Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 12 липня 2017 року (справа № 2609/21051/13) дійшов до висновку про те, що правочин, що вчинила дієздатна особа може бути визнаний недійсним, якщо буде доведено, що у момент його вчинення ця особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі:

У х в а л а

іменем  україни

12 липня 2017 року                                                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоДемяносова М.В.,суддів:Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О.,Маляренка А.В., Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Савельєв Андрій Юрійович, Орган Опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду із указаним позовом, на обґрунтування якого вказала, що при розгляді Солом'янським районним судом м. Києва цивільної справи між сторонами про визнання недійсним заповіту, ОСОБА_9 стало відомо про наявність договору дарування, за яким її мати ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_7 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

Вказала, що укладаючи цей договір дарування від 24 лютого 2012 року ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Її мати ОСОБА_10 була опікуном недієздатного сина ОСОБА_11, проте з часом і надалі здійснювати свої обов'язки опікуна їй ставало важче. Потім вона тяжко захворіла, і після цього поведінка ОСОБА_10 стосовно своєї доньки ОСОБА_7 різко змінилася на негативну. Після чергового огляду дільничний лікар-психіатр діагностував у неї наростання ознак деменції й рекомендував пройти відповідний медогляд у Психоневрологічному диспансері № 5.

У кінці січня 2012 року, не додзвонившись до своєї матері, ОСОБА_10 попросила ОСОБА_7 відвідати останню. Після цього ОСОБА_7 вже не пускала позивача до її матері та чинила перешкоди в намаганнях потрапити до квартири.

Стан здоров'я матері почав погіршуватись, вона приймала сильнодіючі ліки. ІНФОРМАЦІЯ_1 року її мати померла. Відповідач про смерть не повідомила, і про такі обставини стало відомо лише з телефонного дзвінка сусіда 16 березня 2012 року. Пізніше листом Управління ритуальних послуг від 07 травня 2012 року було підтверджено факт кремації тіла ОСОБА_10

Зважаючи на все викладене позивач робить висновок, що ОСОБА_10 у зв'язку з похилим віком, набутою протягом тяжкого життя старечою хворобою - деменцією, гострим онкологічним захворюванням, яке згідно лікарського свідоцтва про смерть призвело до її смерті, а також через стійкі й виразні психологічні хвилювання, підписувала договір дарування від 24 лютого 2012 року, перебуваючи в стані, який можна охарактеризувати як такий, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

З урахуванням наведеного, просила суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня  року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири від 24 лютого 2012 року, за яким ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_7 безоплатно, а ОСОБА_7 прийняла в дар 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 665.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

А змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_10

ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_10, та є спадкоємцем першої черги після смерті своєї матері.

24 лютого 2012 року ОСОБА_10 уклала договір дарування 1/2 частки квартири, за яким передала у власність ОСОБА_7 безоплатно 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 665.

Із пояснень позивач та її представники вбачається, що через свій психічний стан та тяжкі хвороби ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх та не могла керувати ними, вона не спроможна була приймати рішення про вчинення будь-яких правочинів.

Представники позивача зазначили, що при первинному розгляді справи в іншому складі суду допитані судом свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_12 надали свої пояснення та підтверджували, що за своїм станом здоров'я ОСОБА_10 не могла усвідомлювала значення своїх, керувати ними та свідомо укласти оспорюваний правочин. У судовому засіданні свідки попереджались про кримінальну відповідальність.

Також сторона позивача посилалась на довідку чергового лікаря-психіатра КМПНД № 5 ОСОБА_16, у якій вказано, що за останні 9 місяців з дня медичного огляду психіатра, стан у ОСОБА_10 змінився, наростають ознаки деменції. Рекомендував направити ОСОБА_10 на медичний огляд до районного психоневрологічного диспансеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

20 травня 2014 року ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва в справі була призначена посмертна-судово-психіатрична експертиза, яка проведена Київським міським центром судово-психіатричної експертизи.

Згідно Акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 859 від 13 жовтня 2014 року:

1. ОСОБА_10 на момент укладання договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 від 24 лютого 2012 року страждала стійким хронічним психічним розладом у вигляді Інволюційного параноїду.

2. ОСОБА_17 на момент складання договору дарування 1/2 частини квартири квартири АДРЕСА_1 від 24 лютого 2012 року за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У своєму висновку експерти дали повний аналіз стану здоров'я ОСОБА_10 та її поведінки. Експертний висновок містить аналіз її дій та пояснень, що документально підтверджені. Крім того, висновок містить і аналіз показів свідків щодо стану її здоров'я та поведінки. Експертам були надані матеріали цивільної справи, медична документація. Дослідження проводилося експертами, які мають фахову підготовку в даній області знань.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, яким суди у відповідності до ст. ст. 60,  212 ЦПК України надали належну оцінку, які свідчать про те, що на момент укладення цього договору ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213−215 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам             ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий      М.В. Демяносов Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В.