Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 14 вересня 2016 року (справа №  6-2165цс15) дійшов до висновку про те, що на позови прокурора про захист державної власності поширюється загальна позовна давність.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідально за прийняті його органами незаконні правові акти, їх скасування не повинна ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик закінчення терміну позовної давності на оскарження ним незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності або інше речове право:

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року                                                                        м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І.,суддів:Берднік І.С.,Лященко Н.П.,  Гуменюка В.І.,Потильчака О.І.,  Ємця А.А.,Романюка Я.М.,Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М.,  Яреми А.Г.,    розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, публічного акціонерного товариства «Таурус груп», третя особа - публічне акціонерне товариство «Обухівське», про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 11 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У жовтні 2013 року прокурор Обухівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_12, ОСОБА_13,          ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,             ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26,           ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30,                  ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, публічного акціонерного товариства «Таурус Груп» (далі - ПАТ «Таурус груп») про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок.

Позивач зазначав, що прокуратурою Обухівського району Київської області 19 березня 2013 року за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства посадовими особами публічного акціонерного товариства «Обухівське» (далі - ПАТ «Обухівське») зареєстроване кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України, в ході досудового розслідування якого встановлено, що ПАТ «Обухівське» користувалось земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва площею 1327 га на підставі державного акта, виданого йому 16 лютого          1996 року згідно з рішенням Нещерівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 1 грудня 1995 року.

Розпорядженням Обухівської РДА від 23 липня 2007 року з постійного користування відкритого акціонерного товариства «Обухівське» (далі - ВАТ «Обухівське») вилучено земельну ділянку площею 56 га, включено її до складу земель державної власності та надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 56 га у власність 28 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності. Зазначену земельну ділянку вилучено на підставі листа голови правління ВАТ «Обухівське» від 18 липня 2007 року щодо погодження вилучення зі складу земель постійного користування ВАТ «Обухівське» цієї земельної ділянки з метою задоволення суспільних потреб товариства.

Розпорядженням Обухівської РДА від 14 серпня 2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність                   28 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності площею 54,9122 га. На підставі цього розпорядження відповідачі отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та в подальшому за договорами купівлі-продажу здійснили відчуження земельних ділянок площею 37,2742 га відкритому акціонерному товариству «Таурус Груп» (далі - ВАТ «Таурус Груп»).

Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки вилучені з користування ВАТ «Обухівське» для суспільних потреб з порушенням чинного законодавства, оскільки їх вилучення відбулося за погодженням голови правління товариства, а не за рішенням правління, погодженим з наглядовою радою товариства, прокурор просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської РДА від 23 липня та 14 серпня   2007 року, визнати недійсними державні акти та скасувати їх державну реєстрацію, визнати недійсними договори купівлі-продажу та витребувати з незаконного володіння ПАТ «Таурус груп» спірні земельні ділянки.

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 14 квітня 2014 року позовні вимоги прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області задовольнив: визнав незаконними та скасував розпорядження Обухівської РДА від 23 липня 2007 року «Про вилучення земельної ділянки із постійного користування ВАТ «Обухівське» та надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам у кількості 28 чоловік для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Нещерівської сільської ради», розпорядження Обухівської РДА від 14 серпня 2007 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам у кількості 28 чоловік за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області»; визнав недійсними: державні акти на право власності на земельні ділянки, видані фізичним особам - відповідачам, договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 22 жовтня 2007 року між фізичними особами - відповідачами та ВАТ «Таурус груп», та відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, видані 28 січня 2008 року ВАТ «Таурус груп»; витребував на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області з незаконного володіння ВАТ «Таурус груп» ці земельні ділянки.

Апеляційний суд Київської області 11 серпня 2014 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 квітня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора Обухівського району відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 вересня 2014 року відмовив заступнику прокурора Київської області у відкритті касаційного провадження у цій справі з передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від            11 серпня 2014 року Генеральна прокуратура України просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 261, пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 2 пункту 2 розділу І, пункту 5 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня             2011 року № 4176-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VІ), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви Генеральна прокуратура України надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  29 жовтня 2014 року, 18 червня 2015 року та постанов Вищого господарського суду України від 21 серпня 2013 року та 7 жовтня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Генеральної прокуратури України доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ПАТ «Обухівське» користувалось земельною ділянкою для сільськогосподарського виробництва площею 1327 га в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області на підставі державного акта, виданого 16 лютого 1996 року згідно з рішенням Нещерівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 1 грудня            1995 року.

На підставі листа голови правління ВАТ «Обухівське» від 18 липня               2007 року щодо погодження вилучення зі складу земель постійного користування ВАТ «Обухівське» земельної ділянки площею 56 га в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області з метою задоволення суспільних потреб товариства Обухівська РДА розпорядженням від 23 липня 2007 року вилучила з постійного користування ВАТ «Обухівське» вказану земельну ділянку, включила її до складу земель державної власності та надала дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 56 га у власність 28 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності.

Розпорядженням Обухівської РДА від 14 серпня 2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність                     28 громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності площею 54,9122 га в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

 

На підставі цього розпорядження фізичні особи - відповідачі отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та в подальшому за договорами купівлі-продажу від 22 жовтня 2007 року здійснили відчуження земельних ділянок площею 37,2742 га ВАТ «Таурус груп».

З позовом про визнання незаконними та скасування зазначених розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок прокурор звернувся до суду в жовтні            2013 року.

Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка вилучена з постійного користування ВАТ «Обухівське» без згоди землекористувача та передана у власність фізичних осіб - відповідачів з порушенням вимог чинного на той час законодавства, та дійшов висновку про те, що відповідні розпорядження Обухівської РДА підлягають визнанню незаконними та скасуванню, державні акти на право власності на спірні земельні ділянки та договори купівлі-продажу земельних ділянок підлягають визнанню недійсними з передбачених статтями 215, 216 ЦК України підстав з витребуванням цих земельних ділянок із незаконного володіння ВАТ «Таурус груп» на користь держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області на підставі статті 388 ЦК України. При цьому суд вважав, що позовна давність до заявлених вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону при передачі спірної земельної ділянки у власність прокурор дізнався у 2013 році під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства посадовими особами ПАТ «Обухівське». Крім того, пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VІ визначено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 15 січня          2015 року.

Скасовуючи це судове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що норми частини першої статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави. Установивши, що про факт вилучення спірних земельних ділянок зі складу земель ВАТ «Обухівське» Генеральна прокуратура України довідалась у грудні 2007 року, суд дійшов висновку про те, що позовна давність за вимогами прокурора сплила у 2010 році, а положення Закону             № 4176-VI не поширюється на спірні правовідносини у зв'язку з набранням ним чинності після спливу позовної давності, а оскільки прокурор не заявляв клопотання про поновлення цього строку та не надав суду доказів поважності його пропуску, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, наданій заявником для порівняння, містяться висновки про те, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 268 ЦК України, який був чинним на момент прийняття оскаржуваного розпорядження про передачу у власність земельної ділянки, позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Законом № 4176-VI виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, при цьому в пункті 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону зазначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Оскільки на момент набрання чинності цим Законом позовна давність на спірні правовідносини не поширювалась, то, звернувшись до суду у березні 2014 року, прокурор не пропустив позовної давності. Такі по суті висновки містяться й в ухвалі від 18 червня 2015 року.

У наданій заявником для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 7 жовтня 2014 року касаційний суд зазначив про те, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом - 10 жовтня             2011 року) позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; отже, підстави для застосування позовної давності відсутні.

У постанові Вищого господарського суду України від 21 серпня              2013 року зазначено, що оскільки на час звернення позивача до суду був чинним пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, згідно з яким позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності, то посилання відповідача на пропуск позовної давності є безпідставним.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 261, пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, підпункту 2 пункту 2 розділу І, пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки          (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідач заявив про застосування позовної давності.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня          1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку прокурор пропустив, та що дія Закону № 4176-VI не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

Отже, у цій справі зазначені норми матеріального права судом касаційної інстанції застосовано правильно.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від            11 серпня 2014 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , статтею 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 11 серпня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої                            статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий Л.І. ОхрімчукСудді:І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема