Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 7 червня 2017 року (справа №  6-2760цс16) дійшов до висновку про те, що у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення  відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Згідно із частиною п'ятою цієї статті присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду:

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

7 червня 2017 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

суддів:

 

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

 

 

Лященко Н.П.,

 

 

Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення фактів спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу, придбання квартири у період спільного проживання, належності на праві спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року та додаткового рішення цього ж суду від 25 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права приватної власності на майно, стягнення коштів.

Позивач зазначав, що 11 вересня 2010 року він зареєстрував шлюб зі ОСОБА_2, від якого 13 вересня 2011 року у них народилася дочка. У жовтні 2013 року вони за взаємною згодою припинили сумісне проживання, з цього часу однією сім'єю не живуть, спільне господарство не ведуть, як вважає позивач, їх сім'ю зберегти неможливо. За час спільного проживання вони придбали автомобіль марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску; крім того,               3 липня 2012 року він за кошти, отримані від продажу придбаної до шлюбу квартири АДРЕСА_1, придбав квартиру АДРЕСА_2 та вважає, що йому належить 965/1000 частин квартири, а 35/1000 є спільною сумісною власністю подружжя, що складає 3 тис. 15 грн 50 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив: розірвати шлюб; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 з відповідним стягненням з нього вартості частки у спільній власності в розмірі 3 тис. 15 грн 50 коп., які внесені на депозит;  визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску; стягнути зі ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину вартості автомобіля в розмірі 32 тис. 500 грн.

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення фактів спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, придбання квартири у період спільного проживання, належності на праві спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності.

ОСОБА_2 зазначала, що з 1 жовтня 2008 року вона зі ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, вели спільне господарство. 17 грудня 2009 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яку в подальшому з метою покращення житлових умов 2 липня 2012 року продали та 3 липня 2012 року придбали квартиру АДРЕСА_2.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просила встановити факти: її спільного проживання зі ОСОБА_1 з 1 жовтня 2008 року до часу реєстрації шлюбу – 11 вересня 2010 року, придбання квартири АДРЕСА_1 в період їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, належності сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя цієї квартири і грошових коштів, отриманих від її продажу; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_2 та визнати за сторонами право власності по 1/2 частині цієї квартири в порядку поділу майна.

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 17 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив: розірвав шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, установив факт спільного проживання сторін з 1 жовтня 2008 року до 11 вересня 2010 року; установив факт придбання квартири АДРЕСА_1 в період проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2  однією сім'єю без реєстрації шлюбу; установив факт належності на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначеної квартири та грошових коштів, отриманих від її продажу, в розмірі 167 тис. 350 грн; визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2; визнав у порядку поділу майна за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/2 частині цієї квартири; визнав за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у порядку поділу майна право власності по 1/2 частині автомобіля марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску; повернув ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 тис. 15 грн 50 коп., які знаходились на депозитному рахунку суду.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 11 листопада 2015 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення факту придбання квартири АДРЕСА_1 в період проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, установлення факту належності на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначеної квартири та грошових коштів, отриманих від її продажу, в розмірі 167 тис. 350 грн, визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині квартири скасував. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині апеляційний суд відмовив. Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у порядку поділу майна права власності по 1/2 частині транспортного засобу – автомобіля марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, апеляційний суд скасував; визнав за ОСОБА_1 право власності на цей автомобіль; стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за 1/2 частину цього автомобіля в розмірі 42 тис. 687 грн 50 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від            25 листопада 2015 року визнав за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2; стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість частки у праві спільної сумісної власності подружжя у розмірі 3 тис.  15 грн, внесеної на депозитний рахунок суду.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 вересня 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада  2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 листопада 2015 року залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року та додаткового рішення цього ж суду від 25 листопада 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 365 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 60, 71, 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від   14 березня 2016 року, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня, 1 квітня 2015 року, 16 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 30 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві              ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 грудня 2009 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1.

11 вересня 2010 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

2 липня 2012 року ОСОБА_1 продав зазначену квартиру за договором купівлі-продажу за ціною 167 тис. 350 грн.

3 липня 2012 року (за час шлюбу) ОСОБА_1 за отримані від продажу квартири кошти купив квартиру АДРЕСА_2 за 173 тис. 381 грн; частка ОСОБА_2 у квартирі є незначною.

За час шлюбу сторони також придбали автомобіль марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог               ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції вважав, що із жовтня 2008 року до часу реєстрації шлюбу (вересень 2010 року) сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах і в цей час придбали квартиру АДРЕСА_1, та дійшов висновку про те, що вказана квартира була спільною сумісною власністю сторін, ОСОБА_1 не довів факту придбання цієї квартири за власні кошти. У зв’язку із цим грошові кошти, отримані від продажу зазначеної квартири, є також їхньою спільною сумісною власністю. Оскільки спірну квартиру АДРЕСА_2 було придбано в період шлюбу сторін частково за кошти сімейного бюджету й частково за грошові кошти, отримані від реалізації квартири АДРЕСА_1, суд дійшов висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та визначив за кожним з них рівні частки в спільній власності відповідно до частини першої статті 70 СК України. Беручи також до уваги факт придбання спірного автомобіля під час шлюбу та доводи ОСОБА_2 про неможливість сплатити компенсацію розміру частки відповідача через відсутність грошових коштів, суд визначив ідеальні частки у спільному майні без проведення його поділу. Крім того, суд повернув     ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 тис. 15 грн 50 коп., які знаходились на депозитному рахунку суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині задоволення її позовних вимог про встановлення фактів придбання квартири АДРЕСА_1 в період проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, належності на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначеної квартири та грошових коштів, отриманих від її продажу, визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині цієї квартири та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, а також скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у порядку поділу майна права власності по 1/2 частині автомобіля та ухвалюючи в цій частині нове рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на цей автомобіль і стягнення з нього на користь ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частину цього автомобіля, а також ухвалюючи додаткове рішення про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 вартості частки у праві спільної сумісної власності подружжя у розмірі 3 тис. 15 грн, внесеної на депозитний рахунок суду, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав безпідставними й такими, що ґрунтуються на припущеннях, висновки суду першої інстанції щодо проживання сторін із жовтня 2008 року до часу реєстрації шлюбу у фактичних шлюбних відносинах та придбання у цей період квартири АДРЕСА_1. Отже, ця квартира відповідно до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2009 року належала ОСОБА_1 і придбана до реєстрації шлюбу, жодних доказів того, що цю квартиру придбано за спільні сумісні кошти або за кошти, отримані від спільної праці сторін, суду не надано. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 суми компенсації за її частку в квартирі, оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_1 за кошти, які належали йому особисто, частка ОСОБА_2 у квартирі є незначною. Крім того, суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та стягнення з останнього на користь ОСОБА_2 42 тис. 687 грн 50 коп. компенсації, що є 1/2 частиною вартості автомобіля, оскільки сторони не заперечували проти цього.

Разом з тим у наданій заявницею для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року міститься висновок про те, що згідно із частиною п’ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 71 СК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України).

За змістом частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення  відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Саме такий по суті висновок міститься й у наданій заявницею для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції у рішенні від                11 листопада 2015 року зазначив, що ОСОБА_2 погодилась на присудження судом сплати грошової компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль.

Проте інший з подружжя (ОСОБА_1) відповідної грошової суми                (42 тис. 687 грн 50 коп. компенсації, що є 1/2 частиною вартості автомобіля) на депозитний рахунок суду не вніс.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі помилково не застосували частину п’яту статті 71 СК України, що призвело до неправильного вирішення спору в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 компенсації за 1/2 його частину.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання в цьому разі ідеальних часток подружжя в спірному майні без його реального поділу і залишення майна в спільній частковій власності сторін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від   30 березня 2016 року, щодо застосування норм частини п'ятої статті 71 СК України, воно помилково було скасоване рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у цій справі судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 компенсації за 1/2 його частину та залишення в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Крім зазначеного, на обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 365 ЦК України, статей 60, 71, 74 СК України заявниця надала судові рішення суду касаційної інстанції, у яких містяться такі висновки:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року суд касаційної інстанції зазначив, що відсутність відповідачів у спірній квартирі та їх тривале непроживання в ній не можна вважати умовою припинення права співвласника на частку в спільному майні у порядку, передбаченому статтею 365 ЦК України, оскільки на зміст права власності не впливає вибір співвласником постійного місця проживання (частина друга статті 317 цього Кодексу), він володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду вартості належних відповідачам часток не є безумовною підставою для позбавлення їх права на частку в спірному майні;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                4 березня 2015 року суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до цього ж суду з підстав допущення ним порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від            1 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які з урахуванням належних та допустимих доказів дійшли висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім’єю у період придбання спірного майна, що підлягає поділу між ними відповідно до положень статей 60, 70, 71, 74 СК України;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     16 березня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу та набуття ними в цей період майна, що є спільною сумісною власністю та підлягає поділу, дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на частину спірної квартири.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  21 вересня 2016 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 листопада 2015 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, та стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації за 1/2 частину цього автомобіля в розмірі 42 тис. 687 грн 50 коп., залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року в частині визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині автомобіля марки «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, у порядку поділу майна.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої                            статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                         Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                 В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

 

В.М. Сімоненко

 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

у справі № 6-2670цс16

За змістом частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Згідно із частиною п'ятою цієї статті присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення  відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук