Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 13 березня 2017 року (справа №  6-147цс17) дійшов до висновку про те, що визнання судом недійсним рішення загальних зборів автоматично не є підставою для визнання недійсним договорів, що укладені на підставі такого рішення.

З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору:

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

13 березня 2017 року

 

м. Київ


Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

Жайворонок Т.Є.,

 

 

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

 

Ємця А.А.,

Романюка Я.М.,

 


розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Дистриб’юшн» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мегатрейд Дистриб'юшн» (далі – ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного між сторонами 22 грудня 2014 року договору поруки.

ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» зазначало, що оспорюваний договір був підписаний 22 грудня 2014 року позивачем, від імені якого діяв директор ОСОБА_3 (поручитель), відповідачами ОСОБА_1 (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник).

За умовами договору позивач як поручитель зобов’язався відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_2 перед ОСОБА_1, які випливали з договору позики, укладеного між останніми 31 березня 2014 року, на суму 500 тис. доларів США, строк виконання зобов’язань наступав 31 грудня 2014 року, тобто через 8 днів після підписання договору поруки.

ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» зазначало, що, підписуючи договір поруки від імені ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн», його директор ОСОБА_3 діяв на підставі рішення загальних зборів учасників товариства про схвалення надання такої поруки, яке було оформлене протоколом від 22 грудня 2014 року.

Рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом від 22 грудня 2014 року, було підписане ОСОБА_2, який на той час очолював виконавчий орган ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн».

Позивач зазначав, що це рішення загальних зборів як підстава для укладення договору поруки було визнане недійсним рішенням Господарського суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, яке набрало чинності.

Згідно зі Статутом ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» питання щодо укладання договорів поруки відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства, і директор як виконавчий орган обмежений правом самостійного прийняття рішень та укладання договорів поруки від імені товариства.

Позивач зазначав, що директор ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу повноважень на укладення договору поруки від 22 грудня 2014 року, у зв’язку із чим договір підлягає визнанню недійсним.

Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року, позов ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» задоволено: визнано недійсним договір поруки від 22 грудня 2014 року, укладений між ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн», ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування  судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 92 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого та 26 березня 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2011 року, 16 квітня та 7 серпня 2013 року, постанови Верховного Суду України від 27 квітня та 21 вересня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» ОСОБА_4 та ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі договору безвідсоткової позики, що був укладений 31 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_1 надала в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 500 тис. доларів США строком до 31 грудня 2014 року.

22 грудня 2014 року ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» в особі його директора ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір поруки, за умовами якого товариство виступило поручителем ОСОБА_1 за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 усіх зобов’язань, які виникли за договором безвідсоткової позики від 31 березня 2014 року.

Підставою для укладення договору поруки ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» стало рішення загальних зборів учасників товариства, яке було оформлене протоколом від 22 грудня 2014 року про надання товариством майнової поруки та надання його директору ОСОБА_3 повноважень на укладення та підписання договору поруки від 22 грудня 2014 року на забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором від 31 березня 2014 року в сумі 500 тис. доларів США.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 квітня 2016 року, яке набрало законної сили, зазначене рішення загальних зборів ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» визнано недійсним.

Відповідно до пункту 10.2 Статуту ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» прийняття рішень, зокрема щодо укладення договору поруки, якщо сума правочину перевищує 1 млн грн або еквівалент такої суми в будь-якій іншій валюті, належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» та визнання недійсним договору поруки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» про укладення оспорюваного договору поруки від 22 грудня 2014 року, оформлене протоколом від 22 грудня 2014 року, суд визнав недійсним, а тому директор ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення вказаного договору поруки.

Разом з тим, у наданих для порівняння судових рішеннях Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 11 лютого та 26 березня 2015 року, та Вищий господарський суд України в постановах від 24 листопада 2011 року, 16 квітня та 7 серпня 2013 року виходили з того, що відповідач під час укладення договору не знав і не міг знати про обмеження повноважень керівника позивача, а тому скасування в подальшому рішення загальних зборів про надання таких повноважень не може бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 27 квітня та 21 вересня 2016 року.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України).

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи – загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов’язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об’єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов’язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням норм статті 98 ЦК України та приписів статей 92, 203, 215, 241 цього Кодексу, рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, вони мають обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Таким чином, якщо суд визнає недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з огляду на порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнане недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов’язки за договором, у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення  третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

У справі, яка переглядається, ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» просить визнати недійсним договір поруки, оскільки ОСОБА_3, який уклав договір від імені товариства як директор, перевищив свої повноваження, діяв недобросовісно та з метою привласнення грошових коштів, а не в інтересах товариства.

У справі, яка переглядається, суди належним чином не встановили обставин та не дали їм належної оцінки, що необхідно для правильного застосування статті 92 ЦК України, а саме не проаналізували поведінку відповідачки ОСОБА_1: чи діяла вона, укладаючи оспорюваний договір, добросовісно і розумно; чи знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях директора ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн»; чи виконала вона обов’язки за договором; чи є обґрунтовані підстави для висновку, що участь ОСОБА_1. в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення ТОВ «Мегатрейд Дистриб'юшн» грошових коштів.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року та заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 27 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів:

Правова позиція ВСУ від 13 березня 2017 року у справі № 6-147цс17:

З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

З огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.