Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 13 березня 2017 року (справа №  6-224цс17) дійшов до висновку про те, що gри ухваленні рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором, судам потрібно встановлювати чи ухвалювалося раніше рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 березня 2017 року

 

м. Київ


Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Романюка Я.М.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

 

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Універсальний Капітал» (далі – ПАТ «Банк «Універсальний Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 856 748,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 19 жовтня 2015 року по курсу НБУ становило 18 248 732, 83 грн., з яких - заборгованість зі сплати по тілу кредиту - 765 836 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 19 жовтня 2015 року складало 16 312 318 грн.; заборгованість зі сплати процентів - 90 911 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 19 жовтня 2015 року по курсу НБУ складало 1 936 414 грн. 74 коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року позов ПАТ «Банк «Український Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Український Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 856 748,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 19 жовтня 2015 року по курсу НБУ становило 18 248 732 грн. 83 коп.., заборгованість зі сплати процентів – 90 911 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 19 жовтня 2015 року по курсу НБУ складало 1 936 414 грн. 74 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення у справі та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 599 ЦК України та статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк «Український Капітал» – ОСОБА_2 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що між ВАТ «Банк «Український капітал», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Український капітал», та ОСОБА_1 25 січня 2008 року був укладений кредитний договір НОМЕР 1, за умовами якого позичальнику був наданий кредит в сумі 1 280 000 доларів США строком до 23 березня 2013 року зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитними коштами.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору відновлювальна кредитна лінія здійснюється окремими частинами (траншами), видача якого здійснюється на підставі письмової заяви позичальника, в якій зазначається необхідна сума кредиту, а повернення кредиту здійснюється позичальником на позичковий рахунок, встановлений п. 2.4 кредитного договору. Грошові кошти, які надаються за рахунок кредитної лінії та в межах строку дії кредитної лінії, використовуються ОСОБА_1 на придбання та реконструкцію нерухомості та для участі останнього у Фонді фінансування будівництва та оплату вимірних одиниць на квартиру АДРЕСА 1; на квартиру АДРЕСА 2.

В подальшому між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткові договори та договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору, зокрема, в частині надання траншів, продовження строків сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Зобов’язання за кредитним договором позичальником не виконані належним чином, у зв’язку з уточненнями станом на 19 жовтня 2015 року заборгованість позичальника по кредитному договору НОМЕР 1 від 25 січня 2008 року у загальному розмірі складає: 856 748,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 19 жовтня 2015 року по курсу НБУ складало 18 248 732 грн. 83 коп.

Судом встановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року задоволено позовні вимоги ПАБ «Банк «Український Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором НОМЕР 1 від 25 січня 2008 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 12 079 180 грн. 46 коп. шляхом звернення стягнення на:

нежилі приміщення з № 1 по № 15 групи приміщень № 86 (літ. А) загальною площею 296 кв.м., які розташовані у будинку АДРЕСА 3, разом з усіма складовими частинами та майбутніми змінами, які можуть статися в приміщенні, з усіма інженерними мережами, комунікаціями та спорудами, які знаходяться в приміщенні (газові, електричні, теплові, водяні, каналізаційні);

нежилі приміщення з № 1 по № 7, № ІІІ групи приміщень № 83, площею 72,5 кв.м, МЗК пл. 4,35 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА 4,

нежилі приміщення в літ. А загальною площею 87,55 кв.м. в тому числі з № 1 по № 8, № ІV групи приміщень № 83а, площею 83,20 кв.м., МСК пл. 4,35 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА 4, разом з усіма складовими частинами та майбутніми змінами, які можуть статись в приміщенні, з усіма інженерними мережами, комунікаціями та спорудами, які знаходяться в приміщенні (газові, електричні, теплові, водяні, каналізаційні).

нежилі приміщення з № 1 по № 7 групи приміщень № 58 (в літ. А) загальною площею 236,10 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА 5, разом з усіма складовими частинами та майбутніми змінами, які можуть статись в приміщенні, з усіма інженерними мережами, комунікаціями та спорудами, які знаходяться в приміщенні (газові, електричні, теплові, водяні, каналізаційні),

шляхом реалізації предметів іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, в матеріалах справи наявні копії виконавчого листа від 21 листопада 2013 року (а.с. 105-107), постанови про відкриття виконавчого провадження від 30 липня 2014 року (а.с. 114-117), постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 22 вересня 2014 року (а.с. 118-120), акт НОМЕР 2 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 30 червня 2015 року (а.с. 121-123), акт НОМЕР 3 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (а.с. 124-126), протокол НОМЕР 4 про придбання предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 127-128), протокол НОМЕР 5 про придбання предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку» (а.с.129-130), протокол НОМЕР 6 про придбання предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 160-161).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оскільки відповідач зобов’язання за кредитним договором щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів не виконав, то наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада та від 1 грудня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов’язанням, встановивши при цьому, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на час розгляду даної справи не виконано.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 599 ЦК України та статті 33 ЗУ «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником  забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим  Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, дійшов висновку про те, що зобов’язання за кредитним договором позичальником не виконані належним чином, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі суди не прийняли до уваги та не надали оцінки заочному рішенню  Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року (а.с. 96-103), яким позовні вимоги банку до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 12 079 180 грн. 46 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; суди не з’ясували чи виконано зазначене судове рішення. Крім того, суди не надали оцінки наявним у матеріалах справи акту НОМЕР 2 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 30 червня 2015 року та протоколам НОМЕР 4, НОМЕР 5, НОМЕР 6 про придбання предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку» й у зв’язку з цим не з’ясували чи реалізовано іпотечне майно, якщо так, то чи були задоволені вимоги банку за кредитним договором повністю, чи частково.

Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку заочному рішенню Подільського районного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, встановити чи було дане рішення виконано, і чи було реалізовано предмет іпотеки й відповідно, погашення вимог кредитора за рахунок реалізації предмета іпотеки.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2016 року скасувати, справу направити новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів:

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-224цс17:

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником  забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим  Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Суддя Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк