Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 30 листопада 2016 року (справа №  3-1271гс16) дійшов до висновку про те, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі. Поряд з цим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

З моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловою будівлею.

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача – орендна плата. Позивач, не отримав суму орендної плати, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України такі кошти є упущеною вигодою. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд України дійшов висновку, що внаслідок протиправної поведінки відповідача (невчинення дій, спрямованих на укладення договору оренди з позивачем, незважаючи на фактичне землекористування з 2001 року) міській раді заподіяно шкоду, яка підлягає відшкодуванню:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого    Берднік І.С., суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., за участю представника Харківської міської ради Михайлова Є.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 922/1008/15 за позовом Харківської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Москва» про повернення майна та стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Москва» (далі – ТОВ «КЦ «Москва»), в якому просила зобов’язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно – земельну ділянку площею 0,0474 га по                     вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові; стягнути з відповідача на підставі статей 1212 – 1214 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) 340 298,64 грн доходів, отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки у виді несплаченої орендної плати за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «КЦ «Москва» є власником нежитлової будівлі літ. «А-5», розташованої по вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові, на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2001 року № 2014-В-С, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначеної нежитлової будівлі за відсутності належно оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.

Згідно із заявою про уточнення позовних вимог позивач відмовився від позовних вимог про зобов’язання відповідача повернути безпідставно набуте майно.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27 квітня                2015 року, з урахуванням змісту ухвали від 12 травня 2015 року про виправлення описок, позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «КЦ «Москва» на користь Харківської міської ради доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 340 298,64 грн.

У частині позовних вимог про зобов’язання відповідача повернути в натурі спірну земельну ділянку провадження припинено на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК).

Стягнуто з ТОВ «КЦ «Москва» на користь Харківської міської ради            6 805,97 грн судового збору.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги на підставі статей 1212 – 1214 ЦК, суд першої інстанції виходив із того, що невнесення відповідачем плати за використання земельної ділянки призвело до одержання ним доходів, розрахованих як розмір плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від                 06 липня 2015 року рішення Господарського суду Харківської області від                27 квітня 2015 року скасовано в частині стягнення з ТОВ «КЦ «Москва» на користь Харківської міської ради доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, у розмірі 340 298,64 грн.

У цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року залишено без змін.

Стягнуто з Харківської міської ради на користь ТОВ «КЦ «Москва» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 402,99 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, зважаючи на те, що спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні положень статті 1212 ЦК, оскільки відповідач у 2001 році набув право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці.

Вищий господарський суд України постановою від 29 вересня                   2015 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06 липня 2015 року.

Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, зазначивши, що правове регулювання відносин, пов’язаних із використанням земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, що виключає можливість стягнення з відповідача коштів у порядку статей 1212 – 1214 ЦК.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1                                  статті 11116 ГПК, Харківська міська рада, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 22, 1212 ЦК, статей 224, 225 Господарського кодексу України, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06 липня 2015 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року.

На обґрунтування своїх доводів Харківська міська рада долучила до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від             21 липня 2016 року у справі № 922/208/15.

У зазначеній постанові у справі № 922/208/15 за аналогічним позовом Вищий господарський суд України послався на положення  статей 22, 1166, 1212 ЦК і дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог щодо стягнення суми несплаченої орендної плати, наголосивши, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, встановлено, що ТОВ «КЦ «Москва» є власником нежитлової будівлі літ. «А-5» загальною площею 1748,2 кв. м, розташованої по вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 2001 року № 2014-В-С.

Рішенням 17 сесії 24 скликання Харківської міської ради від                            19 листопада 2003 року № 230/03 ТОВ «КЦ «Москва» надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, розташованої по                       вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові, орієнтовною площею 0,0474 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, а також попереджено ТОВ «КЦ «Москва» про необхідність виконання проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об’єкта і подання його на затвердження у встановленому порядку. Зазначено, що земельну ділянку буде надано відповідачеві в користування згідно з окремим рішенням після надання проекту відведення земельної ділянки, погодженого в установленому порядку.

Проект відведення зазначеної земельної ділянки на замовлення відповідача виготовлено у 2004 році.

Після цього ТОВ «КЦ «Москва» не вчинило дій, спрямованих на укладення договору оренди. Тому Харківською міською радою не було прийнято рішення про надання відповідачеві земельної ділянки в оренду.

18 листопада 2014 року департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради за результатами обстеження встановлено, що земельна ділянка по вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові, площею 0,0474 га використовується ТОВ «КЦ «Москва» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, яка належить останньому на праві власності з 17 липня 2001 року без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Згідно з листом Західної об’єднаної державної податкової інспекції міста Харкова від 01 грудня 2014 року № 5035/9/20-33-15-04-15 ТОВ «КЦ «Москва» за зазначену земельну ділянку не нараховує і не сплачує плату за землю.

Розмір доходу ТОВ «КЦ «Москва», розрахований Харківською міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної власності) у виді орендної плати за землю за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, становить 340 298,64 грн.

Відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачеві зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення позивача із позовом у цій справі.

При цьому позивач послався на положення статей 1212 – 1214 ЦК як на правову підставу своїх вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення 340 298,64 грн, зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Стаття 1212 ЦК широко визначає підстави виникнення зобов’язань у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Але предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Підставами заявленого позову відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.

Тому помилковим є висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про стягнення 340 298,64 грн на підставі статей 1212 – 1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов’язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду викладено у статті 120 Земельного кодексу України 2001 року (далі – ЗК). Правила визначення належності земельної ділянки у разі відчуження розташованих на ній будинків, будівель або споруд з часу прийняття ЗК змінювалися неодноразово.

Виходячи зі змісту всіх редакцій статті 120 ЗК, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас зі змісту статті 125 ЗК, редакція якої також неодноразово змінювалася після прийняття цього Кодексу, випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення статті 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

ТОВ «КЦ «Москва» належним чином не оформило правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.

Проте з моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловою будівлею.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі – ПК) визначено, що плата за землю – це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача – орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).

Розмір доходу відповідача період із 01 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується і сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала би отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначено також статтею 22 ЦК та частиною 2 статті 224, статтею 225 ГК, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Судом першої інстанції встановлено факт заподіяння Харківській міській раді шкоди у виді несплаченої відповідачем за період із 01 січня        2012 року по 31 грудня 2014 року орендної плати у розмірі 340 298,64 грн, яку позивач міг би отримати у разі укладення між ним і відповідачем договору оренди.

Судом також встановлено, що ТОВ «КЦ «Москва» правомірно володіє лише нежитловою будівлею літ. «А-5», розташованій на земельній ділянці по вул. Полтавський шлях, 14, у місті Харкові, площею 0,0474 га.

Проте з часу виникнення права власності на це нерухоме майно у відповідача виник обов’язок укласти та зареєструвати договір оренди на відповідну земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно.

Фактично відповідачем лише отримано рішення про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки та розроблено такий проект відведення. При цьому відповідач не вчинив дій, спрямованих на укладення договору оренди з позивачем, незважаючи на те, що рішенням 17 сесії 24 скликання Харківської міської ради від 19 листопада 2003 року № 230/03, яким ТОВ «КЦ «Москва» надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, відповідача попереджено про необхідність вчинення конкретних дій з метою укладення відповідного договору, незважаючи на здійснення відповідачем фактичного землекористування з 2001 року.

Шкоду в розмірі 340 298,64 грн було заподіяно позивачеві внаслідок такої протиправної поведінки ТОВ «КЦ «Москва».

З огляду на викладене позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з ТОВ «КЦ «Москва» 340 298,64 грн ґрунтуються на вимогах закону.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 3-210гс14.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України наведеної правової позиції Верховного Суду України не врахував і безпідставно погодився з помилковим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради.

Таким чином, подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від 29 вересня 2015 року і постанова Харківського апеляційного господарського суду від    06 липня 2015 року – скасуванню.

Оскільки неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (статей 1212 – 1214 ЦК) не призвело до неправильного вирішення спору, рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року підлягає залишенню в силі.

Відповідно до статті 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Ураховуючи наведені вище вимоги процесуального закону на ТОВ «КЦ «Москва» покладається сплачений Харківською міською радою судовий збір у розмірі 12 250,75 грн  (у тому числі: 3 402,99 грн – судовий збір, сплачений Харківською міською радою за подання касаційної скарги та 8 847,76 грн – судовий збір, сплачений Харківською міською радою за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України).

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Заяву Харківської міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 вересня               2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду           від 06 липня 2015 року скасувати.

Рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року залишити в силі.

Стягнути з ТОВ «КЦ «Москва» (61012, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 14, код ЄДРПОУ 31149912) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) 12 250,75 грн  (дванадцять тисяч двісті п’ятдесят гривень сімдесят п’ять копійок) судового збору.

Видачу наказу доручити Господарському суду Харківської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

 

 

Головуючий                                                                     І.С. Берднік

 

 

 

судді:

 

 

 

 

 

А.А. Ємець

 

 

 

Т.Є. Жайворонок