Верховний Суд 20 листопада 2018 року (ВС/ВП у справi № 907/50/16) дiйшов до висновку про те, що за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача мають застосовуватися положення закону, згідно з якими сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Норми статей 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення ст. 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється..

Суд також нагадав, що за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

Верховний Суд 16 травня 2018 року (ВС/ВП у справi № 320/8269/15-ц) дiйшов до висновку про те, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, зокрема, у разі неповідомлення боржника про початок такої процедури та відсутності державної реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника про порушення  забезпеченого обтяженням зобов'язання та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.

Закон України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пов'язує можливість звернення стягнення на предмет застави не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й встановлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу вказаного строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

 

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Верховний Суд 24 квiтня 2018 року (ВС/ВП у справi № 925/1165/14) дiйшов до висновку про те, що вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, який виходить із нього, має визначатися із дійсної (ринкової) вартості об'єкта оцінки, з урахуванням усього майна товариства.

Учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (ст. 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

Верховний Суд 17 квітня 2019 року (ВС/КГС у справі № 922/1714/18 ) дійшов до висновку про те,  що  свідоме неотримання судової кореспонденції може свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи,

Свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася судами попередніх інстанцій за адресою, зазначеною самим відповідачем в клопотаннях та апеляційній скарзі, тоді як ця адреса співпадає з адресою відповідача, яка зазначена в позовній заяві та наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та, в подальшому, посилання відповідача на те, що судами не було повідомлено відповідача про дату, час та місце судових засідань і це є порушенням норм процесуального права, може бути розцінено Судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.