Верховний Суд 22 квітня 2019 року (ВС/КЦС у справi № 357/15432/15-ц) дiйшов до висновку про те, що у разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Верховний Суд 26 вересня 2018 року (ВС/КЦС у справi № 148/312/16-ц) зазначив умови ти підстави, за яких у разі залишення позову без розгляду за заявою позивача відповідачу компенсуються витрати, пов’язані з розглядом справи, за необґрунтовані дії позивача.

Для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов’язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред’явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету – ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Верховний Суд (9 липня 2019 року (ВС/КГС у справi № 923/726/18) дiйшов до висновку про те, що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Посилання на відсутність узгодження ціни наданих адвокатських послуг між сторонами, а також доказів витрачання адвокатом саме заявленого часу, Суд відхиляє з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №   816/2096/17 та від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, згідно з якою від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Верховний Суд 3 липня 2019 року (ВС/ВП у справi № 288/1158/16-к) дiйшов до висновку про те, що сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Перш за все, судом надано суттєвий опис розмежування кваліфікації діяння між хуліганством та завданням умисного тілесного ушкодження:

«14. З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

15. Таким  чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

 

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства».