Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 27 вересня 2017 року (справа №  6-1435цс17) дійшов до висновку про те, що суд повинен виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.

Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Суд не повинен покладати на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року                                                  м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Лященко Н.П.,

 

 

суддів:

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Віннер ПЦКА», Акціонерне товариство почесного доктора інженерних наук Фердинанда Порше, Приватне акціонерне товариство «Київстар» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна Лтд» (далі – ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд») про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 зазначав, що він є споживачем послуг ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» та обслуговує належні йому транспортні засоби у сервісному центрі відповідача. У грудні 2014 року йому зателефонували з компанії відповідача та запропонували надати коментарі щодо роботи сервісного центру. При цьому йому було повідомлено про те, що розмова буде записана з метою покращення обслуговування клієнтів у подальшому.

Проте через деякий час після розмови з ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» у мережі Інтернет з’явилося відео з назвою «Уроки хамства от быдла по фамилии ОСОБА_1», на якому в якості аудіофону використана його розмова з представником ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» та в якості картинки відображено належний позивачу автомобіль, хоча згоди на поширення зазначеної інформації ОСОБА_1 не давав.

Посилаючись на порушення відповідачем норм Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про захист персональних даних», а також на спричинення йому протиправними діями ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» моральної шкоди, просив суд стягнути з останнього на його користь 12 млн. 627 тис. 400 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 31 Конституції України, статті 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України «Про захист персональних даних».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року, 17 червня 2015 року та 20 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПрАТ «Київстар» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 вересня 2013 року між ТОВ «Голден Телеком» (правонаступник – ПрАТ «Київстар») (оператор) та ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» (абонент) укладено договір НОМЕР_1 про надання телекомунікаційних послуг.

24 листопада 2014 року представником ПрАТ «Київстар», в інтересах ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд», здійснювалося телефонне опитування клієнта ОСОБА_1, з метою визначення чи задоволений клієнт сервісом, що надають уповноважені дилери, на підставі договору від 16 вересня 2013 року.

Телефонна розмова з клієнтом ОСОБА_1 збереглася у ПрАТ «Київстар» та на сервері ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд».

З висновку експертного дослідження комп’ютерної техніки та програмних продуктів НОМЕР_2 від 26 травня 2015 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що в мережі Інтернет наявний відео-файл із записом розмови ОСОБА_1, як клієнта ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд», щодо якості наданих послуг.

Наказом ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» НОМЕР_3 від 2 січня 2014 року затверджено Порядок обробки персональних даних у базі персональних даних товариства «клієнти», до якої входять відомості про фізичних осіб, що придбають товарно-матеріальні цінності та споживають послуги у товариства та офіційних дилерів.

Пунктом 5.2 вищевказаного Порядку передбачено, що компанія, як володілець, її офіційні дилери та розпорядники персональних даних вживають заходів щодо забезпечення захисту персональних даних на всіх етапах їх обробки, у тому числі за допомогою організаційних та технічних заходів. З метою дотримання вимог Закону України «Про захист персональних даних» щодо нерозголошення у будь-який спосіб персональних даних про будь-якого клієнта у базі персональних даних компанії, працівники компанії, інші особи, уповноважені компанією або іншими суб’єктами відносин, яким довірено такі дані з метою виконання ними службових чи професійних або трудових обов’язків, надають компанії відповідне письмове зобов’язання з цього приводу, підписане особисто кожним таким працівником.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства щодо таємниці телефонних розмов та розповсюдження персональних даних, в результаті чого розмова з клієнтом ОСОБА_1 та представником ПрАТ «Київстар», від імені ТОВ «Віннер Імпорте Україна Лтд», щодо якості обслуговування опинилась в мережі Інтернет, однак ОСОБА_1 не довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки сам по собі факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, а Законом України «Про захист персональних даних» не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Разом із тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року та 20 липня 2016 року, суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовом про відшкодування моральної шкоди, дійшов висновків про те, що у деліктних зобов’язаннях саме на відповідача покладено обов’язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу (якщо зазначена презумпція в суді не спростована це є підставою для висновку про наявність вини відповідача – заподіювача шкоди).

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем таємниці телефонних розмов та спричинення йому такими протиправними діями моральної шкоди у вигляді душевних страждань. При цьому позивач посилався на положення статті 23 ЦК України.

Оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет.

Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.

При цьому, встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.

Між тим, будь-яких доказів на підтвердження поновлення права позивача щодо таємниці телефонної розмови, зокрема, вжиття заходів з видалення її запису з вільного доступу в мережі Інтернет, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини другої статті 276 ЦК України, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.

У даному випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 грудня 2015 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий

Н.П. Лященко

Судді: В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко

Л.І. Охрімчук

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі№ 6-1435цс17

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.

Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.

Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповіда