Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________________________________________________________________

Справа №635/4568/15-к

УХВАЛА

Іменем України

03 липня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Савенка М.Є.,

суддів - Грошевої О.Ю., Протасова В.І.

при секретарі - Гончарової А.Е.,

за участю прокурора - Суворової Ю.О.,

захисника – адвоката Панасенко П.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника та потерпілих вирок Харківського районного суду Харківської області від 22.11.2017р. відносно ОСОБА_2, -

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком

ОСОБА_2,24.06.1955р.н., уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, інвалід 2 групи, має двох дітей: 2001р.н. та 2011р.н., раніше не судимий, мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

засуджений за: - ст.290 КК України до штрафу в розмірі 250(двісті пятдесят) неоподатковуваних доходів громадян, що складає 4250(чотири тисячі двісті пятдесят) грн. 00коп.,

-ч.1 ст.125 КК України до штрафу в розмірі 50 (пятдесят) неоподатковуваних доходів громадян, що складає 850 (вісімсот пятдесят) грн. 00коп.

На підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України звільнено від відбування покарання за ч.1 ст.125 КК України у звязку із закінченням строків давності.

Цим же вироком його визнано невинуватим у предявленому обвинуваченні за ч.2 ст.15-ч.3 ст.27-ч.2 ст.194 КК України та виправдано.

Вирішена доля речових доказів та процесуальних витрат у порядку передбаченому ст.ст.100, 124 КПК України, а також розвязані цивільні позови.

Згідно вироку, 30.01.2015р. о 17год. 00хв. ОСОБА_2, перебуваючи біля станції технічного обслуговування автотранспортних засобів за адресою: Харківська область Дергачівський район, смт. Солоницівка вул. Свердлова, 41, в ході сварки, що виникла з раніше знайомою йому ОСОБА_3 на ґрунті раніше сформованих особистих неприязнених відносин, маючи намір на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, став наносити останній удари руками і ногами по різним частинам тіла і таким чином наніс останній близько двох ударів руками по різним частинам тіла та близько двох ударів ногами по лівій нозі, тим самим спричинивши ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на лівій нозі, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Також, ОСОБА_2, як особа, що керує за довіреністю від 17.11.2010р. автомобілем «RANGE ROVER», чорного кольору, 2008р. випуску, р.н. НОМЕР_1, номер кузова SALLMAM248А289695, зареєстрований на імя ОСОБА_4, встановив на зазначений автомобіль державний номерний знак іі 88-88 іі. 23.02.2015р. у звязку з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, біля кафе «У Вахіда», за адресою: Харківська область Харківський район, смт. Високе, вул. Ощепкова, 40, на автомобілі «RANGE ROVER», чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова SALLMAM248А289695, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому пересувався підозрюваний ОСОБА_2 при проведені огляду був встановлений державний реєстраційний номер іі 88-88 іі, який зареєстрований за автомобілем «Mersedes - benz E 200», 1998(1999)р. випуску, чорного кольору, власник ОСОБА_5 (м. Київ). Таким чином, ОСОБА_2 умисно замінив ідентифікаційний номер вищевказаного транспортного засобу без дозволу відповідного державного органу, з яким пересувався на вищевказаному транспортному засобі на території Харківської області.

Крім того, органом досудового розслідування, ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що на початку лютого 2015р. на ґрунті раніше сформованих особистих неприязних відносин з раніше знайомим йому ОСОБА_6, виник злочинний умисел на знищення, шляхом підпалу, автомобіля «Мерседес бенц МЛ-350», 2013р. випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить останньому. З метою реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_2 організував скоєння даного кримінального правопорушення, для чого підшукав в якості виконавців ОСОБА_7 і ОСОБА_8, яким в разі надання ними згоди на вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення та після його здійснення, пообіцяв передати в якості винагороди грошові кошти в сумі 1000дол. США. Отримавши від ОСОБА_7 та ОСОБА_8 добровільну згоду на вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_2 заздалегідь повідомив останньому адресу місця проживання ОСОБА_6 а також марку та р.н. автомобіля останнього, який їм необхідно було знищити шляхом підпалу. В якості задатку за скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 передав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 10000грн.. Після цього, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2 згідно заздалегідь розробленого плану, виконуючи відведені їм ролі, стали слідкувати за ОСОБА_6 з метою знищення в подальшому належного останньому транспортного засобу вартістю 1684169гон. 94коп., що являється особливо великим розміром. Таким чином ОСОБА_2 виконав всі необхідні дії для вчинення вказаного кримінального правопорушення, однак воно не було доведено до кінця по незалежним від його волі причинам, оскільки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 добровільно відмовились від вчинення кримінального правопорушення, а про злочинні діяння ОСОБА_2 повідомили правоохоронним органам. Крім того, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 повідомили ОСОБА_2 про нібито виконане ними замовлення, а саме знищення транспортного засобу шляхом підпалу, який належить ОСОБА_6, на що ОСОБА_2 запропонував їм зустрітися для передачі другої частини обіцяної винагороди. 23.02.2015р. о 15год. 25хв. біля приміщення кафе «У Вахіда», розташованого за адресою: Харківська обл. Харківський район, смт. Високе, вул. Ощепкова, 40, ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та при передачі останнім другої частини винагороди в сумі 500дол. США за вчинення організованого ним кримінального правопорушення був затриманий співробітниками правоохоронних органів. Ці дії обвинуваченого кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 194 КК України, як організація закінченого замаху на умисне знищення чужого майна, вчиненого шляхом підпалу, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах.

Проте, проаналізувавши надані на підтвердження вчинення обвинуваченим цього злочину докази суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведена провина обвинуваченого, а тому виправдав його на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок частині засудження скасувати а провадження закрити стосовно ст.290 КК України на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення, а стосовно ч.1 ст.125 КК України п.3 ч.1 ст.284 КПК України у звязку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості.

Потерпілий ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі виказує незгоду з вироком суду в частині виправдання обвинуваченого, оскільки суд, на думку апелянта дав невірну оцінку доказам, які були досліджені у суді. Тому цей апелянт просить вирок суду в частині виправдання скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_9 визнати винним і призначити за ч.2 ст.15-ч.3 ст.27-ч.2 ст.194 КК України 5 років позбавлення волі, а також задовольнити його цивільний позов у повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_10 оскаржує вирок лише в частині розвязання її цивільного позову, а тому просить вирок суду в цій частині змінити задовольнивши її позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, який підтримав свою апеляційну скаргу, аналогічну позицію висказав обвинувачений, зясувавши позицію прокурора, який просив задовольнити апеляційні скарги потерпілих, перевіривши апеляційні доводи та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілих слід залишити без задоволення, а апеляцію захисника слід задовольнити частково виходячи з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З вироку суду (т.2 а.с.186-195) вбачається, що фактичні обставини встановлені в загальному порядку на підставі досліджених в суді доказах, при цьому обвинувачений в суді першої інстанції повністю заперечував свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Виправдовуючи ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині передбаченому ч.2 ст.15- ч.3 ст.27 - ч.2 ст.194КК України з підстави не доведеності що кримінальнеправопорушення вчиненеобвинуваченим суднавів підстави для виправдання обвинуваченого та зазначив мотиви, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

Так, районний суд, у повній відповідності до закону визнав недопустимими доказами дані протоколу від 17.02.2015р. за результатами проведення оперативно-розшукового заходу із застосуванням технічних засобів, який тимчасово обмежує права та свободи людини від 17.02.2015 року, що складені оперуповноваженим ОВС УБОЗ ГУМВС України в Харківській області за результатами проведених заходів 11.02.2015р. та 14.02.2015р., як такі, що отримані з суттєвими порушеннями порядку, встановленого ч.1 ст.87 КПК України.

Як випливає із зазначених протоколів, вказані заходи проводилися за ухвалою слідчого судді Апеляційного суду від 05.02.2015р. №1428 на підставі п.9 ч.1 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Вказана норма надає право оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності «здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями ст..ст.260, 263-265 КПК України», якими врегульовано порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що проводяться в ході досудового розслідування, а здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення відповідно до ч.3 ст.214КПК України не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, проведення цих заходів на підставі вказаної норми, з урахуванням процесуальних обмежень, можливе тільки після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань виключно в рамках кримінального провадження. Проте, матеріали кримінального провадження свідчать, що ці данні були внесені тільки 17.02.2015р.

Вказані протоколи за оперативно-розшукового заходу від 17.02.2015р. були долучені до даного кримінального провадження на підставі супровідного листа Начальника УБОЗ ГУМВС України в Харківської області №111/6- 1378 від 20.02.2015р. без доказів того, що мало місце клопотання прокурора про використання інформації, отриманої внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дії в іншому кримінальному провадженні, в якому прокурор відповідно до ч.1 ст.257КПК України повинен довести законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення та що за результатами розгляду такого клопотання ухвалено відповідне рішення слідчого судді.

Звідси, колегія суддів вважає, що районний суді правильно встановив, що ці оперативно розшукові заходи у відношенні обвинуваченого проводились ще до початку досудового розслідування по кримінальному провадженню, при цьому відсутні докази, що ОСОБА_2 був повідомлений про проведення щодо нього вказаних вище негласних слідчих (розшукових) дій, а це є порушенням норм ч.1, ч.2 ст.253 КПК України, якою передбачено, що особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження і відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.

Даючи оцінку вищенаведеним порушенням, суд першої інстанції правильно послався на правову позицію Верховного Суду України, наведену в постанові від 16.03.2017р. у справі №5-364кс16.

Районний суд також мотивовано не прийняв як доказ, показання свідка ОСОБА_11, оскільки цей свідок в судовому засіданні допитувався під прізвищем ОСОБА_11, як особа, яка в кримінальному провадженні залучалась до участі у негласних слідчих-розшукових діях при проведенні контролю за вчиненням злочину під цим прізвищем, але стороною обвинувачення суду не надано доказів на підтвердження того, що до вказаної особи застосовані заходи безпеки, що його анкетні дані змінені, тому сумніви щодо достовірності таких показань свідка, тлумачаться на користь обвинуваченого. Крім того, в своїх показаннях це свідок вказав, що особисто він замовлення на вчинення злочину від ОСОБА_2 не отримував, що грошові кошти він особисто також не отримував, а все відбувалось за вказівкою особи на прізвище ОСОБА_7, від допиту якого прокурор в судовому засіданні відмовився.

Враховуючи що прокурор від допиту свідка ОСОБА_7 відмовився, суд, за переконанням колегії суддів, правомірно прийшов до висновку про недоведеність факту того, що замовлення на знищення належного потерпілому майна і грошові кошти за виконання такого замовлення ОСОБА_7 отримав саме від обвинуваченого.

Крім того, речові докази стороною обвинувачення стороні захисту в порушення вимог ст.290КПК України не відкривались, що підтверджено прокурором.

Виходячи з вищенаведених обставин, встановлених під час судового розгляду в суді першої інстанції, приймаючи до уваги положення ч.3 ст.62 Конституції України, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, колегія суддів погоджується з висновком суду, про недоведеність вини у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.15-ч.3 ст.27-ч.2 ст.194КК України та його виправданні за цією статтею на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Таким чином,оскільки апелянт ОСОБА_6 у відповідності до ст.404 КПК України не просив дослідити будь-який іншій доказ, з урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що цьому апелянту слід відмовити в задоволенні апеляції через її необґрунтованість.

Висновки суду першої інстанцій про наявність у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст.290 КК, ґрунтуються на тому факті, що обвинувачений замість р.н. НОМЕР_1 встановив інший державний номерний знак іі 88-88 іі і ці дії суд квалдіфікував як заміна без дозволу відповідних органів номерної панелі з ідентифікаційним номером транспортного засобу.

Ці висновки районного суду не відповідають вимогам законодавства оскільки поняття ідентифікаційного номеру транспортного засобу наведене в Інструкції про проведення огляду транспортних засобів та їх реєстраційних документів під час реєстрації, перереєстрації і зняття з обліку (затверджена наказом МВС України від 10.11.2005р. №987, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2005р. за №1424/11704; зі змінами, внесеними згідно з наказом МВС України від 29.09.2007р. №364), відповідно до якого ідентифікаційний номер (позначення) транспортного засобу це структурне поєднання буквено-цифрових символів. Присвоюється виробником транспортного засобу з метою ідентифікації останнього та наноситься на деталі кузова, шасі (рами) згідно зі стандартами.

Оскільки, жодного іншого визначення поняття ідентифікаційний номер (позначення) транспортного засобу законодавче коло не містить то, колегія суддів погоджується з доводами захисника проте, що номерний знак транспортного засобу не є ідентифікаційним номером, тому, як правильно зазначено в його апеляції, за керування водієм вказаним засобом з номерним знаком, що не належить цьому засобу, передбачена лише адміністративна (ч.4 ст.121 КпАП), а не кримінальна відповідальність.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ст.290 КК України, що згідно п.2 ч.1 ст.284 КПК України є підставою для закриття кримінального провадження.

Перевіряючи доводи цього ж апелянта, щодо відсутності достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України, колегія суддів виходить з тих доказів які наведені у вироку.

Так, з допиту потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_12 вбачається, що 30.01.2015р. надвечір, біля станції технічного обслуговування автотранспортних засобів розташованої за адресою: Харківська область Дергачівський район, смт. Солоницівка вулиця Свердлова, 41 між ОСОБА_3 та обвинуваченим відбулась сварка в ході якої ОСОБА_2 завдав декілька ударів потерпілій. Наведені обставини не оскаржував і підтвердив, згідно вироку сам обвинувачений.

Крім того, ці обставини досліджувались судом першої інстанції з використанням запису на оптичному ДВД диску, де зафіксовані події 30.01.2015р., що відбулись між ОСОБА_3 та обвинуваченим і на якому видно, що потерпіла сама спровокувала конфлікт в ході якого ОСОБА_2 завдав їй близько двох ударів руками по різним частинам тіла та близько двох ударів ногами по лівій нозі.

Розбіжності у показаннях допитаних учасників судового провадження, щодо кількості ударів та куди вони були спрямовані, на які посилається апелянт, колегія суддів вважає несуттєвими і пояснюється проявом їх субєктивізму, оскільки ці особи сприймали те що відбувалось перебуваючи у різних місцях.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 30.01.2015р., умисного спричинив легке тілесне ушкодження то ці його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України, а доводи захисника в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули два роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Злочин передбачений ч.1 ст.125 КК України, який вчинив ОСОБА_2. відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, сам обвинувачений просив в суді застосувати до нього положення ст.49 КК України, а тому колегія суддів вважає, що кримінальне провадження в цій частині закривається у звязку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

Відповідно до ст.417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Отже оскільки вищенаведена норма передбачає скасування обвинувального вироку то і задоволений цивільний позов потерпілої підлягає скасуванню, оскільки з приводу розміру відшкодування потерпіла подавала апеляційну скаргу, а відповідно до ст.129 КПК України лише ухвалюючи обвинувальний вирок суд має можливість вирішити розмір позову.

Керуючись ст.ст.405, 407, 417, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги потерпілих залишити без задоволення, а апеляційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 22.11.2017р. відносно ОСОБА_2 в частині засудження скасувати та провадження в цій частині закрити:

-на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення за ст.290 КК України та

-на підставіп.1.ч.2ст.284КПК України узвязку зізвільненням особивід кримінальноївідповідальності на підставі п.1 ч.1 ст.49 КК України у звязку із закінченням строків давності за ч.1 ст.125 КК України.

В частині задоволення цивільного позову вирок суду скасувати, розяснивши потерпілій її право на його вирішення в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий

Судді