Адвокат в Харькове

Адвокат в Харькове . Юридические услуги . Уголовные дела . Помощь при ДТП. Брачный договор. Раздел имущества. Абонентское обслуживание .Возмещение ущерба

Верховний Суд України 14 червня 2017 року (справа №  6-1009цс17) дійшов до висновку про те, що якщо договором поруки передбачений строк її дії «до повного припинення зобов’язань боржника», то строк «чинності поруки» все одно складає шість місяців з моменту обов’язку боржника виконати основне зобов’язання.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку:

Подробнее...

 

Верховний Суд України 14 червня 2017 року (справа №  6-1804цс16) дійшов до висновку про те, що крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). 
ВСУ звернув увагу на те, що оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред’явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. 
Суд вказав, що оскільки предметом оскарження у справі були дії державного виконавця, пов’язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків інших осіб, то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред’явлення цими особами позову, у зв’язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз’яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні.
Залишаючи скаргу особи без розгляду, ВСУ повідомив скаржнику, що подання скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує їй відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, а тому їй слід звернутися до суду за захистом своїх прав із відповідним позовом у порядку позовного провадження.
Слід зазначити, що спірні правовідносини виникли під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV, на норми якого посилається ВСУ у прийнятій постанові. Чинним Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII також передбачено право стягувача залишити за собою нереалізоване на третіх електронних торгах майно боржника, а постанова та акт державного виконавця є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно:

Подробнее...

Верховний Суд України 14 червня 2017 року (справа №  6-985цс17) дійшов до висновку про те, що ненадання судом матеріалів справи для ознайомлення після ухвалення рішення є підставою для поновлення строку заявнику на апеляційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Застосування передбачених цією нормою правил залежить від виду процесуального строку. У разі, коли процесуальна дія не вчинена у межах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними.

За положеннями частини першої статті 294 цього Кодексу апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

За частиною третьою статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження:

Подробнее...

Верховний Суд України 18 січня 2017 року (справа №  6-648цс16) дійшов до висновку про те, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину:

Подробнее...

Верховний Суд України 7 червня 2017 року (справа №  6-2760цс16) дійшов до висновку про те, що у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення  відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Згідно із частиною п'ятою цієї статті присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду:

Подробнее...

Еще статьи...