Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 9 листопада 2016 року (справа №  6-2309цс16) дійшов до висновку про розгляд спорів про повернення вкладів з ФГВФО в порядку цивільного судочинства:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

9 листопада 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

 

 

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 17 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та стягнення недоданих коштів за договором строкового банківського вкладу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 1 грудня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра»), який є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, укладено договір строкового банківського вкладу НОМЕР_1, відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти в розмірі 8 000 доларів США.

9 січня 2015 року у зв’язку з неможливістю видачі готівкою грошових коштів за вказаним договором, ОСОБА_1 уклав новий договір банківського вкладу НОМЕР_2 на який грошові кошти у розмірі 6 000 доларів США було переведено з попереднього договору, а решту 2 000 доларів США розмістили на рахунку НОМЕР_3 «ПУ» Перший» поточного рахунку НОМЕР_4.   Відповідно до п. 2.3 вказаного договору, датою повернення вкладу є 9 лютого 2015 року.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних – виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від              5 лютого 2015 року № 26 щодо запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено з 6 лютого 2015 року.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив позивачу відшкодування як вкладнику по курсу 1799-9763 грн. за 100 доларів США, замість курсу 2313,0580 грн. станом на 6 лютого 2015 року,  що, на його думку, є грубим порушенням його прав та пункту 5 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на його користь недоотримані грошові кошти за договором НОМЕР_2 від 9 січня 2015 року та по рахунку НОМЕР_3 «ПУ» Перший» поточного рахунку НОМЕР_4 з відсотками в сумі 40 665 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2015 року позов задоволено частково : стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором строкового банківського вкладу в розмірі 40 465 грн.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 17 лютого 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 1 грудня 2014 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір НОМЕР_1 про строковий банківський вклад, згідно якого вкладник передав, а банк прийняв на депозитний рахунок кошти в розмірі 8 000 доларів США, зі строком розміщення 1 місяць, тобто до 1 січня 2015 року.

9 січня 2015 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір НОМЕР_2 про строковий банківський вклад, внаслідок укладення якого  грошові кошти у розмірі 6 000 доларів США було переведено з попереднього договору вкладу.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних – виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від              5 лютого 2015 року № 26 щодо запровадження тимчасової адміністрації в «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що спір виник з цивільно-правової угоди, а тому підлягає розгляду по суті у порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність цивільно-правового спору, оскільки згідно положень статей 2, 4, 17 КАС України, зазначений спір, який виник із звернення до суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, відноситься до адміністративної юрисдикції, а тому його розгляд повинен був здійснюватися за правилами цього Кодексу.

Проте зміст наданої для порівняння постанови Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року свідчить про те, що справи, які виникли на підставі цивільно-правової угоди й уповноважена особа Фонду виступає від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень, не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті  З Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Разом з тим, згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України  юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

У даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Враховуючи вищезазначене, звернення позивача до суб’єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій на зазначені обставини уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що вимоги позивача про стягнення недоданих коштів за договором строкового банківського вкладу - цивільно-правової угоди, відносяться до юрисдикції адміністративних судів, а не цивільних, а тому судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Керуючись пунктами 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 17 лютого 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                        Я.М. Романюк

Судді:                                                                                   В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-2309цс16

 

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Враховуючи вищезазначене, звернення позивача до суб’єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, оскільки, позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

 

Суддя

Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк