Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18грудня  2013року                                                                 м.Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Малінської С.М.,

при секретарі: Колісник Я.В.,

за участю представника ОСОБА 3 – адвоката Панасенка П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору дарування та визнання недійсною державну реєстрацію права власності, -

 

встановила:

 

У лютому 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, мотивуючи який зазначили, що 07 грудня 2012 року було укладено та посвідчено приватним нотаріусом  Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар 42/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 червня 2010 року було накладено заборону відчуження ? частини вказаного домоволодіння, крім того, договір, який порушує права неповнолітньої доньки відповідача ОСОБА_7 1999 року народження, укладено без дозволу органу опіки та піклування, правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати укладений 07 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування 42/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним та визнати недійсною реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений  ними позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з дотриманням вимог закону, а тому відсутні передбачені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України підстави для визнання його в судовому порядку недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими  висновками з наступних підстав.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 жовтня 2012 року, проведено поділ житлового будинку та господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту висновку судово-технічної експертизи ХНДІСЕ від 12 грудня 2007 року № 866. Перерозподілено ідеальні частки у праві власності на жилий будинок, визнано за ОСОБА_3 право власності на 42/100 частини, а за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 58/200 частин будинку. Встановлено порядок користування земельною ділянкою за першим варіантом висновку судової будівельної-технічної експертизи № 866 від 12 лютого 2007р.

07 грудня 2012 року за нотаріально посвідченим договором ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар 42/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому цим Кодексом,  звернутися  до  суду  за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У   випадках,   встановлених   законом,   до  суду  можуть звертатися органи та особи,  яким  надано  право  захищати  права, свободи   та  інтереси  інших  осіб,  або  державні  чи  суспільні інтереси.

 

Частиною 1 ст. 29 ЦПК встановлено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та  виконувати  свої  обов'язки  в  суді  (цивільна   процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до  вісімнадцяти років,  а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні  процесуальні  права  та  виконувати свої обов'язки в суді у справах,  що виникають з відносин,  у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.

Права,  свободи  та  інтереси  малолітніх  осіб  віком  до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки,  усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права,  свободи та інтереси неповнолітніх осіб  віком  від чотирнадцяти   до  вісімнадцяти  років,  а  також  осіб,  цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки,  усиновлювачі,  піклувальники  чи  інші  особи,  визначені законом.  Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітнюособу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 39 ЦПК).

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили в його обґрунтування, що вчиненням оспорюваного правочину порушуються права неповнолітньої доньки відповідача ОСОБА_3 -  ОСОБА_7, зокрема, її право користування житловим приміщенням.

Разом з тим, позивачі не є законними представниками неповнолітньої особи, яка  не має цивільної процесуальної дієздатності, а також  відсутні інші підстави представництва позивачами інтересів цієї особи в суді.

Крім того, судом правильно встановлено, що неповнолітня ОСОБА_7 не мала права користування належним відповідачеві ОСОБА_3 нерухомим майном, право спільної часткової власності на яке у зв'язку з його поділом в судовому порядку було припинено.

За загальним правилом, встановленим ст. 317 ЦК України, право розпоряджання майном належить власникові.

Частинами 1, 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України  «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»   від 6 листопада 2009 року, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. В разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Частиною 1 ст. 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка (ч. 4 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до п. 3 договору дарування від 07 грудня 2012 року сторони підтверджують, що факт передачі ключів від будинку між ними відбувся.

Отже, належних доказів на підтвердження існування передбачених ст. 234 ЦК обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, позивачами не надано і матеріали справи не містять.

Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді