Верховний Суд 25 вересня 2019 року (ВС/КЦС у справi № 757/10715/17-ц) дiйшов до висновку про те, що укладати шлюбний договір через представника незаконно.

Відповідно до статті 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Системний аналіз статей 2, 9, 14 СК України дає підстави для висновку про існування особливостей у регулюванні відносин з реалізації подружжям (нареченими) майнових сімейних прав при укладенні шлюбного договору, а відповідно, виходячи із цих особливостей потрібно оцінювати і допустимість представництва під час укладення шлюбного договору.

Частиною другою статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку від представляє.

Верховний Суд 2 жовтня 2019 року (ВС/ВП у справi № 807/137/18) дiйшов до висновку про те, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Верховний Суд 17 вересня 2019 року (ВС/ККС у справi № 128/1802/18) дiйшов до висновку про те, що у разі істотних порушень КПК положення ст. 349 КПК України щодо неможливості оскарження рішення не застосовуються.

Норми КПК не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку судового рішення з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, в яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

Верховний Суд 19 вересня 2019 року (ВС/ККС у справi № 336/2036/16-к) дiйшов до висновку про те, що стан необхідної оборони однозначно виникає у разі нападу озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення.

Відповідно до положень частини 5 статті 36 Кримінального кодексу України законодавцем визначено окремі умови за наявності яких однозначно настає стан необхідної оборони, а саме не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

При цьому суди повинні були врахувати вимоги ст. 36 КК України та належно перевірити доводи про наявність з боку потерпілого раптового, непередбачуваного для засудженого, агресивного вторгнення в його житло і насильницького посягання з боку потерпілого, що викликало невідкладну необхідність заподіяння йому шкоди на звернуто увагу на те, що закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.