Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 27 вересня 2017 року (справа №  405/344/15-ц) дійшов до висновку про те, що при визнанні права постійного проживання особи у квартирі/будинку суд не може закріплювати за нею конкретну кімнату; це право власника відповідно до ст. 405 ЦК України:

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року                                                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і       кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,суддів:  Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В.,    Фаловської І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10 про визнання права постійного користування житлом, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею та дітьми право постійного користування житлом (сервітуту) трьома кімнатами в будинку АДРЕСА_7, належного відповідачу, які позначені в технічному паспорті на цей будинок в розділі «План будинку» цифрами «3-5», «3-6», «3-7» із правом закривати ці кімнати власними замками та не допускати в ці кімнати сторонніх осіб; визнати право постійного вільного, цілодобового користування (сервітуту) місцями загального користування в іншому будинку за вказаною вище адресою, позначеному на плані літерами «Д, Д', д, д'», а саме: користування входом до будинку, прихожими, проходами та коридорами будинку, кухнею, санвузлом, душовою кабінкою, надвірними забудовами, присадибною ділянкою, хвірткою та воротами на вулицю.

Позов мотивовано тим, що позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11, який є сином відповідача. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_11: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. Власником будинку за адресою: АДРЕСА_1, є відповідач, який зареєстрував її та трьох неповнолітніх дітей у ньому, як членів сім'ї. Фактично, позивач з дітьми проживають в іншому жилому будинку, який побудований відповідачем на території домоволодіння і позначений на схематичному плані в технічному паспорті на домоволодіння від 28 листопада 2011 року літерами «Д, Д', д, д'».

У позивача та неповнолітніх дітей іншого власного житла немає у зв`язку з чим вона вимушена проживати в будинку ОСОБА_6, однак після погіршення шлюбних відносин із сином відповідача, останній оспорює її право на користування житлом, внаслідок чого вона змушена звернутися до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року рішення районного суду скасовано, з  ухваленням нового рішення, яким  позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6,  ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право постійного проживання в будинку, розташованого в АДРЕСА_2. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_6, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його змінити шляхом задоволення вимог про визнання права проживання позивачів саме в будинку, який позначений в технічному паспорті на домоволодіння літерами «Д» та «Д'», права позивачів займати кімнати в цьому будинку, які позначені цифрами «3-5», «3-6», «3-7», із правом позивачів закривати ці кімнати власними замками та права не допускати в ці кімнати сторонніх осіб, права безперешкодного користування позивачами місцями загального користування, як в вищевказаному будинку так і в інших приміщеннях домоволодіння, права позивачів на цілодобовий безперешкодний доступ до вищевказаного будинку, який позначений в технічному паспорті на домоволодіння літерами «Д» та «Д'», а також безперешкодного доступу до інших місць, будівель та приміщень вказаного домоволодіння, які необхідні для обслуговування вказаного будинку та здійснення безпечної експлуатації будинку.

Рішення апеляційного суду в частині визнання права постійного проживання позивачів в будинку, розташованого в АДРЕСА_3, сторонами не оскаржується, тому не переглядається колегією суддів у цій частині в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення»             Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_6 не довела факту порушення її житлових прав та житлових прав її дітей власником житла ОСОБА_10

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_6 зі згоди відповідача ОСОБА_10, який є власником будинку, розташованого АДРЕСА_4, 18 листопада 2008 року вселилася разом з чоловіком - сином відповідача ОСОБА_11 та двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до окремого приміщення, яке було реконструйовано з літньої кухні. У 2009 році у подружжя народився син ОСОБА_12, який також проживав у вказаному будинку. У позивача в 2015 році сімейні відносини із сином відповідача погіршилися у зв'язку з чим ОСОБА_10 почав заперечувати її право на проживання в належному йому будинку.

Апеляційний суд, посилаючись на ст. 396 ЦК України, відповідно до якої особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема, право користування, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, дійшов висновку, що оскільки право на проживання в будинку АДРЕСА_8 ОСОБА_6 та її дітей як члені сім'ї власника оспорюється відповідачем (власником), то таке право, зокрема право проживання у будинку, підлягає судовому захисту.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог зокрема щодо визнання права проживання в зазначених позивачем кімнатах, апеляційний суд виходив з того, що  житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 з 16 березня 2001 року, який було розірвано 30 січня 2015 року рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда.

Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та синів ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Місце проживання позивача ОСОБА_6 з 7 жовтня 2015 року зареєстровано за адресою АДРЕСА_9

Відповідно до довідки квартального комітету №11 Ленінського району м. Кіровограда від 14 січня 2015 року за вказаною вище адресою                       (АДРЕСА_5) проживають ОСОБА_6, невістка ОСОБА_10, ОСОБА_11, син ОСОБА_10 та онуки ОСОБА_10 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

ОСОБА_10 на підставі рішення виконкому Ленінської ради народних депутатів №467 п.п.1.18 від 17 жовтня 1984 року видано дозвіл на будівництво сараю, розміром 5,0x3,0м, літньої кухні, розміром 3,35x3,0м в домоволодінні по АДРЕСА_10

Відповідно до дозволу №124 від 25 лютого 1999 року Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, виданого ОСОБА_10 на підставі рішення виконкому міської ради народних депутатів №942 від 12 листопада 1997 року останньому видано дозвіл на будівництво літньої кухні розміром 5,3x5,2 + 3,0x1,3м за згодою співвласників в домоволодінні по АДРЕСА_10

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_6 зі згоди відповідача ОСОБА_10, який є власником АДРЕСА_6 по                 АДРЕСА_11 18 листопада 2008 року вселилася разом з чоловіком - сином відповідача ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та двома неповнолітніми дітьми, до окремого приміщення, придатного до проживання, яке було реконструйовано з літньої кухні (дозвіл на будівництво сараю, розміром 5,0x3,0м, літньої кухні, розміром 3,35x3,0м в домоволодінні по АДРЕСА_12 від 17 жовтня 1984 року, дозвіл на будівництво літньої кухні розміром 5,3x5,2 + 3,0x1,3м за згодою співвласників в домоволодінні по АДРЕСА_13 від 25 лютого 1999 року), розташованого на території домоволодіння по АДРЕСА_14 належного відповідачу, та з 7 жовтня 2010 року зареєструвала своє місце проживання за адресою АДРЕСА_9

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 як на підстави позовних вимог посилалася на те, що відповідач як власник будинку, зареєстрував в ньому як членів сім'ї її (позивача) та трьох її дітей, її родина постійно проживала у другому будинку, який було побудовано відповідачем на території його домоволодіння, та який позначений в технічному паспорті на домоволодіння літерами «Д, Д1, д, д1», при цьому вона (позивач) разом з відповідачем вела спільне господарство, за власний кошт оплачувала комунальні послуги, приймала участь у реконструкції та ремонту будинку, після розірвання шлюбу з сином відповідача, вона намагалася вирішити питання з відповідачем щодо права постійного користування (сервітуту) його (відповідача) жилим будинком для неї та дітей, однак згоди не було досягнуто.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших члені» сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 16.' цього Кодексу.

Згідно із ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом і ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, за змістом вказаних норм право членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі) на користування жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири) визначено та встановлено законом.

Апеляційний суд правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачами права проживати у зазначених ними конкретно визначених кімнатах, оскільки, відповідно до ст. 405 ЦК України житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336337344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня  2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий    О.С. Ткачук    Судді:        В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. Умнова І.М. Фаловська