Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 30 січня 2018 року (ВС/КЦС у справі №  161/16891/15-ц) дійшов до висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту:

 

Постанова

іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 161/16891/15-ц

провадження № 61-517св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року, ухвалене у складі судді Кирилюк В. Ф., та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року, постановлену у складі суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 9 серпня 2012 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 18 245 грн 27 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою 18 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця шляхом здійснення позичальником щомісячного платежу.

Відповідач не здійснював погашення заборгованості за кредитом, процентами, а також іншими витратами відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 5 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 29 498 грн 99 коп., яка включає заборгованість за кредитом у розмірі 18 245 грн 28 коп., заборгованість за процентами у розмірі 5 236 грн 39 коп., залишок за несплаченим штрафом, передбаченим пунктом 2.2 Генеральної угоди, у розмірі 4 136 грн 42 коп., штраф у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штраф у розмірі 1 380 грн 90 коп. (процентна складова).

На підставі викладеного банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 9 серпня 2012 року у розмірі 29 498 грн 99 коп.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено з підстав його недоведеності.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 залишено без змін; мотиви, з яких суд першої інстанції відмовив у позові, апеляційний суд вважав правильними.

У квітні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди з порушенням положень статей 598604 ЦК України дійшли помилкового висновку про те, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості від 9 серпня 2012 року не відповідає вимогам частини другої статті 1053 ЦК України, оскільки з її змісту неможливо встановити, чи є припиненими первісні зобов'язання, а також суди помилково вважали недоведеним надання кредиту у розмірі 18 245 грн 28 коп., передбаченого пунктом 2.1 Генеральної угоди.

Генеральною угодою розстрочено сплату визначеної сторонами заборгованості, переведено прострочену заборгованість у поточну і такі дії не можуть вважатися новацією боргу, оскільки первісні зобов'язання за укладеним кредитним договором не припинені і висновки судів з приводу недоведеності видачі кредиту у розмірі 18 245 грн 28 коп. є помилковими, так як видача кредиту відбулася у 2006 та 2009 роках. При підписанні Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року позичальник підтвердив видачу кредиту, надав згоду на зменшення заборгованості та переведення простроченої заборгованості у поточну.

Посилання суду апеляційної інстанції на визнання боржника рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2015 року недієздатним і встановлення над ним опіки та заперечення опікуна щодо підписання Генеральної угоди, заявник вважає таким, що не має правового значення для вирішення справи, оскільки згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Проте позов про визнання недійсними кредитних договорів та Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості позичальник не заявляв.

Заявник зазначив, що неподання банком оригіналів договорів також не має правового значення для вирішення справи, оскільки відповідач позов про визнання кредитного договору недійсним не заявляв. Відсутність оригіналів договорів не спростовує доводів позивача про наявність кредитних правовідносин між банком та відповідачем і заборгованості останнього.

У запереченнях на касаційну скаргу представник відповідача просить касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Представник відповідача зазначає, що дійсність Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 9 серпня 2012 року залежить від дійсності первісних кредитних договорів. Проте банком, не дивлячись на неодноразові пропозиції суду надати оригінал Генеральної угоди, первісних угод, докази відкриття карткового рахунку відповідачу і видачі йому карти, виписку з рахунку позичальника, відповідні докази надані не були, що свідчить про недоведеність існування договірних правовідносин з відповідачем та невиконання відповідачем зобов'язань за договором.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що 9 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами № SAMDN38000006265381 від 17 березня 2006 року та № SAMDN44000028519374 від 16 липня 2009 року, а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.

Згідно з пунктами 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 Генеральної угоди сторони погодили за кредитним договором від 17 березня 2006 року зменшити розмір заборгованості, яка виникла у період з дати надання кредиту, а саме проценти на 2 786 грн 47 коп. і штраф на 804 грн 45 коп.; визначили, що заборгованість за цим договором становить 17 561 грн 84 коп., остання дата погашення заборгованості - 4 квітня 2011 року.

Відповідно до пунктів 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 Генеральної угоди зменшено розмір кредитної заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2009 року за період з дати надання кредиту, а саме комісію на 545 грн 50 коп.; визначили, що заборгованість за вказаним договором становить 1 861 грн 42 коп., остання дата погашення заборгованості - 9 серпня 2014 року.

Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику ОСОБА_4 строковий кредит у розмірі 18 245 грн 28 коп. та строк 36 місяців з 9 серпня 2012 року по 31 серпня 2015 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказані в заяві, Умовах і правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця. Позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 661 грн 94 коп. для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат відповідно до Умов і правил. Останнє погашення заборгованості повинно бути здійснено не пізніше 31 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 2.10 Генеральної угоди позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту у сумі 1177 грн 98 коп. на поточний рахунок, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Луцького місьрайонного суду Волинської області від 23 січня 2015 року ОСОБА_4 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006 та 2009 рік, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов.

Оцінивши надані позивачем докази за свої внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди дійшли висновку, що копія Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року та виконаний банком розрахунок заборгованості не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог позивача.

Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526527530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З урахуванням того, що на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.

Касаційний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Посилання заявника на необхідність застосування судами положень статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, є необґрунтованим, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, суди мотивували свої рішення недоведеністю банком позовних вимог належними доказами і не посилались на недійсність кредитного договору.

Посилання заявника на неправильне застосування судом положень статей 5986041053 ЦК України, які регулюють підстави припинення зобов'язання за домовленістю сторін та новацію боргу у позикове зобов'язання, не мають правового значення, оскільки такими обставинами суди відмову у позові не мотивували.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409410416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 березня 2016 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                            В. А. Стрільчук

Судді:                                                                                                           С. О. Карпенко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак