Адвокат в Харькове

Верховний Суд 17 січня 2018 року (ВС/КАС у справі №  804/8943/13-а) дійшов до висновку про те, що неможливість проведення ДПІ зустрічної звірки не свідчить про порушення підприємством податкового законодавства, оскільки не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, зокрема, що висновки податкового органу про нездійснення спірних операцій позивачем із його контрагентами ґрунтуються на інформації, зазначеній у акті про неможливість проведення зустрічної звірки одного з контрагентів позивача та акті про проведення перевірки другого контрагента, зміст яких зводиться до того, що контрольні заходи щодо контрагентів позивача здійснити неможливо через відсутність посадових осіб таких за юридичною адресою і жодним чином не вказує на недобросовісність цих контрагентів, адже чинне законодавство не передбачає обов'язку посадових осіб суб'єктів господарювання постійно перебувати за безпосередньою адресою підприємств, управління діяльністю яких вони здійснюють.

Крім того акт про неможливість проведення зустрічної звірки не містить об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в останніх відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і вони ґрунтуються лише на аналізі податкової звітності контрагентів позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій із позивачем:

Верховний Суд 17 січня 2018 року (ВС/КГС у справі №  910/11316/17) дійшов до висновку про те, що при затримці у виплаті дивідендів застосовується стаття 625 ЦК України, при цьому звернення із вимогою про виплату до емітента  не потрібне.

Зокрема ВС/КГС підкреслив, що з моменту прийняття рішення загальними зборами про виплату дивідендів жодної участі акціонера у процесі їх виплати не відбувається. Вчасна виплата дивідендів є обов’язком товариства перед акціонером.  Тому звернення акціонера із вимогою до акціонерного товариства про виплату дивідендів НЕ потрібне для задоволення вимоги про стягнення дивідендів у суді.

 

Виплата дивідендів є грошовим зобов’язанням , оскільки самі дивіденди відповідно до ст. 30 ЗУ «Про акціонерні товариства» виплачуються виключно грошовими коштами. Отже, цілком правильним є застосування ст. 625 ЦК України:

Верховний Суд України 29 листопада 2017 року (справа №  6-1945цс17) дійшов до висновку про те, що вселення дитини до квартири, яка належить одному із батьків фактично вирішує питання щодо встановлення місця проживання дитини.

Згідно із частиною четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

За змістом статті 11 Закону «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов’язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права.

З аналізу зазначених норм та з урахування практики Європейського суду з прав людини Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків:

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 листопада 2017 року (справа №  489/4802/15-ц) дійшов до висновку про те, що виконавець перед тим як продати з торгів квартиру боржника - чоловіка повинен перевірити чи не перебуває ця квартира у спільній сумісній власності із жінкою боржника.

Відповідно до ст. 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно (ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

 

Виходячи з ч. 1 ст. 22 КпШС у редакції, чинній на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном: