Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 5 квітня 2017 року (справа №  6-2806цс16) дійшов до висновку про те, що відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України):

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

5 квітня 2017 року                                                                          м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

 

 

 

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі – МТСБУ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з регламентною виплатою.

Позивач зазначав, що 12 липня 2012 року на перехресті АДРЕСА_1 з вини ОСОБА_1, який керував автомобілем «Аudi В4», сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок якої було пошкоджено автомобіль «Chevrolet» під керуванням ОСОБА_2.

Вина відповідача у скоєнні зазначеної ДТП підтверджується постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року.

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 30 жовтня 2012 року вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Chevrolet» становить 14 тис. 652 грн 46 коп.

Винна у ДТП особа не відшкодувала зазначеної шкоди потерпілій особі.

Потерпілий з метою отримання відшкодування звернувся до МТСБУ з відповідною заявою, до якої було додано копію поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів терміном дії з 18 серпня 2011 року до 17 серпня 2012 року та інші документи, необхідні для отримання регламентної виплати.

МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 14 тис. 652 грн 46 коп.

Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував МТСБУ сплачених у порядку регламенту коштів, та що після сплати страхового відшкодування МТСБУ має право подати регресний позов до водія транспортного засобу, який не застрахував своєї відповідальності, позивач просив стягнути з відповідача 14 тис. 652 грн 46 коп. регламентної виплати,  755 грн витрат на послуги аварійних комісарів, 243 грн 60 коп. судового збору та 2 тис. грн витрат на правову допомогу.

Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог МТСБУ відмовив.

Апеляційний суд Львівської області 3 березня 2016 року рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги МТСБУ задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь МТСБУ 14 тис. 652 грн 46 коп. регламентної виплати.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року ОСОБА_1  просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 27 Закону України «Про страхування», статей 257, 261, 262, 512, 993, 1191 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, 11 травня,          2 червня, 13 липня 2016 року та копію постанови Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1  доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 липня 2012 року АДРЕСА_1 відбулася ДТП за участю автомобіля «Аudi В4» під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Chevrolet» під керуванням ОСОБА_2.

Миколаївський районний суд Львівської області постановою від 3 вересня 2012 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Постанова не оскаржувалася та набрала законної сили.

Станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП – ОСОБА_1 забезпечена не була, тому потерпілий ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із заявою, в якій просив відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок ДТП. У зазначеній заяві вказував, що пошкодження належного йому транспортного засобу «Chevrolet» відбулося під час ДТП 12 липня 2012 року з вини водія транспортного засобу «Аudi В4» ОСОБА_1, який не мав поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на дату ДТП.

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхувальник ОСОБА_2 застрахував транспортний засіб «Chevrolet» у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Альфа страхування» (далі – ПрАТ «СК «Альфа страхування») строком на один рік з 18 серпня 2011 року до 17 серпня 2012 року.

Відповідно до звіту від 30 жовтня 2012 року, складеного оцінювачем (дата оцінки – 30 липня 2012 року), вартість відновлювального ремонту автомобіля «Chevrolet» становила 14 тис. 652 грн 46 коп.

Згідно з актом виконаних робіт від 14 вересня 2012 року, складеним Публічним акціонерним товариством «Галичина-Авто», та квитанцією від 12 вересня 2012 року, ремонт автомобіля «Chevrolet» здійснено за 20 тис.            665 грн 8 коп.

Згідно з платіжним дорученням від 6 грудня 2012 року МТСБУ здійснило регламентну виплату ОСОБА_2 у розмірі 14 тис. 652 грн 46 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог МТСБУ, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора: страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому позовна давність у страховому зобов'язанні є загальною (три роки) та її перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Отже, застосувавши до спірних правовідносин норми статей 257, 262, 512, 993 ЦК України, суд вважав, що в даному випадку має місце суброгація, а не регрес і позовна давність повинна обчислюватися не з моменту проведення виплати, а з моменту вчинення ДТП. Оскільки позов до суду подано засобами поштового зв'язку 31 серпня 2015 року, а ДТП трапилась 12 липня 2012 року, суд дійшов висновку, що позивач пропустив позовну давність для звернення до суду з цим позовом і не подав клопотання про поновлення цього строку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог МТСБУ, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, застосувавши норми підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з яким МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП і не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, вважав, що при регресі перебіг позовної давності починається з того моменту, коли МТСБУ виплатило страхове відшкодування, а тому установленого статтею 257 ЦК України строку позивач не пропустив і підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України відсутні. При цьому суд виходив з того, що позивач відшкодував потерпілому завдану відповідачем майнову шкоду відповідно до положень підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача, який є винуватцем ДТП та повинен нести відповідальність за завдану шкоду, не була забезпечена полісом.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, 11 травня, 2 червня, 13 липня 2016 року, наданих заявником для порівняння, зазначено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України) та статтею 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі – з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування.

У наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року міститься правовий висновок про те, що відповідно до положень статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов’язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат і в межах загальної позовної давності переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 27 Закону України «Про страхування», статей 257, 261, 262, 512, 993, 1191 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов’язання та зобов’язання, що виникло з регресної вимо­ги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Спеціальний Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований  на  забезпечення  відшкодування шкоди,   заподіяної   життю,  здоров'ю  та  майну  потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За змістом цього Закону стра­хове відшкодування, яке за дого­вором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідаль­ності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й від­шкодуванням шкоди третій особі (потер­пілому) в деліктному зобов’язанні, оскіль­ки страховик у договірних правовідносинах обов’язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов’язанні.

Отже, з урахуванням зазначеного та з огляду на положення частини шостої статті 261 ЦК України моментом початку позовної давності для регресної вимоги страховика в правовідносинах буде день виконання основного зобов’язання і фактично день припинення цього зобов’язання належним виконанням – день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов’язанні).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на день скоєння ДТП ОСОБА_1 не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його вина встановлена  постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 3 вересня 2012 року.

Згідно із частиною шостою статті 261 ЦК України за регресним зобов’язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання.

У справі, яка переглядається, суди також установили, що основне зобов’язання позивач виконав 6 грудня 2012 року, що підтверджено копією платіжного доручення, а згідно з відбитком штемпеля відділення поштового зв’язку з позовом він звернувся до суду 31 серпня 2015 року, тобто у межах трирічного строку, встановленого частиною шостою статті 261 ЦК України.

Ураховуючи зазначене та встановлені фактичні обставини, суди апеляційної та касаційної інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про поширення на спірні правовідносини положень статті 1191 ЦК України та відповідно частини шостої статті 261 цього Кодексу.

Тому підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 березня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий                          Л.І. Охрімчук

Судді:                                    В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

у справі № 6-2806цс16

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов’язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повно­му обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов’я­зання зазвичай виступають потерпілий (кре­дитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов’язань допускають можливість відшкодування завда­ної потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що зако­ном передбачено такий обов’язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою, має право зворотної вимо­ги (регресу) до винної особи у розмірі випла­ченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов’язку з відшкоду­вання потерпілому шкоди, завданої іншою осо­бою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов’я­зання припиняється його належним виконан­ням (стаття 599 ЦК України).

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук