Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 29 березня 2017 року (справа №  6-3087цс16) дійшов до висновку про те, що строк пред’явлення банком вимог до поручителя про повернення боргу, погашення якого згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з часу настання строку погашення чергового платежу.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, суди не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука  за окремими платежами:

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 березня 2017 року                                                                              м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа – ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015  року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

ПАТ «Дельта Банк» зазначало, що 7 листопада 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 63 тис. доларів США зі сплатою 11,6 % річних на строк до 6 листопада 2032 року. Того ж дня на забезпечення виконання умов кредитного договору між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_2, згідно з яким поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність.

ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги по кредитним договором на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов’язань, укладеного 30 червня 2010 року.

На порушення умов кредитного договору позичальник узятих на себе зобов’язань належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, про наявність якої та необхідність її погашення неодноразово повідомлялись боржник і поручитель, у тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про необхідність виконання зобов’язань згідно з умовами кредитного договору, проте заборгованість сплачена не була.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідачки згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) достроково всю суму позики та заборгованість, а всього – 956 тис. 425 грн 78 коп.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 пред’явила зустрічний позов,  у якому просила визнати поруку припиненою, посилаючись на те, що між ПАТ «Дельта Банк» та нею не укладалось жодних договорів, про зміну кредитора їй не повідомлялось, а стало відомо з пакету документів, що надало ПАТ «Дельта Банк». ОСОБА_1 вважає, що порука є припиненою в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки останній платіж позичальник здійснив 30 грудня 2014 року (із запізненням на 10 днів), а наступний термін платежу за договором був встановлений до 20 січня 2015 року (включно), який позичальник не здійснив. Вимоги до поручителя пред’явлені зі спливом 6 місяців  після настання строку для виконання певної частини зобов’язання.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 9 лютого  2016 року відмовлено ПАТ «Дельта Банк» в задоволенні позову. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано договір поруки, укладений 7 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ « Укрпромбанк», припиненим з 21 липня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 7 листопада 2007 року у розмірі 956 тис. 425 грн 78 коп з яких: 590 тис. 262 грн 34 коп. – сума заборгованості за кредитом, 66 тис. 163 грн 45 коп. – сума заборгованості за відсотками, 9 тис. 212 грн 58 коп. – пеня. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень  ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, 29 червня, 14 вересня та 19 жовтня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 листопада 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 63 тис. доларів США зі сплатою 11,6 % річних та кінцевим терміном повернення до 6 листопада 2032 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту цього ж дня між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НОМЕР_2, за умовами якого вона поручилася перед кредитором за виконання боржником свого обов’язку за кредитним договором.

Відповідно до підпункту 4.2.1 кредитного договору позичальник зобов᾿язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами згідно з умовами кредитного договору.

Згідно з пунктом 6.2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати проценти та інших платежів, передбачених договором, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов кредитного договору. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі договору про передачу активів та кредитних зобов’язань, укладеного 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України, ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Унаслідок невиконання ОСОБА_2 належним чином зобов’язань за кредитним договором, ПАТ «Дельта Банк» 17 серпня 2015 року направив  ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення простроченої (поточної) заборгованості.

28 серпня 2016 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з поручителя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову банку та відмову в задоволенні зустрічного позову  ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що строк звернення з вимогою до поручителя не пропущено, оскільки договір поруки укладено на забезпечення виконання договору кредиту, укладеного на строк до 6 листопада 2032 року, а пунктом 10 договору поруки передбачено дію цього договору до повного виконання боржником чи поручителем зобов’язань за кредитним договором. У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання, передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від зміненої дати виконання основного зобов’язання. При цьому суд виходив з того, що кредитор, надіславши поручителю досудову вимогу 17 серпня 2015 року, змінив строк виконання основного зобов’язання, з позовом до суду звернувся 28 серпня 2015 року, тобто в межах визначеного законом шестимісячного строку від дати зміни строку виконання основного зобов’язання.

У постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, 29 червня, 14 вересня та 19 жовтня 2016 року, наданих заявником для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься правовий висновок про те, що відповідно до змісту другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 цього Кодексу, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, як і сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах  положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Зобов’язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Виконання сторонами зобов’язання – це здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов’язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання – це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Як установив суд, боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручитель) узяла на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 6 листопада 2032 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з пунктів 2.4 та 2.5 кредитного договору, позичальник зобов’язується частково погашати заборгованість за кредитом, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, щомісяця до 20-го числа (включно) кожного місяця, у сумі не менш як 210 доларів США шляхом внесення готівки чи безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку або рахунків поручителів, гарантів та інших осіб на позичковий рахунок. Відповідно до пункту 2 договору поруки відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов’язання за кредитним договором.

Суд установив, що ОСОБА_2 свій останній платіж сплатила 30 грудня 2014 року (із запізненням на 10 днів), а наступний термін платежу за договором був визначений до 20 січня 2015 року (включно), який вона не здійснила, а тому згідно з підпунктом 2.4 договору кредитування з 21 січня  2015 року несплачена заборгованість вважається простроченою.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 21 січня  2015 року) пред’явити вимоги до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, суди не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука  за окремими платежами.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Цим правом скористався позивач, звернувшись з позовом до суду.

Висновки апеляційного суду про те, що кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов’язання, надіславши 17 серпня 2015 року вимогу про дострокове повернення кредиту, не ґрунтується на матеріалах справи.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 28 березня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Апеляційного суду Рівненської області.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів

 

Правова позиція ВСУ у справі № 6-3087цс16:

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Боржник (а відтак і поручитель) узяла на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 6 листопада 2032 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов’язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 21 січня 2015 року) пред’явити вимоги до поручителя.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

У справі, яка переглядається, суди не врахували, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов’язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Крім того, суди не з’ясували, чи пред’явив банк вимогу до поручителя в межах 6 місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука  за окремими платежами.

Висновки суду про те, що кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов’язання, надіславши 17 серпня 2015 року вимогу про дострокове повернення кредиту, не ґрунтується на матеріалах справи.