Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 13 березня 2017 року (справа № 6-2128цс16) дійшов до висновку про те, що банк як виконавець фінансових послуг за порушення строків повернення депозитного вкладу сплачує вкладнику як споживачу пеню в розмірі 3% від суми вкладу за кожен день прострочення.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»  у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення:

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року

 

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

 

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про повернення депозитного вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») про повернення депозитного вкладу.

Позивач зазначав, що 26 січня 2015 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в доларах США (далі – договір банківського вкладу), за умовами якого він передав банку 5 тис. доларів США строком до 27 квітня  2015 року зі сплатою процентів у розмірі ставок за різні періоди, передбачені вказаним договором.

Посилаючись на те, що після закінчення дії договору банківського вкладу позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення коштів та нарахованих процентів, проте відповідач не виконав своїх зобов'язань у повному обсязі, позивач просив стягнути з відповідача: 5 тис. доларів США вкладу; 108 доларів США 22 центи процентів з урахуванням 10 % за останньою чинною ставкою наступного після 27 квітня 2015 року дня; 32 долари США 47 центів – 3 % річних; 11 тис. 850 доларів США пені за прострочення зобов’язання на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1  5 тис. 140 доларів США 69 центів. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 січня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року ОСОБА_1   просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення пені з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 549–552, 611, 624 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 1 червня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1  доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, відповідно до якого банк прийняв від позивача на депозитний рахунок кошти в розмірі 5 тис. доларів США строком до 27 квітня 2015 року з виплатою процентів за різні періоди.

27 та 28 квітня 2015 року ОСОБА_1 звертався до установи банку з вимогами про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, однак відповідач коштів не повернув.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та  касаційної інстанцій, вважав, що правових підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» немає, оскільки після укладення договорів банківського вкладу між банком і позивачем виникли зобов’язальні відносини, що регулюються нормами зобов’язального права та положеннями цих договорів, якими нарахування та стягнення такої пені не передбачено.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що  вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу, укладеного 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1, позивач 27 та 28 квітня 2015 року звертався до установи банку з вимогою про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, які банк вкладнику не повернув.

За пунктом 4.1 вказаного договору банківського вкладу у випадку невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»  у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року, наданій заявником для порівняння.

У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суди безпідставно не застосували вказану норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення пені.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  20 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів

 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-2128цс16:

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу, укладеного 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та фізичною особою, позивач 27 та 28 квітня               2015 року звертався до установи банку з вимогою про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, які банк вкладнику не повернув.

За пунктом 4.1 вказаного договору банківського вкладу у випадку невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»  у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором  банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук