Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 1 березня 2017 року (справа №  6-130цс17) дійшов до висновку про те, що за змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Однак, аукціон на підставі якого проводилася реалізація іпотечного майна, визнано недійсним постановою суду, тому передбачена статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстава для припинення іпотеки (реалізація предмета іпотеки) відсутня:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

1 березня 2017 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

 

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний», товариства з обмеженою відповідальністю «Омбілік-Трейд» про визнання договору іпотеки припиненим за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» (далі-ПАТ «АБ «Південний»), товариства з обмеженою відповідальністю «Омбілік-Трейд» (далі - ТОВ «Омбілік-Трейд») про визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на те, що 28 грудня 2009 року між ПАТ «АБ «Південний» та ТОВ «Омбілік-Трейд» було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого між ними укладено договір іпотеки від 28 грудня 2009 року, відповідно до умов якого ТОВ «Омбілік-Трейд» передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА 1.

Позивачка зазначала, що ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Омбілік-Трейд» та ухвалою цього ж суду від 20 серпня 2013 року зобов’язано розпорядника майна окремо внести до реєстру вимог кредиторів вимоги банку, які забезпеченні заставою майна боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника – АДРЕСА 1.

Також позивачка зазначала, що 1 жовтня 2013 року банк надав згоду на зняття заборони, яку було накладено виконавчою службою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції у виконавчому провадженні щодо зазначеної квартири, а 26 вересня 2013 року надав господарському суду Харківської області заяву про згоду на продаж  іпотечної квартири.

Посилаючись на те, що за згодою іпотекодержателя відбулось відчуження предмету іпотеки та 25 квітня 2014 року проведено державну реєстрацію та видано свідоцтво про право власності на квартиру нового власника майна – компанію ОMBILIC LIMITED, а тому іпотека не перейшла до нового власника нерухомого майна, оскільки була припинена відповідно до вимог закону, а 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 придбала у власність у компанії ОMBILIC LIMITED зазначену квартиру, у зв’язку з чим просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 3 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 5 липня 2016 року, позов задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки від 28 грудня 2009 року, укладений між ТОВ «Омбілік - Трейд» та ПАТ «АБ «Південний», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «АБ «Південний» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ АБ «Південний» просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 28 грудня 2009 року між ПАТ «АБ «Південний» та ТОВ «Омбілік-Трейд» було укладено кредитний договір НОМЕР_1, на забезпечення виконання якого між ними укладено договір іпотеки від 28 грудня 2009 року, відповідно до умов якого ТОВ «Омбілік-Трейд» передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА 1.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 квітня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Омбілік-Трейд» (а.с. 19-22).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 серпня 2013 року зобов’язано розпорядника майна окремо внести до реєстру вимог кредиторів, вимоги ПАТ «АБ «Південний» на суму 1 450 047 грн. 96 коп., які забезпечені заставою майна боржника, а також внесено окремо до реєстру відомості про майно боржника – квартиру АДРЕСА 1, яка є предметом застави (іпотеки) згідно з державним реєстром застав (а.с. 23-26).

У заявах ПАТ «АБ «Південний» від 26 вересня та 1 жовтня 2013 року банк надав згоду на зняття заборони, яка була накладена виконавчою службою Київського ВДВС Харківського МУЮ у виконавчому провадженні щодо нерухомого майна боржника ТОВ «Омбілік-Трейд» - квартири АДРЕСА 1, яка є предметом застави (іпотеки) згідно з державним реєстром застав за наступних умов - з метою продажу цієї квартири. В заяві зазначено, що продаж буде здійснено за ціною не менше 36 000 доларів США. Всі грошові кошти, отримані з продажу зазначеної квартири будуть направлені на погашення заборгованості ТОВ «Омбілік-Трейд» перед ПАТ «АБ «Південний», що виникла відповідно до кредитного договору від 28 грудня 2009 року (а.с. 27, 28).

14 березня 2014 року відбувся аукціон з реалізації нерухомого майна – квартири в будинку по вул. АДРЕСА 1, за результатами якого складено акт про переведення права власності на придбану квартиру за компанією ОMBILIC LIMITED.

На підставі зазначеного акта про переведення права власності, 25 квітня 2014 року компанія ОMBILIC LIMITED отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА 1, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (а.с. 106).

25 квітня 2014 року між компанією ОMBILIC LIMITED та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА 1, за яким ОСОБА_1 набула право власності на квартиру (а.с. 109-110).

Однак, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2014 року (справа № 922/1294/13), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року, визнано недійсними результати аукціону, оформленого протоколом від 14 березня 2014 року НОМЕР_2, затвердженого президентом ТБ «Всеукраїнський торговий центр» та керуючим санацією ТОВ «Омбілік-Трейд» (а.с. 59-66).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходили з того, що оскільки предмет іпотеки реалізовано зі згоди іпотекодержателя, у зв’язку з чим є підстави для припинення договору іпотеки відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 9, ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Проте, у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 23 березня та 21 вересня 2016 року (№ 3-137гс16; № 6-1685цс16) суд висловив правову позицію про те, що перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Таким чином, жодних підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», матеріали справи не містять. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 17, 23 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Однак, аукціон на підставі якого проводилася реалізація іпотечного майна, визнано недійсним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року, тому передбачена статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстава для припинення іпотеки (реалізація предмета іпотеки) відсутня.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 2 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2016 року, витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Омбілік-Трейд» квартиру АДРЕСА 1; визнано недійсним свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 25 квітня 2014 року; визнано право власності на спірну квартиру за ТОВ «Омбілік-Трейд».

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, неправильно застосував положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» та дійшов помилкового висновку про припинення іпотеки.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення суду – про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 3 червня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний», товариства з обмеженою відповідальністю «Омбілік-Трейд» про визнання договору іпотеки припиненим – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Південний» сплачений ним судовий збір в сумі 4 339 грн. 32 грн.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Я.М. Романюк

 

Судді                                                               В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук






ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-130цс17

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Однак, аукціон на підставі якого проводилася реалізація іпотечного майна, визнано недійсним постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 січня 2015 року, тому передбачена статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстава для припинення іпотеки (реалізація предмета іпотеки) відсутня.

Суддя

Верховного Суду України                                Я.М. Романюк