Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 17 лютого 2016 року (справа №  6-1500цс15) дійшов до висновку про те, що При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном:

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року                                                                                м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,  Сеніна Ю.Л.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7  до ОСОБА_8, ОСОБА_9, Житлово-будівельного кооперативу «Виноградар-2» про визначення порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою та зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_7, третя особа - Житлово-будівельний кооператив «Виноградар-2», про визнання права власності за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до             ОСОБА_8, ОСОБА_9, Житлово-будівельного кооперативу «Виноградар-2» (далі - ЖБК «Виноградар-2») про визначення порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою, посилаючись на те, що їй на праві власності належить ј частина трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у якій також проживають та зареєстровані її сестри - відповідачі у справі ОСОБА_8, ОСОБА_9, з якими склалася конфліктна ситуація й непорозуміння щодо користування спірним житлом.

У вересні 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили в порядку спадкування за законом визнати за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 а за ОСОБА_9 - на ј частину вказаної квартири, посилаючись на те, що своєчасно звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, але не оформили свої частки через суперечки між ними.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 березня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 право власності за кожною з них на ј частину квартири АДРЕСА_1 у задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2014 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_7 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Встановлено порядок користування квартирою  АДРЕСА_1 яким виділено у користування ОСОБА_7 жилу кімнату площею 12,4 кв.м, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - дві житлові кімнати площею 14,0 кв.м та 17,4 кв.м. Коридор площею 10, 9 кв.м, ванну кімнату площею 2,9 кв.м, вбиральню площею 1, 2 кв.м, кухню площею 8,3 кв.м та лоджію площею                  3,1 кв.м залишено у спільному користуванні. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 26 червня 2014 року залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від               26 червня 2014 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_8 наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_8 - ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що частка жилої площі, що припадає на позивачці ОСОБА_7 не відповідає розміру житлового приміщення кімнати площею 12, 4 кв.м, а тому виділення цієї кімнати позивачці суттєво порушить житлові права відповідачів та погіршить умови їх проживання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції керувався тим, що вказаний позивачем варіант найбільш враховує баланс інтересів кожного зі співвласників і що встановлення порядку користування приміщенням квартири між співвласниками відповідно до змісту статей 319, 368 ЦК України є складовою здійснення ними права спільної часткової власності та не змінює розміру часток належних кожному зі співвласників.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду  апеляційної інстанції, вказавши на правильне застосування судом  норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_8, касаційний суд, скасовуючи рішення  апеляційної інстанції, виходив з того, що суд, порушуючи вимоги статті 358 ЦК України, виділив у користування позивача кімнату площею 11,3 кв.м й не врахував, що така площа кімнати не відповідає належній позивачу частці у праві спільної часткової власності, чим порушив права інших співвласників спірної квартири.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 має житлову площу                    43,8 кв.м та складається з трьох жилих кімнат площею 14,0 кв.м, 12,4 кв.м та 17, 4 кв.м. ОСОБА_7 за законом має право власності на ј квартири                   (10,95 кв.м), ОСОБА_8 - Ѕ (21,9 кв.м), ОСОБА_9 - ј (10,95 кв.м).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва, з яким погодився суд касаційної інстанції, було встановлено такий порядок користування спільною квартирою: ОСОБА_13 виділено 12,4 кв.м (що перевищує точний розмір її ідеальної частки на 1,45 кв.м), а іншим двом сестрам - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виділено в користування дві житлові кімнати площею 14 та 17,4 кв.м (відповідно до точного розміру своїх ідеальних часток їм належить 32,85 кв.м., а виділили їм 31,4 кв.м, отже, на 1,45 кв.м менше).

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_8 та скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                                                                  В.М. Сімоненко

 

Судді :                                                                                                                                  В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема