Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Постанова

Іменем України

05 червня 2019 року

м. Київ

справа № 640/373/17

провадження № 61-11159св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),  Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом  - ОСОБА_1 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лавінда Наталія Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року  у складі головуючого-судді Зуб Г. А. та  рішення  Апеляційного суду Харківської  області від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Піддубного Р. М., Кругової С. С.,      Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов мотивовано тим, що за договором дарування, укладеним 06 жовтня         2003 року з ОСОБА_4 позивач набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року  вказаний договір дарування визнано недійсним. 02 липня 2012 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу продала квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2

Посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від        29 листопада 2016 року, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року скасовано, у задоволенні вимог про визнання договору дарування від  06 жовтня 2003 року недійсним відмовлено, ОСОБА_1 просила  витребувати спірну квартиру із незаконного володіння ОСОБА_2 , визнати відповідача таким, що втратив право користування вказаною квартирою із зняттям з реєстраційного обліку та виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що  договір дарування від                 06 жовтня 2003 року, за яким позивачу було передано в дар спірну квартиру не є укладеним, оскільки майно за таким договором обдарованому передано не було, право власності на квартиру ОСОБА_1 у встановленому  чинним на той час законодавством порядку не зареєструвала, комунальні послуги за квартиру не сплачувала, з матір`ю ОСОБА_4 , не спілкувалася, так як проживала у Німеччині .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року первісний позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, а тому таке майно може бути витребувано на підставі статті 388 ЦК України із незаконного володіння відповідача. Перешкоди у здійсненні права власності мають бути усунуті шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, із зняттям його з реєстрації за місцем знаходження квартири та виселення. Підстави для визнання права власності на вказану  квартиру за відповідачем відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку скасовано, у задоволенні таких позовних вимог відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею, а тому наявні передбачені статтею 388 ЦК України підстави для витребування майна з незаконного володіння відповідача та передачу його власнику, а також з висновком щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру. При цьому зазначив, що виселення особи з жилого приміщення є достатньою підставою для зняття її з реєстраційного обліку, й відповідно визнання особи такою, що втратила право користування житлом не вимагається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні   2018 року   ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами  норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, задовольнивши зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на те, що позивач ОСОБА_1 у володіння спірною квартирою не вступила, оскільки за договором дарування майно обдарованому не передавалося, за відсутності державної реєстрації позивач не набула права власності на спірну нерухомість, а тому таке право не підлягає захисту, унаслідок чого помилково застосували положення статті 388 ЦК України. Крім того, ОСОБА_4 за життя мала право відчужувати свою власну квартиру, оскільки право власності до інших осіб на цю квартиру не переходило.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 20 вересня 2018 року відзиві, представник ОСОБА_1 -      ОСОБА_3 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими, залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення  судів першої та  апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_4 був укладений договір дарування, за умовами якого остання передала, а позивач прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня          2012 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано укладений 06 жовтня         2003 року між нею та ОСОБА_1 договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним.

02 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року скасовано, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору дарування від 06 жовтня 2003 року недійсним.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першої статті 16 ЦК України та частиною першою  статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Положення зазначеної статті застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (правовий висновок Верховного Суд України у справі № 6-2233цс16 від 21 грудня 2016 року).

З огляду на те, що спірна квартира вибула поза волею її власника - ОСОБА_1 , на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України,  а тому суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування  квартири АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України, та з урахуванням чого обґрунтовано  відмовили в задоволенні зустрічного позову про визнання права власності на спірну квартиру за відповідачем.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що  позивач ОСОБА_1 не вступила у володіння спірною квартирою,  та не набула на неї права власності, а її мати ОСОБА_4 за життя мала право на розпорядження спірною  квартирою  на власний розсуд, оскільки право власності на таку нерухомість не переходило до інших осіб, є безпідставними, оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року  та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання договору дарування від 06 жовтня 2003 року недійсним, унаслідок чого право власності позивача на спірну квартиру  було відновлено.

Інші доводи  ОСОБА_2 у їх сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416  ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу   ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року, у незміненій частині, та  рішення  Апеляційного суду Харківської  області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов   В. С. Жданова   В. М. Ігнатенко