Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 8 листопада 2017 року (справа №  6-1447цс17) дійшов до висновку про те, що  у разі істотного збільшення вартості майна чоловіка або дружини останнє може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю:

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

8 листопада 2017 року

 

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

суддів:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

 

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини.

Позивачка зазначала, що 4 листопада 2000 року виконавчий комітет Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області  зареєстрував між нею та ОСОБА_2 шлюб, у якому у них народився син – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

16 вересня 2004 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за матір’ю ОСОБА_2 – ОСОБА_4, оскільки на той час сторони проживали за межами України.

2 грудня 2008 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 за договором дарування зазначену квартиру.

Посилаючись на те, що внаслідок проведення ремонту вказаної квартири збільшилась її вартість, позивачка просила визнати цю квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ цього майна по 1/2 частині за кожним у порядку статті 70 Сімейного кодексу України (далі – СК України). Крім того, посилаючись на те, що відповідач тривалий час проживає та працює в іншій країні, позивачка просила визначити місце проживання їхньої неповнолітньої дитини разом з нею.

Суди розглядали справу неодноразово.

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 16 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визначив місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 АДРЕСА_1. У задоволені позовних вимог у частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ суд відмовив.

Апеляційний суд Одеської області 22 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасував та ухвалив нове рішення, яким визнав квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2; здійснив поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в рівних частках, а саме по 1/2 частині зазначеної квартири кожному; визнав за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право приватної особистої власності на 1/2 вказаної квартири за кожним. Рішення суду першої інстанції в частині вимог про визначення місця проживання дитини в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 грудня 2016 року рішення апеляційного суду в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу скасувала та залишила в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 62 СК України у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 і 26 квітня, 17 травня 2017 року та двох ухвал від 24 травня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_1 та  ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4 листопада 2000 року виконавчий комітет Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області зареєстрував шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3.

2 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1.

Вартість вказаної квартири за цим договором дарування складала 18 тис. 206 грн.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня 2014 року:

на період оцінки в листопаді 2008 року вартість спірної квартири загальною площею 61,2 кв.м до поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала  70 тис. 625 доларів США, що становило 556 тис. 525 грн за курсом Національного банку України (далі – НБУ); вартість квартири загальною площею 60 кв.м після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 105 тис. 180 доларів США, що становило 828 тис. 818 грн за курсом НБУ;

на період оцінки в червні 2014 року вартість квартири загальною площею 61,2 кв.м після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала  43 тис. 452 долари США, що становило 508 тис. 823 грн за курсом НБУ; вартість квартири загальною площею 60 кв.м після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, складала 73 тис. 620 доларів США, що становило 862 тис. 90 грн за курсом НБУ.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що доказів щодо придбання сторонами спірної квартири за спільні кошти позивачка не надала, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання цієї квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні статей 60, 61 ЦПК України та її поділу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і його поділ та ухвалюючи нове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд вважав, що вартість спірної квартири істотно збільшилась саме в результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, а не внаслідок тенденцій загального подорожчання об'єктів нерухомості, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 62 СК України як спеціальна для цих правовідносин. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про те, що роздільне майно дружини або чоловіка є спільним майном подружжя, частки кожного з них на яке не визначаються, у тому числі з урахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише в разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила статті 70 СК України, яка не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що до складу спільного майна ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилось за час шлюбу (як це вказує суд першої інстанції). Тобто поділ спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, а саме порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені частинами другою, третьою статті 70 СК України підстави).

Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ і залишаючи в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив про те, що спільна сумісна власність на майно, що належало одному з подружжя відповідно до статті 57 СК України, виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 цього Кодексу. Однак, установивши, що за висновком судової будівельно-технічної експертизи вартість спірної квартири після проведених поліпшень істотно збільшилась, суд водночас зазначив про відсутність правових підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статей 60, 61 СК України та його поділ.

Разом з тим у двох ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив, що суд може на підставі статті 25 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі – КпШС України) визнати майно дружини (чоловіка) об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя або їх обох, але при цьому майно, що належало одному з подружжя, не перетворюється у спільну сумісну власність, яка виникає лише в порядку, визначеному статтею 25 КпШС України. Крім того, суд зазначив, що головним значенням поділу майна, що є у спільній сумісній власності, є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); при поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному майні.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  19 квітня 2017 року, наданій заявницею для порівняння, зазначено, що суд може визнати майно дружини (чоловіка) об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.

Аналогічні висновки містяться й в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня та 17 травня 2017 року, наданих заявницею для порівняння.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 62 СК України у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Головним критерієм поділу майна як об’єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статей 60, 61 СК України та її поділу, оскільки позивачка не надала доказів придбання спірної квартири за спільні кошти.

При цьому, установивши, що вартість спірної квартири істотно збільшилась унаслідок здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, суд касаційної інстанції не зробив жодних висновків щодо застосування статті 62 цього Кодексу до спірних правовідносин.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду касаційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, статтею 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  14 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1447цс17:

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.