Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Справа № 639/3015/14-ц

2/639/1155/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого                               - судді Труханович В.В.

за участю секретаря          - Малойван Є.І.,

за участю представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Панасенко П.П.

розглянувши у  відкритому судовому засіданні  в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнана частково недійсним шлюбного договору, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1. звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3,  в якому просив суд визнати частково недійсним шлюбний договір від 12.01.2012 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 04.11.2013 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року було змінено. З врахуванням змін, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова було розірвано договір доручення від 04.12.2009 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 215 200,21 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати.

12.01.2012 року між відповідачами було укладено шлюбний договір.

Позивач вказує, що у власності відповідач є нерухоме майно, яке на його думку належить їм на праві спільної сумісної власності, як майно набуте за час шлюбу.

ОСОБА_1 зазначає, що шлюбний договір фактично закріпив перехід частки ОСОБА_3 на користь її чоловіка ОСОБА_4

Таким чином, на думку позивача, шлюбний договір був укладений під час розгляду цивільної справи про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 215 200,21 грн. та після накладення арешту.

Встановлення у шлюбному правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, тому укладання такого договору спрямоване не на реальне настання наслідків, а з іншою завідомо неправомірною метою, в даному випадку позивач вказує, що укладання шлюбного договору спрямоване на ухилення ОСОБА_3 від виконання обов'язків щодо повернення боргу ОСОБА_1

Так, позивач вважає, що укладання шлюбного договору за своїм змістом суперечить вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним, у зв'язку з чим він і звернувся до суду з даним позовом.

27 травня 2014 року представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Панасенко П.П. надав суду письмові заперечення, де вказав, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно висновків судів апеляційної та касаційної інстанцій немає правових підстав для накладання стягнення на майно, що належить подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки не було встановлено факт отримання ОСОБА_3 грошей від ОСОБА_1 в інтересах сім'ї.

Посилання позивача на те, що шлюбний договір не спрямований на реальне настання наслідків, як на підставу визнання його частково недійсним, є лише його припущенням.

Крім того вказує, що порушень вимог закону під час укладання шлюбного договору допущено не було.

Представник позивача, ОСОБА_5, яка діє на підставі довіреності від 17.11.2011 року, в судовому засіданні заявлений позов підтримала, просила суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Панасенко П.П., який діє на підставі довіреності від 24.10.2013 року, в судовому засіданні проти позову заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 25.09.1998 року, про що свідчить свідоцтво серії НОМЕР_1.   (а.с. 14)

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року, яке в подальшому було змінено рішенням апеляційного суду Харківської області від 04.11.2013 року, договір доручення від 04.12.2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у формі нотаріально завіреної розписки було розірвано. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 215 200,21 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн., та стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати. (а.с. 6-9)

12 січня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір. (а.с. 5)

Відповідно до ст. 92 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Частина 1 ст. 93 СК України вказує, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Позивач зазначає, що даний договір не був спрямований на реальне настання наслідків, а був спрямований на ухилення ОСОБА_3 від виконання обов'язків щодо повернення боргу ОСОБА_1, у зв'язку з чим він і звернувся до суду.

Відповідно до ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Але, суд не погоджується з вказаними доводами позивача у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності належить: домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, р.№1292; житловий будинок літ. «А-2» по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2009 року.

Відповідно до п. 4 шлюбного договору, майно, що придбане подружжям під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я воно зареєстроване або визначене, як спільна часткова власність.

Відповідно до ч.2 ст. 97 СК України, сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Отже, обидва об'єкти нерухомого майна були придбані під час шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_3, та є приватною власністю ОСОБА_8

Так, позивач вказував, що у зв'язку з умовами шлюбного договору, він не має можливості отримати належне виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 73 СК України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Отже, законом передбачено два випадки звернення стягнення на спільне майно подружжя.

За укладеним відповідачем ОСОБА_3 договором доручення, стягнення може бути накладено лише на її особисте майно і на виділену їй в натурі частку майна, яке належить на праві спільної власності їй та ОСОБА_2 На інше належне ОСОБА_3 та ОСОБА_2 майно стягнення за зобов'язаннями не може бути накалдаено.

Крім того, порядок звернення стягнення на майно врегульовано Законом України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні було встановлено, що згідно з висновками судів апеляційної та касаційної інстанцій факт отримання ОСОБА_3 грошей в інтересах сім'ї відсутній, та частка у праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 в натурі не виділена.

Так, правові підстави для звернення стягнення на майно подружжя ОСОБА_3 за зобов'язаннями ОСОБА_3 відсутні, а тому порушення прав позивача, як сторони за договором доручення, за умовами шлюбного договору відсутні.

Позивач також посилався на те, що шлюбний договір не був спрямований на реальне настання наслідків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення  учасника  правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, посилання позивача на те, що шлюбний договір не був спрямований на реальне настання наслідків суд також не приймає до уваги, через наступне.

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підстав для звільнення від доказування в даному випадку судом не вбачається.

Отже, в порушення зазначених вимог закону, позивачем не було надано суду доказів обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення позову.

Відтак, суд приходить до висновку,що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 31, 57-60, 61, 208, 209, 212-215 ЦПК, ст. 203, 2015 ЦК України, ст.ст. 60, 73, 92, 93, 103 СК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнана частково недійсним шлюбного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя                                                                                                    В.В. Труханович