Адвокат в Харькове

Якщо на момент звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису існувало судове рішення, яке набрало законної сили, за яким сума кредитної заборгованості з позичальника  визначена і стягнута на користь банку в розмірі, що відрізняється від розміру заборгованості, указаної банком при зверненні до нотаріуса, вказана банком заборгованість за кредитним договором не є безспірною.

Верховним судом у справі № 760/2193/15-ц від 14 лютого 2018 року було встановлено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Під час звернення у серпні 2014 року до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису існувало судове рішення, яке набрало законної сили і яким сума кредитної заборгованості з позичальника і визначена і стягнута на користь банку в розмірі 1 152 029 грн 88 коп., який відрізняється від розміру заборгованості, указаної банком при зверненні до нотаріуса в сумі 3 352 387 грн 91 коп., суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 03 вересня 2014 року указана банком заборгованість за кредитним договором не була безспірна.

Верховним судом в постанові по справі № 357/3727/17-ц від 06 червня 2018 року було встановлено, що задовольняючи позов суди, правильно застосувавши положення статей 87-89 Закону України «Про нотаріат», дійшли вірного висновку про те, що банк не вручив, відповідно до вимог закону, іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, а нотаріус в порушення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не перевірила, чи попередив кредитор боржника про здійснення виконавчого напису, відтак вчинила виконавчий напис на підставі поданих документів, що не підтверджують безспірності заборгованості.

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце у позасудовому порядку і іпотекодавець був позбавлений можливості висувати свої заперечення щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису, а неотримання ним письмової вимоги про усунення порушень вплинуло на права та обов'язки іпотекодавця.

Нотаріус може вчинити виконавчий напис протягом 3-х річного строку позовної давності, який обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право вимоги примусового стягнення боргу.

Право вимоги примусового стягнення боргу не може обчислюється з дня відступлення прав вимоги новому кредитору, оскільки зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Верховним судом в постанові по справі № 640/10523/16-ц від 06 червня 2018 року було встановлено, що право вимоги до особи виникло у 2007 році, а виконавчий напис вчинено нотаріусом 29 листопада 2013 року, тобто з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Посилання касаційної скарги на те, що право примусового стягнення боргу виникло після укладення договору відступлення прав вимоги є безпідставним, оскільки зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Верховний Суд 16 травня 2018 року (ВП/ВС у справі № 337/2535/2017) дійшов до висновку про те,  що  спори про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання є приватно-правовими та відносяться до цивільної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

 

У даній справі предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг міської ради є похідними від них. Таким чином, спір має приватно-правовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України: