеріалів справи, 1 лютого 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що її чоловік ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрував місце проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , без письмової згоди на це позивачки.

При цьому місце фактичного проживання ОСОБА_2 , за твердженням позивачки, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

28 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про скасування реєстрації ОСОБА_2 , оскільки така реєстрація місця проживання дитини була вчинена без письмової згоди позивачки, проте відповідач відмовив їй у скасуванні вказаної реєстрації.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Також пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та сімейних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Згідно з частиною четвертою статті 29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини першої статті 242 ЦК батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

За приписами частини першої статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною першою статті 161 CK якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вирішувалося питання щодо згоди позивачки на зміну місця проживання та реєстрації місця проживання їх спільної дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 вказує на те, що 1 лютого 2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 19 листопада 2013 року зареєстрував місце проживання доньки  у кв АДРЕСА_3 всупереч положенням статті 6 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077, без письмової згоди на це позивачки, місце проживання якої було зареєстровано в м. Полонному Хмельницької області, з метою отримання матеріальної допомоги. Так, 27 грудня 2013 року Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської РДА ОСОБА_3 була призначена одноразова допомога у розмірі 9720 грн та з 1 грудня 2013 року - щомісячна допомога у розмірі 810 грн.

Отже, фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір про місце реєстрації та проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав, гарантованих СК.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо особа стверджує пропорушення її прав наслідками, що спричинені бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яку вона вважає неправомірною, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у скасуванні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 та зобов`язання скасувати таку реєстрацію повинні розглядатися в порядку, передбаченому ЦПК.

До того ж Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд цивільним судом справи № 681/142/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Полонської районної державної адміністрації Хмельницької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини, на яку посилається скаржниця та якою було визначено для ОСОБА_3 способи участі у вихованні дочки ОСОБА_2 , не наділяє цей спір із Деснянською РДА ознаками публічно-правового.

Таким чином, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи   ОСОБА_1 про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/17 (провадження  № 14-130цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 (провадження № 11-548апп18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17 (провадження № 11-113апп19).

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 січня 2019 року та постанову  Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2019 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко М. І. ГрицівВ. В. Пророк Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська