Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 2 листопада 2016 року (справа № 6-1174цс16) дійшов до висновку про те, що одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша сттатті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2 листопада 2016 року

 

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Сімоненко В.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося в особі Північного комерційного макрорегіону (м. Київ) Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останньої на його користь заборгованості за договором кредиту від 22 березня 2007 року (далі – кредитний договір), посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов’язань за договором, унаслідок чого утворилась заборгованість  у розмірі 65764,59 доларів США.

Відповідачка у вересні 2014 року подала зустрічний позов до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання  кредитного договору недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спірний договір  суперечить законодавству України, що регулює правовідносини зі споживачами, а також не відповідає її внутрішній волі, оскільки вона не розраховувала на падіння національної валюти, тобто її воля була спрямована на стабільність курсу, натомість кредит став цілком збитковим і нездатним задовольнити свого цільового призначення.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва  від 20 лютого          2015 позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено частково, а саме: стягнуто заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 58634,87  доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день розгляду справи становила 1632981,13 грн., та пеню за несвоєчасне повернення кредиту й пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 71199,55 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2015 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року змінено: виключено з мотивувальної частини рішення посилання на переривання строку позовної давності (абзац 12 а.с.171). У решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2015 року залишено без змін.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, посилаючись  на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 260, 261, 267, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постановах Верховного Суду України висновку, і просить скасувати рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» у зв’язку з пропуском позовної давності або передати справу на повторний розгляд до попередніх судових інстанцій.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року, 24 червня та  23 грудня 2015 року, 19 березня 2012 року та на постанови Верховного Суду України від  17 лютого 2016 року у справі № 6-2878цс15 і від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у  постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди встановили, що 22 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти на поточні потреби в розмірі 50000 дол. США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 21 березня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом.

Унаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов’язків за вказаним договором виникла заборгованість, яка на 1 березня 2014 року становила 65764,59 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 36800,63 дол. США; заборгованість за відсотками - 21834,24 дол. США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 4463,01 дол. США, що в еквіваленті складає  44569, 00 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 2666,71 дол. США, що за курсом НБУ становить 26630,55 грн.

Пунктом 1.1.2 кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом усього часу дії договору в розмірі 617 дол. США до 10 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2007 року.

Пунктом 2.4.1 кредитного договору передбачена сплата процентів за користування кредитом не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (пункти 1.1 та 2.6 кредитного договору).

Крім того, відповідно до пунктів 3.3.5, 3.3.6 кредитного договору позичальник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі погашати всі транші кредиту з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений пунктом 1.1.2 цього договору.

Пунктом 4.5  кредитного договору передбачено, що в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.5, 3.3.6 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповіднопозичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що боржник не виконав зобов’язання за кредитним договором і банк у межах строків позовної давності реалізував право на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Такі дії банку свідчать про переривання строку позовної давності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на переривання строку позовної давності, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що звернення банком стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом не перериває строку позовної давності. Разом з тим суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що сторони погодили строк дії договору до 21 березня        2014 року, а отже, банк не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду за захистом свого порушеного права.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2012 року,    24 червня та 23 грудня 2015 року, 16 березня 2016 року та постановах Верховного Суду України від  17 лютого 2016 року і 2 грудня 2015 року суди погодились із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог про стягнення кредитних коштів у зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки умовами кредитних договорів передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених договором, більше ніж 60 (90) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та неустойку. Таким чином, у зв’язку з порушенням вказаних умов договору термін повернення кредиту змінився, а позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 260, 261, 267, 526 ЦК України.

Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша сттатті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором  ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитом по березень 2014 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що у зв’язку з неналежним виконанням умов договору змінився строк виконання основного зобов’язання (п. 4.5. договору), та що банк мав право з 11 грудня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, однак позовну заяву подав до суду лише у червні 2014 року.

Після зміни строку виконання зобов’язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 (суддя-доповідач Романюк Я.М.).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо повернення кредиту в повному обсязі після встановленого договором строку для погашення остаточного траншу, а саме з 24 березня 2014 року, є помилковими.

Ураховуючи вищевикладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Керуючись пунктами 1, 4 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2015 року та рішення Святошинського районного суду        м. Києва від 20 лютого 2015 року скасувати в частині задоволених вимог за первісним позовом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі №6-1174цс16

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша сттатті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати.

 

 

Суддя

Верховного Суду України                                        В.М. Сімоненко