Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 20 листопада 2018 року (ВС/ВП у справi № 907/50/16) дiйшов до висновку про те, що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача мають застосовуватися положення закону, згідно з якими сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення ст. 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється..

Суд також нагадав, що за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 907/50/16

Провадження № 12-122гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,

Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,

учасники справи:

скаржник - заступник прокурора Львівської області (від прокуратури -

Скрипка М. В.),

позивач - заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (представник - Пантелеєнко Р. М.),

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатські Зорі» (представник - Негода Є. В.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (представник - не з'явився),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал» (представник - не з'явився),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 907/50/16 Господарського суду Закарпатської області за позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатські Зорі», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імперіал», про витребування майна з незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада

2017 року (головуючий суддя Костів Т. С., судді Марко Р. І., Желік М. Б.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року (суддя

Ремецькі О. Ф.),

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2016 року заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до господарського суду з позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатські Зорі» (далі - ТОВ «Карпатські Зорі») цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Свалявський завод продтоварів» (далі - ДП «Свалявський завод продтоварів») вартістю 19387781,00 грн, що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21.

2. На обґрунтування позовних вимог заступник прокурора Закарпатської області посилається на те, що цілісний майновий комплекс ДП «Свалявський завод продтоварів» безоплатно та у протиправний спосіб вибув із власності держави, без згоди Міністерства аграрної політики та продовольства України. При цьому вказавши, що набуття права власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал» (далі - ТОВ «Імперіал») на спірний майновий комплекс є незаконним, оскільки воно відбулося поза процедурою, визначеною Законом України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), а норми статей 1415 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не передбачають можливість автоматичного переходу до орендаря права власності на державне майно поза межами процесу приватизації, зокрема, шляхом реорганізації державного підприємства через приєднання його до орендаря та набуття останнім прав і обов'язків ліквідованого держпідприємства в порядку правонаступництва.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 14 листопада  2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

5. Передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність з'ясування судом прав і обов'язків сторін у спірних відносинах, зокрема, з'ясувати правові підстави, на яких цілісний майновий комплекс ДП «Свалявський завод продтоварів» вибув з державної власності та перейшов у власність ТОВ «Імперіал», чи набуло останнє в установленому законом порядку право власності на спірне майно та, відповідно, чи могло бути відчужено це право відповідачу.

6. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

7. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, однак суди у задоволенні позову відмовили за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У грудні 2017 року, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

9. Скаржник вказує на порушення судами статей 256-258261267 Цивільного кодексу України, статей 32344384 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). Окрім того, прокурор, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, наголошує на тому, що до вимог власника чи титульного володільця про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України позовна давність не застосовується. При цьому вважає, що суди помилково не врахували того, що позивач про порушене право дізнався у грудні 2015 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 26 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області, призначив її до розгляду та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня

2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 28 листопада 2017 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

13. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що справа містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

14. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що розглядаючи спір у справі, який переглядається у касаційному порядку, суди виходили із того, що за наявності правових підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статей 387388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

15. Також у своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що, спростовуючи посилання прокурора на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16), відповідно до яких положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, суди у цій справі посилалися у своїх рішеннях на більш пізню практику Верховного Суду України, запроваджену у червні 2017 року.

16. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що постановою від 22 червня 2017 у справі № 6-1047цс17 Верховний Суд України направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вказавши, що статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексувстановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. При цьому Верховний Суд України виходив із того, що за змістом статей 256261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Отже, Верховний Суд України, направляючи справу № 6-1047цс17 на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення початку перебігу позовної давності, вбачав підстави для застосування до правовідносин, що регулюються в тому числі статтею 388 Цивільного кодексу України, інституту позовної давності.

17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у своїй ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що за наявності двох наведених вище судових рішень Верховного Суду України  від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) та  від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 існує правова невизначеність у застосуванні статей 387388 Цивільного кодексу України та статті 267 цього Кодексу

18. Крім того, оскільки положення статей 387388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, які врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) на підставі приписів підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

19. З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, а також оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, ухвалою від 14 травня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Заступник прокурора Львівської області вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника - Міністерства аграрної політики та продовольства України, без його згоди внаслідок вчинення кримінально-карних дій, тим самим обмеживши його у здійсненні свого права власності, застосувавши статтю 267 Цивільного кодексу України стосовно спливу позовної давності, оскільки такий висновок суперечить нормам статей 256-258261267 цього Кодексу.

21. Скаржник зазначає, що право власності особи підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, тому положення про позовну давність до заявлених вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

22. ТОВ «Карпатські Зорі» у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки вважає висновок судів про відмову у позові у зв'язку зі спливом позовної давності обґрунтованим, а доводи скарги такими, що не узгоджуються з правовими висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012 та від 20 лютого 2018 року у справі № 910/9914/17, оскільки вони зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

23. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - РВ ФДМУ по Закарпатській області) у своєму відзиві на касаційну скаргу від 17 квітня 2018 року повідомляє про підтримання в повному обсязі доводів, викладених у касаційній скарзі заступником прокурора Львівської області, та просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

24. Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

25. Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

26. За результатами розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій установили, що правовою підставою набуття права власності на спірне майно у відповідача є мирова угода, укладена між ТОВ «Карпатські Зорі» та ТОВ «Імперіал» та затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2010 року у справі № 30/183. Ця ухвала залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2011 року, а також залишена без змін за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами ухвалами Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2013 року, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року та ухвалою Вищого господарського суду України від 09 жовтня 2013 року.

27. За змістом мирової угоди ТОВ «Імперіал» в повному обсязі визнало свою заборгованість перед ТОВ «Карпатські Зорі» у сумі 938 635,22 грн. У зв'язку з відсутністю у ТОВ «Імперіал» можливості погасити заборгованість шляхом перерахування грошових коштів, це товариство передало, а ТОВ «Карпатські Зорі» прийняло у власність об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс «Свалявський завод продтоварів», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21.

28. Правила частини першої статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Частина третя цієї ж статті передбачає самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

29. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

30. Отже, суди дійшли висновку, що ТОВ «Карпатські Зорі» вважається добросовісним набувачем цього майна, оскільки за вказаних обставин він не знав і не міг знати про придбання майна від особи, яка не мала права його відчужувати.

31. Судами попередніх інстанцій констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 зазначеного Кодексу, оскільки вказана вище мирова угода, затверджена ухвалою суду, жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у ТОВ «Імперіал». Доказів набуття ТОВ «Імперіал» права власності на спірне майно з якихось інших підстав судами не встановлено.

32. Вищенаведене не свідчить про порушення принципу «пропорційності» при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно, оскільки добросовісний володілець, із володіння якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 Цивільного кодексу України та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

33. Так, предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

34. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

35. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

36. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

37. Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив у своїй постанові, що з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ «Карпатські Зорі» на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право.

38. Так, витребування майна з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з неправомірним заволодінням майном держави.

39. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про витребування майна з володіння добросовісного набувача.

Щодо позовної давності

40. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновки в частині застосування норм статті 261 Цивільного кодексу Українисудами першої та апеляційної інстанцій є правильними, з огляду на таке.

41. Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

42. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

43. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

44. За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

45. Отже, за змістом статей 256261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

46. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

47. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 151620 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

49. У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння ТОВ «Карпатські Зорі» - особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірний цілісний майновий комплекс.

50. Спір у цій справі виник у зв'язку з набуттям відповідачем у володіння спірного майна на виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою суду. При цьому, як встановлено судами, ТОВ «Карпатські Зорі» заволоділо спірним майном, яке свого часу було зареєстроване за ТОВ «Імперіал» як за власником.

51. Як зазначено судами та підтверджується матеріалами справи, відповідач -  ТОВ «Карпатські Зорі» 04 квітня 2016 року (до винесення рішення судом першої інстанції) подав до суду заяву про застосування позовної давності, пославшись на те, що про набуття та реєстрацію права власності на ЦМК ДП «Свалявський завод продтоварів» за ТОВ «Імперіал» та ТОВ «Карпатські Зорі» прокуратура та міністерство знали ще в 2009-2010 роках. Повторно така заява подавалася відповідачем 14 червня 2017 року. У свою чергу позивач подав клопотання про поновлення позовної давності, однак суди зазначили, що наведені позивачем мотиви поважності причин пропуску цього строку є безпідставними та необґрунтованими і не підтверджуються наявними у справі доказами.

52. Судами встановлено, що правопопередник позивача у цій справі - Міністерство аграрної політики України про перехід до ТОВ «Карпатські Зорі» спірного майна за мировою угодою міг довідатися ще 08 червня 2011 року, що випливає з рішення Господарського суду місті Києва від 21 листопада 2011 року у справі № 30/278-48/182.

53. Так, у судовому засіданні 08 червня 2011 року під час розгляду справи  № 30/278-48/182 представником позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області надано пояснення, з яких вбачається, що прокуратурою Свалявського району Закарпатської області розслідується кримінальна справа відносно службових осіб ТОВ «Імперіал» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, та відносно службових осіб Приватного підприємства «М.І.С.» за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 цього Кодексу. Також повідомлено про те, що наказом Міністерства аграрної політики України від 12 лютого 2010 року № 55 прийнято рішення про приєднання цілісного майнового комплексу ДП «Свалявський завод продтоварів» до Агропромислово-торгового підприємства «Бобовище». Крім того, надано відомості про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2010 року у справі № 30/183 затверджено мирову угоду, за змістом якої спірне майно передано у власність ТОВ «Карпатські Зорі».

54. Справу № 30/278-48/182 було розглянуто судом за участю Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та ТОВ «Імперіал». У судове засіданні 08 червня 2011 року представник Міністерства аграрної політики України не з'явився, однак як учасник справи міністерство було повідомлене про її розгляд.

55. Усі викладені вище обставини зазначені в тексті ухвали від 08 червня  2011 року та рішення від 21 листопада 2011 року у справі № 30/278-48/182. Також судом зазначено, що представники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (позивач) та ТОВ «Імперіал» (відповідач) в судове засідання з'явилися та надали усні пояснення. Щодо третіх осіб - Міністерства аграрної політики України та Комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», суд першої інстанції наголосив на тому, що вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

56. Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 34 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

57. Виходячи з викладеного, ухвала від 08 червня 2011 року та рішення  від 21 листопада 2011 року були внесені до Єдиного державного реєстру  судових рішень, доступ до яких є відкритим за посиланнями http://reyestr.court.gov.ua/Review/17146946 та http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19884970 відповідно.

58. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що, незважаючи на відсутність представника Міністерства аграрної політики України у судовому засіданні, про передачу у власність ТОВ «Карпатські Зорі» спірного майна зазначене міністерство могло довідатися 08 червня 2011 року.

59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

61. Оскільки суди встановили, що відповідач у заяві про застосування позовної давності довів, що позивач у цій справі міг довідатися про порушення свого права ще 08 червня 2011 року, наведені позивачем обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.

62. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Строй» про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

63. Натомість постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Галаджія Федора Юрійовича, треті особи: Гончарук Віталій Ігорович, Кондратюк Олександр Миколайович, Рудий Сергій Миколайович, Погодаєв Олександр Володимирович, про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

64. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України.

65. Отже, Господарський суд Закарпатської області та Львівський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, та відмову у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки статті 387388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення  статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється.

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

68. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті

і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

69. З огляду на викладене, касаційна скарга заступника прокурора Львівської області підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

70. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

71. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

72. За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача у відповідності до статей 387388 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися положення статті 267 Цивільного кодексу України, згідно якої сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Керуючись статтями 300-302308309314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач В. Ю. УркевичСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік О. Р. КібенкоО. С. Ткачук