Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 9 серпня 2017 року (справа №  3-744гс17) дійшов до висновку про те, що якщо покупець не повернув отриманий під реалізацію та нереалізований ним товар в установлений договором строк, постачальник має право стягнути з нього вартість цього товару.

Між сторонами був укладений договір поставки, відповідно до умов якого постачальник надавав покупцю товар під реалізацію, тобто покупець повинен був розрахуватися з постачальником тільки після того як зможе продати товар третім особам. Договір поставки також містив пункт, що у випадку нереалізації покупцем протягом 30 днів отриманого товару, він зобов’язаний повернути товар або ту частину, що залишилась, постачальнику протягом 7 днів з моменту виставлення постачальником письмової вимоги.

Суд встановив, що постачальник товар поставив, покупець частину товару реалізував, а частину ні. Проте покупець не повернув залишок товару постачальнику, як це передбачено договором поставки, та не розрахувався за цій залишок власним коштом.

Згідно ст. 692 ЦК України метою договору поставки є отримання постачальником оплати за товар, а в даному випадку покупець повів себе недобросовісно: він не здійснив оплату товару та не повернув товар у встановлений строк, хоча це є його обов’язком передбаченим договором поставки.

Таким чином, після того як покупець порушив договірне зобов’язання  - прострочив повернення товару, у постачальника виникає право на стягнення з покупця вартості товару, а не тільки право зобов’язати покупця повернути товар:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого    Ємця А.А.,

суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю  науково-виробничого підприємства «Поліпром» – Пономарьова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» (далі – ТОВ «Поліпром») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/17610/15 за позовом ТОВ «Поліпром» до товариства з обмеженою відповідальністю «Твич» (далі – ТОВ «Твич») про стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ТОВ «Поліпром» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Твич» про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 65 164,01 грн, з яких: 27 996,10 грн – основний борг, 1 706,69 грн – 3 % річних, 35 461,22 грн – інфляційні втрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем як покупцем своїх зобов’язань з оплати поставленого позивачем згідно з договором поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14 товару.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Твич» на користь ТОВ «Поліпром» 27 996,10 грн основного боргу та судові витрати, у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2016 року в частині задоволення позову скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Поліпром» просить скасувати постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу залишити в силі, а в іншій частині скасувати і направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність постанови суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах відповідних матеріальних норм.

В обґрунтування заяви надано копію постанови Верховного Суду України від 15 березня 2017 року у справі № 911/4620/15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Поліпром», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 квітня 2014 року між ТОВ «Поліпром» (постачальник) і ТОВ «Твич» (покупець) укладено договір поставки № 101-142-ДА14, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити товар згідно із замовленням покупця, а покупець – прийняти його відповідно до накладних і протоколу узгодження цін, що є невід’ємною частиною договору, та оплатити товар у строки, зазначені у пункті 3.2 (пункт 1.1 договору); моментом передачі права власності на товар є момент фізичного одержання товару покупцем і підписання уповноваженими представниками обох сторін накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві (пункт 1.2).

За змістом пункту 2.13 договору якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється у присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги у письмовій формі. Коригуючі накладні постачальник зобов’язаний надати протягом 5 робочих днів.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору покупець сплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Згідно з пунктом 4.16 цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Сторонами також укладено додаткові угоди до договору поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14.

На виконання умов договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 137 082,50 грн, що підтверджено видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками обох сторін і скріпленими відбитками печатки позивача та штампу відповідача.

Судом також установлено, що оплату отриманого за договором товару відповідачем проведено частково у розмірі 109 086,40 грн.

Згідно з актом нереалізованого товару, поставленого на підставі договору поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14 станом на 18 квітня 2016 року, яким зафіксовано дані щодо кількості нереалізованого товару та вартість цього нереалізованого товару, неоплаченим залишився товар на суму 23 330,08 грн (без ПДВ) і 27 996,10 грн (із ПДВ).

Після порушення провадження у справі, яка розглядається, ТОВ «Твич» надіслало ТОВ «Поліпром» лист від 02 вересня 2015 року № 119, відповідно до якого постачальник повинен був негайно з’явитися у строк, визначений договором, для оформлення видаткових накладних для повернення товару та забрати залишки товару; до зазначеного листа додано акт нереалізованого товару, всього на суму 23 330,08 грн (без ПДВ).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи договір поставки, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку відповідача, яка полягала би у повному розрахунку за поставлений товар, а у випадку дійсної нереалізації товару – на його повернення, однак відповідач не здійснив оплату товару та не повернув його, а лише після пред’явлення позову ТОВ «Поліпром» звернувся до суду з вимогою про зобов’язання останнього забрати товар, не вживаючи при цьому жодних дій, спрямованих на досудове врегулювання спору. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з ТОВ «Твич» основного боргу в розмірі 27 996,10 грн. Разом із цим, оскільки ТОВ «Поліпром» не зверталося до відповідача з вимогою про сплату боргу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару, не навів належних і допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем, а отже, строк оплати товару у відповідача на момент звернення ТОВ «Поліпром» до суду з позовом не настав.

У справі № 911/4620/15, копію постанови в якій надано для порівняння, Верховний Суд України дійшов висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом зазначеного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар. У зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання правомірними є і заявлені ТОВ «Поліпром» вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.

Із метою приведення рішення суду касаційної інстанції у відповідність до викладеного у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із таких підстав.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як установлено судом, правовідносини сторін у справі, яка розглядається, виникли із договору поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 ЦК).

Положеннями частин 1, 2 статті 692 ЦК передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У справі, що розглядається, договором поставки від 01 квітня 2014 року № 101-142-ДА14 передбачено обов’язок покупця (відповідача) оплатити поставлений позивачем (продавцем) товар за цінами, зазначеними у накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві, один раз на тиждень за проданий товар. Разом із тим сторони передбачили право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника. Повернення нереалізованого товару за умовами договору здійснюється в присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів із моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов’язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов’язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності заявленого позову ТОВ «Поліпром» у частині стягнення суми основного боргу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов’язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, порушення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК.

Ураховуючи викладене, суди апеляційної і касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що строк оплати товару у відповідача не настав.

У зв’язку з наведеним постанови судів апеляційної і касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

Разом із тим відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Оскільки розрахунок суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, а також періоди, за які заявлено стягнення, не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, при цьому Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості з’ясувати здійснення правильності такого розрахунку грошових вимог, то справа підлягає передачі на розгляд до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин заява ТОВ «Поліпром» підлягає частковому задоволенню, постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня  2016 року та Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року – скасуванню, а справа – передачі на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з пунктом 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Поліпром» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року у справі № 910/17610/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК.

Підписи суддів