Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 29 травня 2019 року (ВС/КЦС у справi № 2-173/2011) дiйшов до висновку про те, що при забезпеченні кредитного зобов’язання іпотекою боржник не може бути тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

У п. 2 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону передбачено три окремих випадки обмеження громадянина України у виїзді за кордон, а саме: до виконання зобов'язань; до розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках; до забезпечення зобов'язань заставою.

Постанова

Іменем України

29 травня 2019 року

місто Київ

справа № 2-173/2011

провадження № 61-25403св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2011 року у складі судді Коваленко О. А. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2011 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І . ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про тимчасову заборону у виїзді за кордон.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 04 вересня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 024/К-08, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кошти у розмірі 500 000, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24, 0 % на рік на суму залишку непогашеної заборгованості.

На забезпечення повернення отриманих коштів за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого у випадку невиконання ОСОБА_1 умов договору ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком як солідарний боржник у повному обсязі.

Банк зазначив, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання та станом на 22 квітня 2010 року має заборгованість за кредитним договором у сумі 529 914, 17 грн.

Оскільки ані позичальник, ані поручитель своєчасно своїх зобов`язань не виконали, банк звернувся до суду в іншому провадженні з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Враховуючи той факт, що відповідачі мають невиконані зобов`язання, банк просив суд прийняти рішення про тимчасову заборону їм у виїзді за кордон.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на його безпідставність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2011 року, позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Заборонено ОСОБА_1 тимчасово, а саме до повного виконання своїх зобов`язань перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № 024/К-08, виїзд за кордон. Заборонено ОСОБА_2 тимчасовий, а саме до повного виконання своїх зобов`язань перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором поруки від 04 вересня 2008 року, укладеним на забезпечення кредитного договору від 04 вересня 2008 року № 024/К, виїзд за кордон. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оскільки встановлено, що відповідачі мають невиконані зобов`язання за кредитним договором і договором поруки, то їм необхідно заборонити виїзд за кордон до повного виконання своїх зобов`язань за зазначеними договорами, у зв`язку з чим позовні вимоги банку підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір забезпечено договором застави особистого майна та договором іпотеки нежитлових приміщень, а вимоги, викладені позивачем, вирішуються на стадії виконання рішення суду, відхилені, оскільки на день розгляду справи судове рішення не ухвалено, між сторонами існують договірні зобов`язання, які відповідачами не виконуються. Із урахуванням того, що сума боргу є істотною, а боржники заборгованість не сплачують, висновок суду щодо тимчасової заборони відповідачам виїзду за кордон до повного виконання своїх зобов`язань перед позивачем є законним та обґрунтованим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у січні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2011 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила статі 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які регламентують тимчасову відмову громадянинові України у видачі паспорта. На переконання заявника, оскаржуваними судовими рішеннями порушуються її права на свободу пересування.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 вересня 2008 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 024/К-08, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 000, 00 грн строком до 03 вересня 2013 року зі сплатою процентів у розмірі 24 % на рік на суму залишку непогашеної заборгованості.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 04 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до пунктів 2, 4 якого у випадку невиконання позичальником умов договору ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком як солідарний боржник у повному обсязі за кредитним договором.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєчасно своїх зобов`язань банк звернувся до суду з окремим позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідачами не заперечується той факт, що вони неналежним чином виконують взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 22 квітня 2010 року виникла заборгованість за цим кредитним договором у сумі 529 914, 17 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (пункт 2 частини першої); якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань (пункт 5 частини першої); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8 частини першої).

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що згаданий Закон передбачає декілька підстав та умов, за яких можливе обмеження права громадянина України на виїзд за кордон, при цьому не передбачена необхідність наявності одночасно всіх підстав, вони є окремими та самостійними. Зокрема, пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачає три окремих випадки обмеження громадянина України у виїзді за кордон, а саме: до виконання зобов`язань; до розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках; до забезпечення зобов`язань заставою.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що банк у іншому провадженні звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що дає підстави для висновку про забезпечення зобов`язань іпотекою, яка є видом застави, а отже, на момент вирішення питання про обмеження у праві виїзду за кордон відсутні правові підстави, визначені пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд також врахував, що банк звернувся до суду з позовом з метою тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за кордон до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Правовою підставою поданого позов визначено правила

статей 151-153 ЦПК України 2004 року, тобто норми процесуального права щодо правил застосування судом заходів забезпечення позову. Фактично банк просив забезпечити позов, пред`явлений до ОСОБА_1 , зокрема, у

справі № 2-2081/2010 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже , банк, подавши до суду цей позов, фактично звернувся до суду із заявою про забезпечення іншого позову, а не з окремим позовом для захисту своїх порушених прав.

Аналіз статей 151-153 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку, що процесуальним законом не було передбачено такого заходу забезпечення позову, як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон. При цьому, у статті 16 ЦК України також не передбачено такого способу захисту цивільних прав.

Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольнивши позов, погодились з можливістю тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон у зв`язку з наявністю невиконаних договірних зобов`язань за наявності забезпечених кредитних зобов`язань іпотекою, яка є видом застави. Судами не досліджувалось питання фактичного розміру заборгованості, поведінки відповідачів у договірних відносинах з банком тощо, рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором чи звернення стягнення на предмет іпотеки на момент розгляду справи не було ухвалено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд зробив висновок, що судами неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин. Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача, а у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій - підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління МВС України в Харківській області, про тимчасову відмову у виїзді за кордон відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 45, 50 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 44, 40 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

' Г. І. Усик