Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 21 березня 2018 року (ВС/ВП у справі № К/9901/12678/18) дійшов до висновку про те, що  спори у позовах до СВП щодо приватизації житлових приміщень є спорами про право та є приватно-правовими.

Спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом.

Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідач є посадовою особою РДА не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий:

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № К/9901/12678/18

Провадження № 11-124апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача    Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Черпіцької Л.Т.) у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ЛукашевичЛюдмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А., в якому просила визнати право на приватизацію та зобов'язати відповідача прийняти рішення на підставі делегованих повноважень, виконати та вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення - кімнати № АДРЕСА_2 відповідно до рішення Конституційного Суду України, яке є обов'язковим для виконання і оскарженню не підлягає.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково: зобов'язано заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації прийняти рішення щодо приватизації житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року і закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Закриваючи провадження у справі та скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку є одним із житлових прав громадян, яке виникає із житлових правовідносин, для яких законом встановлено окремий порядок розгляду спорів.

Не погоджуючись із таким рішенням, у жовтні 2016 року позивачка подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, і просила її скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року - залишити в силі.

На обґрунтування своєї заяви ОСОБА_3 посилалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 17 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, тобто порушення судом касаційної інстанції встановленої законом юрисдикції щодо розгляду справ у спорах цієї категорії. Як на приклад неоднакового застосування норм процесуального права заявниця посилалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 2а-4564/11/1227, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимоги до Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради як до суб'єкта владних повноважень та оскарження його дій стосовно проведення процедури приватизації кімнати у гуртожитку слід розглядати за правилами КАС України. Тому ОСОБА_3 вважає, що вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом розгляду є рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд України ухвалою від 17 листопада 2016 року відкрив провадження у цій справі.

12 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України № 20/0/19-18 цю заяву передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підп. 1, 7 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).

Пунктами 1, 2 ч. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховного Суду України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 лютого 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені у заяві доводи про оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як убачається із матеріалів справита встановлено судами, 13 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про видачу свідоцтва про право власності на житло - кімнату № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2.

Листом від 1 березня 2015 року № 30-966/1 відповідач відмовив у задоволенні її заяви у зв'язку з тим, що відповідно до довідки, наданої Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 03 березня 2015 року № 121о, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого 13 січня 2015 року, індексний номер витягу 32179676, ОСОБА_3 є співвласницею квартири АДРЕСА_1. З огляду на наведене приватизація кімнати № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 не може бути проведена у порядку та на підставах, встановлених положеннями Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені у заяві доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ  (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів та референдуму.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суд установив, що ОСОБА_3 просить суд зобов'язати заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А. передати житло у власність та винести рішення про приватизацію на її ім'я кімнати № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних  належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі № 21-1540во06, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15) та 02 березня 2016 року (справа

№ 6-14цс16).

Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

Враховуючи вказані обставинами та практику Верховного Суду України (постанова від 23 лютого 2016 року у справі № 21-6551а15), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року, оскільки під час постановлення оскаржуваної ухвали суд касаційної інстанції правильно застосував норми права.

Ураховуючи викладене та керуючись підп. 1, 2 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII), ст. 235, 236, 237, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Людмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

 

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № К/9901/12678/18

Провадження № 11-124апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача    Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Черпіцької Л.Т.) у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ЛукашевичЛюдмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А., в якому просила визнати право на приватизацію та зобов'язати відповідача прийняти рішення на підставі делегованих повноважень, виконати та вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення - кімнати № АДРЕСА_2 відповідно до рішення Конституційного Суду України, яке є обов'язковим для виконання і оскарженню не підлягає.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково: зобов'язано заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації прийняти рішення щодо приватизації житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року і закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Закриваючи провадження у справі та скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку є одним із житлових прав громадян, яке виникає із житлових правовідносин, для яких законом встановлено окремий порядок розгляду спорів.

Не погоджуючись із таким рішенням, у жовтні 2016 року позивачка подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, і просила її скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року - залишити в силі.

На обґрунтування своєї заяви ОСОБА_3 посилалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 17 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, тобто порушення судом касаційної інстанції встановленої законом юрисдикції щодо розгляду справ у спорах цієї категорії. Як на приклад неоднакового застосування норм процесуального права заявниця посилалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 2а-4564/11/1227, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимоги до Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради як до суб'єкта владних повноважень та оскарження його дій стосовно проведення процедури приватизації кімнати у гуртожитку слід розглядати за правилами КАС України. Тому ОСОБА_3 вважає, що вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом розгляду є рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд України ухвалою від 17 листопада 2016 року відкрив провадження у цій справі.

12 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України № 20/0/19-18 цю заяву передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підп. 1, 7 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).

Пунктами 1, 2 ч. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховного Суду України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 лютого 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону № 2147-VIII, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Дослідивши наведені у заяві доводи про оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Як убачається із матеріалів справита встановлено судами, 13 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про видачу свідоцтва про право власності на житло - кімнату № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2.

Листом від 1 березня 2015 року № 30-966/1 відповідач відмовив у задоволенні її заяви у зв'язку з тим, що відповідно до довідки, наданої Комунальним підприємством «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» від 03 березня 2015 року № 121о, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого 13 січня 2015 року, індексний номер витягу 32179676, ОСОБА_3 є співвласницею квартири АДРЕСА_1. З огляду на наведене приватизація кімнати № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 не може бути проведена у порядку та на підставах, встановлених положеннями Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Дослідивши наведені у заяві доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ  (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів та референдуму.

Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суд установив, що ОСОБА_3 просить суд зобов'язати заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А. передати житло у власність та винести рішення про приватизацію на її ім'я кімнати № 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних  належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі № 21-1540во06, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15) та 02 березня 2016 року (справа

№ 6-14цс16).

Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

Враховуючи вказані обставинами та практику Верховного Суду України (постанова від 23 лютого 2016 року у справі № 21-6551а15), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року, оскільки під час постановлення оскаржуваної ухвали суд касаційної інстанції правильно застосував норми права.

Ураховуючи викладене та керуючись підп. 1, 2 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII), ст. 235, 236, 237, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Людмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді