Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 8 лютого 2017 року (справа №  6-2560цс16) дійшов до висновку про те, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 598, 599 ЦК України).

Оскільки забезпечені іпотекою зобов’язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, то зобов’язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються.

Висновки судів про те, що існують невиконані перед банком зобов’язання за іпотечним договором у вигляді несплаченої іпотекодавцем суми штрафу, суперечать вищезазначеним вимогам закону:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

8 лютого 2017 року                                 м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

Гуменюка В.І.,

 

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

 

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Рівненського обласного управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк», третя особа – ОСОБА_2, про визнання іпотеки припиненою та зобов’язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Позивачка зазначала, що 29 вересня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі – ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати останньому грошові кошти в сумі 300 тис. грн. з терміном повернення до 28 вересня 2012 року, а ОСОБА_2 зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти за користування коштами. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 29 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Ощадбанк» було укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру за АДРЕСА_1. ОСОБА_1 зазначала, що 6 вересня 2012 року заборгованість за кредитним договором сплачена в повному обсязі, а тому зобов’язання за іпотечним договором припинилося.

На підставі статті 391 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 1 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано припиненими зобов’язання за договором іпотеки від 29 вересня 2005 року, укладеним між ВАТ «Ощадбанк» в особі заступника начальника філії Рівненського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за НОМЕР_1; зобов’язано АТ «Ощадбанк» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» здійснити дії у строк та у порядку, передбаченому чинним законодавством на момент їх вчинення, щодо виведення з іпотеки нерухомого майна на підставі договору іпотеки б/н від 29 вересня 2005 року на житлове приміщення за АДРЕСА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року касаційні скарги АТ «Ощадбанк» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін на підставі частини третьої статті 332 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та змінити ухвалу апеляційної інстанції, виключивши з її мотивувальної частини посилання суду на наявність невиконаних зобов’язань перед банком за іпотечним договором у вигляді несплаченої іпотекодавцем суми штрафу в розмірі 20 тис. грн, з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 598 та 599 ЦК України,  статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Для підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із наступного.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є6 неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 вересня 2005 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальникові грошові кошти в сумі 300 тис. грн на ремонт будинку та придбання меблів, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит і сплатити 9,5 % річних за користування коштами, до 28 вересня 2012 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором у цей же день між ОСОБА_2 та ВАТ «Ощадбанк» укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру за АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 9.1 договору іпотеки він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до виконання зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі (т. 1, а.с. 17).

Згідно з підпунктом 3.3.1 кредитного договору позичальник зобов’язаний точно в строки, обумовлені цим договором, повернути кредит у сумі 300 тис. грн та своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні винагороди за банківські послуги та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов’язання за цим договором.

Відповідно до пункту 6.5 кредитного договору при здійсненні позичальником останнього платежу на погашення заборгованості за кредитом позичальник спільно з банком здійснюють звірку проведених розрахунків, уточнюють наявність чи відсутність заборгованості перед банком за кредитом, процентами та іншими платежами.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором.

20 лютого 2014 року позивачка звернулась до банку з вимогою про виведення з іпотеки її квартири у зв’язку з повним виконанням боржником зобов’язань за кредитним договором у 2012 році. Станом на 4 березня 2014 року відповіді так і не отримано.

Згідно з довідкою від 15 травня 2015 року НОМЕР_2 начальника головного управління з обслуговування клієнтів ПАТ «Ощадбанк» заборгованість ОСОБА_2 за кредитом у сумі 300 тис. грн під 9,5 % річних на строк до 28 вересня 2012 року включно погашена в повному обсязі 6 вересня 2012 року (т.1, а.с. 244).

Відповідно до підпункту 3.4.10, пункту 7.3 договору іпотеки іпотекодавець зобов’язаний одночасно з укладенням цього договору за власний рахунок застрахувати предмет іпотеки на суму, вказану в пункті 1.5 договору, на користь іпотекодержателя на весь строк дії цього договору до повного погашення заборгованості за кредитним договором та надати іпотекодержателю належним чином оформлені документи на підтвердження вчинення таких дій.

У разі невиконання зобов’язань, які не мають вартісного вираження, іпотекодавець сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 5 % вартості предмета іпотеки відповідно до пункту 1.5 договору, що становить 400 тис. грн.

Згідно з довідкою про стан заборгованості за кредитним договором, наданою ПАТ «Ощадбанк» Рівненському міському суду Рівненської області від 5 червня 2015 року НОМЕР_3, заборгованість за кредитним договором НОМЕР_4 від 29 травня 2005 року, погашена у повному обсязі 6 вересня 2012 року. Крім того, зазначено, що штраф відповідно до пункту 7.2 іпотечного договору (невиконання підпункту 3.4.10 цього договору) складає 20 тис. грн (т. 2, а.с. 5-6).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки, як установив суд на підставі наявних у справі доказів, забезпечені іпотекою зобов’язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, тому зобов’язання за договором іпотеки як похідні від кредитного договору припиняються.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що існують невиконані перед банком зобов’язання за іпотечним договором у вигляді несплаченої іпотекодавцем суми штрафу в розмірі 20 тис. грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи договором добровільного страхування майна від 26 жовтня 2010 року НОМЕР_5 та додатком НОМЕР_6 до нього (графіком сплати страхових платежів за договором), договором добровільного страхування майна від 26 жовтня 2011 року НОМЕР_7 та квитанцією від 4 листопада 2011 року НОМЕР_8 (т. 1, а. с. 7-11).

Разом з цим Вищий господарський суд України у постанові від 27 жовтня 2014 року, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, про задоволення аналогічного позову, дійшов висновку, що зобов’язання за іпотечним договором припинилося відповідно до закону внаслідок припинення зобов’язання за основним кредитним договором, оскільки заборгованість за кредитом відсутня, а нараховані на підставі іпотечного договору штрафні санкції не є частиною кредитної заборгованості.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року міститься аналогічний висновок про те, що оскільки забезпечені іпотекою та заставою зобов’язання за договором відновлювальної кредитної лінії виконано, то зобов’язання за договором іпотеки та застави, які є похідними від кредитного договору, припиняються. Висновки судів про те, що нараховані банком штрафні санкції за неналежне виконання договору іпотеки є складовою кредитного зобов’язання, не ґрунтуються на законі.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статей 598, 599 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

У частині першій статті 598 ЦК України зазначено, що зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки забезпечені іпотекою зобов’язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, то зобов’язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються.

Отже, висновки судів у справі, яка переглядається, про те, що існують невиконані перед банком зобов’язання за іпотечним договором у вигляді несплаченої іпотекодавцем суми штрафу в розмірі 20 тис. грн, суперечать вищезазначеним вимогам закону.

Разом з тим ці висновки не вплинули на правильність прийнятого судом рішення, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Щодо посилань у заяві на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 212, 215, 315 ЦПК України, то доводи заяви в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а судові рішення у справі, яка переглядається, такими не є.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Судді Верховного Суду України:

Н.П. Лященко

І.С. Берднік

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко






 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 8 лютого 2017 року у справі

№ 6-2560цс16

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 598, 599 ЦК України).

Оскільки забезпечені іпотекою зобов’язання за договором кредиту виконано в повному обсязі, то зобов’язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору, припиняються.

Висновки судів про те, що існують невиконані перед банком зобов’язання за іпотечним договором у вигляді несплаченої іпотекодавцем суми штрафу, суперечать вищезазначеним вимогам закону.