Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 27 вересня 2017 року (справа №  6-1467цс17) дійшов до висновку про те, що з особи, яка за законом звільнена від сплати судового збору такий стягнутий бути не може.

За нормами ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України:

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року

 

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

суддів:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

 

 

Лященко Н.П.,

 

 

 

Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне підприємство «Теплоенергопром», про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     7 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від        27 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі – ПАТ «ВБР») звернулось до суду з позовом до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 21 грудня 2012 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне підприємство «Теплоенергопром» (далі – ТОВ ВТП «Теплоенергопром») укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав товариству кредит у розмірі 1 млн         740 тис. грн на строк до 20 червня 2014 року зі сплатою  23 % річних.

На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав з ОСОБА_1 договір поруки.

Посилаючись на те, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивач просив стягнути з ОСОБА_1  2 млн 604 тис. 23 грн 69 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором.

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що позов до нього пред'явлений ПАТ «ВБР» 15 грудня 2015 року, тобто після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) шестимісячного строку, тому просив визнати поруку за вказаним договором припиненою.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 11 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВБР» відмовив; зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав поруку за договором поруки від 21 грудня 2012 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВБР», припиненою.

Апеляційний суд Харківської області 27 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «ВБР» задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВБР» 2 млн 604 тис. 23 грн 69 коп. заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2012 року, що складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 млн 187 тис. 948 грн 53 коп., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 1 млн 9 тис. 662 грн 95 коп., а також 406 тис. 412 грн 21 коп. пені, 6 тис. 90 грн судового збору; стягнув у дохід держави 6 тис. 699 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 червня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 27 грудня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення в частині стягнення з нього судового збору в розмірі 6 тис. 699 грн у дохід держави з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 1 березня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві             ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, позивач за зустрічним позовом є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням, виданим           6 листопада 1997 року.

Суд першої інстанції задовольнив зустрічний позов ОСОБА_1, у зв’язку з чим відповідач за зустрічним позовом – ПАТ  «ВБР» звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважав, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню в дохід держави 6 тис. 699 грн судового збору за подання банком апеляційної скарги, оскільки ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року банку було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення за скаргою.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 1 березня               2017 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Установивши, що відповідач є інвалідом ІІ групи, суди безпідставно задовольнили вимоги в частині стягнення з нього судового збору, оскільки відповідно до Закону України «Про судовий збір» відповідач відноситься до переліку осіб, звільнених від його сплати.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від               1 березня 2017 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Вирішуючи питання про застосування зазначеної норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України судовий збір є складовою судових витрат.

Під судовими витратами слід розуміти витрати осіб, які беруть участь у розгляді справи, а у випадках їх звільнення від сплати судових витрат – держави, які вони несуть у зв’язку з розглядом та вирішенням конкретної справи.

Обов'язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір – це процесуальний обов'язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 79 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 цього Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За положеннями частин першої, другої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення щодо розподілу судових витрат і стягуючи з ОСОБА_1  6 тис. 699 грн судового збору в дохід держави за подання відповідачем за зустрічним позовом апеляційної скарги, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_1 є особою, яка має пільги щодо сплати судового збору при поданні позовної заяви, оскільки він є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та не обґрунтував наявності правових підстав для покладення на ОСОБА_1 обов’язку зі сплати зазначеного судового збору в дохід держави.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1  6 тис. 699 грн судового збору в дохід держави за подання ПАТ  «ВБР» апеляційної скарги підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України з направленням справи в цій частині на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, статтею 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     7 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від        27 грудня 2016 року скасувати в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1  6 тис. 699 грн судового збору в дохід держави за подання Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський банк розвитку» апеляційної скарги та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді