Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд 8 листопада 2019 року (ВС/ВП у справi № 127/15672/16-ц ) дiйшов до висновку про те, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК виникає в кредитора з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

З ухваленням році рішення про стягнення боргу зобов’язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов’язання. Отже, кредитор має право на отримання сум, передбачених у ст.625 ЦК, за увесь час прострочення.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 127/15672/16-ц

Провадження № 14-254цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» (далі - ПАТ «Універсал банк»), подану його представником Нижником Дмитром Петровичем , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року (у складі судді Бойка В. М.) та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2017року (у складі суддів Берегового О. Ю., Голоти Л. О., Луценка В. В.) у цивільній справі за позовом ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ПАТ «Універсал банк» (далі також - банк, товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

На обґрунтування позовних вимог товариство посилалося на те, що 24 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №13/191к-07 (далі -Кредитний договір), відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 50 000 дол. США строком до 23 липня 2027 року зі сплатою визначених договором процентів за користування кредитом.

Цього ж дня між ВАТ «Банк Універсальний» і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договори поруки на забезпечення виконання Кредитного договору.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року, ухваленим у цивільній справі № 2-4129/2009, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за Кредитним договором у сумі 358 073,97 грн, яка складається з тіла кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки вказане рішення суду боржники виконали у повному обсязі лише 6 липня 2015 року, ПАТ «Універсал банк» просило на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нараховані на суму боргу інфляційні втрати за період з липня 2012 року по липень 2015 року у розмірі 272 136,22 грн та 3 % річних, нараховані за цей період, у розмірі 59 920,98 грн, а всього 332 057,20 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року ПАТ «Універсал банк» у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що  рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року не виконувалося більше трьох років саме з вини стягувача: виконавчий лист на виконання цього рішення виданий 25 січня 2012 року, однак стягувач пред`явив його до виконання лише 16 квітня 2015 року. Позивач пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Оскільки про причини пропуску цього строку банк не повідомив, не вказав на їх поважність і не просив його поновити, а представники відповідачів у судовому засіданні просили застосувати наслідки спливу позовної давності, суд дійшов висновку про існування визначених статтею 267 ЦК Українипідстав для відмови в задоволенні позову

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за період з липня 2012 року по травень 2015 року закрито. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Закриваючи провадження у частині вимог до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з липня 2012 року по травень 2015 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року в іншій справі (№ 127/13364/15-ц), яке набрало законної сили, ці вимоги вже вирішено.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення коштів на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з червня по липень 2015 року, апеляційний суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року в повному обсязі виконано 21 квітня 2015 року.

Вирішуючи справу в частині позовних вимог ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк пропустив установлений законодавством трирічний строк на звернення до суду з вимогами про стягнення коштів у порядку частини другої статті 625 ЦК України, оскільки таке право виникло у позивача з дня набрання законної сили рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року про стягнення боргу за кредитним договором, а саме 7 грудня 2009 року, проте до суду з цим позовом банк звернувся лише 20 липня 2016 року.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Прийняття судового рішення про стягнення боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов`язання як такого, що визначене в іноземній валюті. Оскільки кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, суд відмовив у стягненні з відповідачів інфляційних нарахувань на суму боргу.

У червні 2017 року ПАТ «Універсал банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року і рішення Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що, закриваючи провадження у справі про стягнення заборгованості за період з липня 2012 року по травень 2015 року з тих підстав, що це питання уже вирішив Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 6 грудня 2016 року у справі № 127/13364/15-ц, апеляційний суд не звернув уваги на різний зміст позовних вимог і обставини у цих справах. Зокрема, у цій справі виник спір щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, натомість у справі № 127/13364/15-ц порушувалося питання про стягнення кредитної заборгованості, нарахованої після ухвалення рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не врахував, що питання тотожності позовних вимог у вказаних справах уже розглядав суд першої інстанції, ухвалу якого про закриття провадження у цій справі скасував суд апеляційної інстанції з передачею справи для продовження розгляду.

На думку скаржника, обов`язок зі сплати заборгованості за кредитним договором виник у боржників з часу набрання законної сили рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року у цивільній справі № 2-4129/2009, проте боржники виконали рішення лише у липні 2015 року. Вказане порушення, на думку скаржника, за своєю правовою природою є триваючим, тому позовна давність до таких правовідносин не застосовується.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в указаній справі та в подальшому передав її до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України з мотивів необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду.

Зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано тим, що Касаційний цивільній суд у складі Верховного Суду у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 331/3787/16?ц (касаційне провадження № 61-6863зпв18), від 5 грудня 2018 року у справі № 754/7151/15-ц (касаційне провадження № 61-10516св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7190/14-ц (касаційне провадження № 61?5214св18) дійшов висновку, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України коштів розпочинається від дня, коли кредитор дізнався про порушення грошового зобов`язання боржником, яким у цих справах є день набрання законної сили рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості. Оскільки відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, то спливає вона через три роки після набрання законної сили таким рішенням.  А тому вимоги про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України коштів, які заявлено пізніше, ніж через три роки після набрання законної сили рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості є такими, що заявлені після спливу позовної давності.

Разом з тим у постанові від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17, №  922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судупогоджується з тим, що трирічна позовна давність до вимог про стягнення коштів на підставі частини другої статті 625 ЦК України починає свій перебіг після набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, аргументуючи цю позицію відповідними нормами. Вважає, що рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_4 3 % річних з підстав спливу позовної давності ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права, а тому необхідно відступити від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями глави 19 цього Кодексу у подібних правовідносинах.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року справу прийнято до розгляду.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час розгляду справи суди встановили, що 24 липня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал банк», та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала у кредит 50 000 доларів США на строк до 23 липня 2027 року із сплатою визначених договором процентів за користування кредитом.

У цей же день між ВАТ «Банк Універсальний» та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки на забезпечення виконання Кредитного договору.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року, ухваленим у справі № 2-4129/2009, стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 358 073,97 гривень та судові витрати.

13 березня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього рішення за виконавчим листом № 2-4129/2009, виданим Замостянським районним судом м. Вінниці 24 листопада 2009 року.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 4 травня 2011 року рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року залишено без змін.

25 січня 2012 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року у справі № 2-4129/2009, який пред`явлено до виконання.

Останню постанову про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом прийнято 16 квітня 2015 року. Надано строк до 23 квітня 2015 року для добровільного виконання боржниками рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року у справі № 2-4129/2009.

Згідно з квитанціями від 17 квітня 2015 року № 17-3950590/С, від 20 квітня 2015 року № 20-3955847/С і від 21 квітня 2015 року № 21-395681/С ОСОБА_3 погасив заборгованість, стягнену зазначеним рішенням, окремими платежами в розмірі 140 000 гривень, 140 000 гривень та 72 167 гривень відповідно.

24 квітня 2015 року заступником начальника Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 47253128 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4129/2009, виданого 25 січня 2012 року Замостянським районним судом м. Вінниці, у зв`язку з добровільним виконанням боржником цього рішення суду в повному обсязі у встановлений строк.

Вказані кошти зараховані на рахунок кредитора 6 липня 2015 року.

Суди також установили, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року у справі № 127/13364/15-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 33 894,35 дол. США, а також інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 листопада 2009 року за період з травня 2012 року по травень 2015 року. Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином                 (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні  положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за  змістом  наведеної  норми  закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суди встановили, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за Кредитним договором, яким їй надано кредит строком до 23 липня 2027 року. У зв`язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальниці та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які поручилися за виконання відповідачкою цього договору на підставі укладених із банком договорів поруки. Судовим рішенням від 24 листопада 2009 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальниці перед банком та його порушення. Виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, пред`явлений до примусового виконання та після тривалого виконавчого провадження добровільно виконано одним із боржників у наданий державним виконавцем строк до 23 квітня 2015 року.

Правовий аналіз положень статей  526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати  Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 року (дата останнього платежу з погашення боргу).  Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за  увесь час прострочення до 21 квітня 2015 року.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином              (стаття 599 ЦК України), а тому 21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та №  922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У цій справі ПАТ «Унівесал банк» пред`явило позов  20 липня 2016 року.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності за вимогами банку до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є помилковим.

Оскільки позивач звернувся за стягненням з ОСОБА_4 3 % річних за час прострочення, який, як він вважав, тривав з липня 2012 року по липень 2015 року, то суд повинен установити, чи дотримано строки позовної давності з урахуванням викладеного висновку Великої Палати Верховного Суду. Крім того, позивач надав розрахунок суми річних, який судом не перевірявся та охоплює увесь зазначений період. За таких обставин рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції, в тому числі й у цій частині, взагалі мотивовано пропуском позовної давності з вини позивача, яку суд вбачав у тому, що саме з його (товариства) вини судове рішення про стягнення заборгованості не виконувалося більше трьох років, оскільки виконавчий лист було видано 25 січня 2012 року, однак стягувач пред`явив його до виконання лише 16 квітня 2015 року. Тобто суд фактично обчислив перебіг позовної давності від дати видачі виконавчого листа, що не відповідає вищезазначеним вимогам закону. А тому й рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 3 % річних за час прострочення підлягає скасуванню.

Разом з тим оскільки судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором виконано 21 квітня 2015 року і з цього дня зобов`язання  відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося в силу положень статті 599 ЦК України, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення коштів, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за період із червня по липень 2015 року.

Щодо інших наведених у касаційній скарзі доводів Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205, частини третьої статті 206 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог ПАТ «Універсал банк» про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з травня 2012 року по травень 2015 року, апеляційний суд виходив з того, що такий спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав уже розглянутий у справі № 127/13364/15-ц. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2016 року в задоволенні позовних вимог, серед яких було заявлено й цю вимогу, відмовлено. Рішення не оскаржувалось і набрало законної сили

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині зазначених вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Щодо мотивів вирішення апеляційним судом вимог до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат касаційна скарга жодних доводів не містить, а тому рішення апеляційного суду в цій частині в силу положень статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Рішення суду першої інстанції ПАТ «Універсал банк» оскаржило з підстав неправильного застосування тих самих норм матеріального права, на які послалося, оскаржуючи рішення апеляційного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі щодо позовних вимог ПАТ «Універсал банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України за період з липня 2012 року по травень 2015 року, щодо відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення зазначених коштів за період із червня по липень 2015 року, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог до  ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат касаційна скарга доводів не містить, то судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних за період до фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють обчислення перебігу позовної давності, до вимог про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409, частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, не надав оцінки наданим сторонами розрахункам про стягнення коштів.

З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних за період до фактичного виконання грошового зобов`язання з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення частково підлягають залишенню без змін, а частково - скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2017 року  та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних за період до фактичного виконання грошового зобов`язання скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко Судді:    Н. О. Антонюк В. С. Князєв   Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко   С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко      В. В. Британчук В. В. Пророк      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач      М. І. Гриців О. С. Ткачук   Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков