Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 30 листопада 2016 року (справа №  310/1655/14-ц) дійшов до висновку про те, що положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Верховним Судом України роз’яснено, що, зважаючи на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року                                                                           м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Бердянської міжрайонної прокуратури в інтересах держави до Бердянської міської ради, управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, Реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації договору купівлі-продажу, зобов'язання вчинити дії за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У лютого 2014 року Бердянська міжрайонна прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначала, що прокурорською перевіркою встановлено, що пунктом 5.5.4 рішення 80-ої сесії Бердянської міської ради V скликання від 31 березня 2010 року № 9 «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0837 га для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення 21 травня 2010 року ОСОБА_6 здійснила державну реєстрацію державного акта серії НОМЕР_1 на право власності на зазначену земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 листопада 2013 року № 4589 земельну ділянку придбала ОСОБА_7

У ході прокурорської перевірки було встановлено, що Бердянська міська рада під час прийняття рішення № 9 ві д 31 березня 2010 року по рушила положення чинного законодавства в частині підстав та порядку надання земельних ділянок у власність, і не мала права надавати у власність громадянам земельну ділянку на вулиці Курортній, 110 б у місті Бердянську Запорізької області. Отже, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а його державна реєстрація - скасуванню.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2015 року, позов прокурора задоволено частково: визнано недійсним підпункт 5.5.4 рішення 80-ої сесії Бердянської міської ради V скликання від 31 березня 2010 року № 9 «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам», яким передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, вартістю 73 572 грн 30 коп., виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_6, зареєстрований за реєстраційним номером 011026500558 від 21 травня 2010 року; скасовано державну реєстрацію договору купівлі-продажу земельної ділянки  від 15 листопада 2013 року № 4586, на підставі якого право власності на земельну ділянку площею 0,0837 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, перейшло до ОСОБА_7; зобов'язано ОСОБА_7 повернути спірну земельну ділянку площею 0,0837 га територіальній громаді в особі Бердянської міської ради. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_7 посилається на постанову Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що пунктом 5.5.4 рішення 80-ої сесії Бердянської міської ради V скликання від 31березня 2010 року № 9 «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам» передано у власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0837 га для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення 21 травня 2010 року за ОСОБА_6 проведено державну реєстрацію державного акта серії НОМЕР_1 на право власності на зазначену земельну ділянку. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки  від 15 листопада 2013 року № 4589 її придбано ОСОБА_7

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, суд першої інст анції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної  інстанцій, виходив з того, що спірна земельна ділянка на підставі статей 19, 20, 152 Земельного кодексу України, статті 90 Водного кодексу України,  статей 1212, 12 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає поверненню територіальній громаді м. Бердянська. При цьому суди вважали, що прокурор не пропустив строку позовної давності, оскільки на момент прийняття оскаржуваного розпорядження діяв пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, положеннями якого передбачалося, що на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року, наданій заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд зазначив, що з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення вказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка переглядається, відповідачі заявили про застосування позовної давності.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня    2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI) пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, зважаючи на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Оскільки неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи, зокрема причини пропуску прокурором строку позовної давності, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 2 лютого 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 4 серпня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий   Н.П. Лященко Судді:                          В.І. Гуменюк   Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук   В.М. Сімоненко