Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 22 лютого 2017 року (справа №  6-2946цс16) дійшов до висновку про те, що бездіяльність державного виконавця у питаннях виконання вироку, яким задоволено цивільний позов, оскаржується за правилами цивільного судочинства.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року                                                                           м. Київ

Судові палати  у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Волкова О.Ф.,

Гриціва М.І.,

Гуменюка В.І.,

 

Кривенди О.В.,

Охрімчук Л.І.,

Прокопенка О.Б.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій та бездіяльності головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_3, начальника відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4 та зобов’язання вчинити певні дії за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У березні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі – ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві) ОСОБА_3, начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 та з вимогою про зобов’язання їх вчинити певні дії.

Заявники просили визнати неправомірними дії, бездіяльність головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві ОСОБА_3 та начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 та зобов'язати їх вчинити дії щодо належного виконання чотирьох виконавчих листів НОМЕР_1, виданих 19 грудня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва на виконання вироку цього ж суду від 28 серпня 2013 року у кримінальній справі НОМЕР_2.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки заява не підлягала розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати постановлені у справі ухвали судів та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі з передбачених пунктами 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самим норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 15, 383 та 384 цього Кодексу, частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 посилаються на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 7 червня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 2 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самим норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 28 серпня 2013 року, який набрав законної сили 25 листопада 2013 року, цивільний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто із засудженого ОСОБА_5 на користь кожного з позивачів по 30 тис. 570 грн на відшкодування матеріальної шкоди, по 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та по 2 500 грн витрат на правову допомогу.

7 липня 2014 року Дніпровський районний суд м. Києва направив виконавчі листи до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві для виконання.

24 липня 2014 року постановами державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві було відкрито чотири виконавчі провадження, які 31 липня 2014 року було об’єднано у зведене виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_5 485 654 грн 92 коп.

Рішення у добровільному порядку ОСОБА_5, якого з 26 травня 2014 року було умовно-достроково звільнено від відбування покарання, не виконав, а ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві заходів примусового характеру, спрямованих на його виконання, не вчиняв.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця, оскільки скарга має розглядатись за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчі документи.

29 березня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця, пов’язані з виконанням вищевказаного судового рішення в частині задоволення цивільного позову.

Відмовляючи у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві ОСОБА_3 та начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що питання щодо примусового виконання вироку суду вирішується відповідно до порядку, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України), при цьому оскарження дій державного виконавця в процедурі примусового виконання вироку суду підлягає розгляду в порядку статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2016 року, наданих заявниками на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, суди касаційної інстанції дійшли висновків про те, що спір за заявою особи, яка є стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого на виконання вироку у кримінальній справі в частині цивільного позову, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в постанові від 7 червня 2016 року.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Згідно з вимогами частин четвертої та п’ятої статті 82 Закону рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Суди встановили, що заявники оскаржують дії та бездіяльність державних виконавців у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів, виданих Дніпровським районним судом м. Києва на виконання вироку цього ж суду, яким було частково задоволено цивільний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та стягнуто із засудженого ОСОБА_5 на користь кожного із них кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу.

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, належним чином не визначив характер спору, суб’єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували зазначені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

За таких обставин відповідно до пунктів 2 та 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року, ухвала Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року та ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись пунктами 2 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року та ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 31 березня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

Н.П. Лященко

 

 

Судді:                  О.Ф. Волков

Л.І. Охрімчук

М.І. Гриців

О.Б. Прокопенко

В.І. Гуменюк

Я.М. Романюк

О.В. Кривенда

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція ВСУ від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2946цс16:

 

Підстави, порядок звернення та розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 КПК України, зокрема, відповідно до частин четвертої та п’ятої цієї статті форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Тобто інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК України.

Відповідно до вимог статей 383, 384 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Крім того, відповідно до вимог статті 82 Закону скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, належним чином не визначив характер спору, суб’єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду.