Адвокат в Харькове

Верховний Суд 22  травня 2019 року (ВС/КСЦ у справi № 310/12817/13) дiйшов до висновку про те, що повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду навіть за наявності поважних причин такої неявки.

згідно ч. 5 ст. 223 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Верховний Суд 16 травня 2019 року (ВС/КАС у справi № 823/2638/18) дiйшов до висновку про те, що виставлення рахунку за надану правову допомогу та його оплата є належними доказами оплати витрат на правову допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Одночасно розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції.

 

В свою чергу суд апеляційної інстанції в своєму додатковому рішенні не зазначив чому рахунок та квитанція про сплату наданих юридичних послуг не можуть бути підтвердженням оплати витрат на правову допомогу. Що стосується акту виконаних робіт, то його складення не передбачено умовами договору, а виставлення рахунку клієнту та його оплата свідчать про їх прийняття.

Верховний Суд 12 лютого 2019 року (ВС/КАС у справi № 821/774/16) дiйшов до висновку про те, що прощена пеня не є додатковим благом, оскільки платником податку фактично не отримана, що обумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку.

До бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України віднесено дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.

 

У розумінні цих приписів закону сума пені, яку прощено (анульовано) кредитором, не відноситься до додаткового блага платника податків і не може включатися до загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Верховний Суд 7 листопада 2018 року (ВС/ВП у справi № 372/1036/15-ц) дiйшов до висновку про те, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.