справа №176/1649/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2023 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді КУЧМИ В.В.,
з участю секретаря с/з ПЕТРЕНКО Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовті Води Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, —
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов обґрунтовує тим, що 14 червня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір позики. Відповідно до п. 1 Договору, позикодавець в день укладання цього договору надає позичальнику позику на суму 141 000 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначену суму позики в обумовлений строк. Надана позикодавцем позика є безпроцентною, тобто за користування нею відсотки (плата) не стягуються. Отже позивач належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання згідно п.1 договору, а відповідач отримав 14 червня 2018 року позику готівкою у розмірі 141 000 грн. Відповідач в свою чергу не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення суми позики в результаті чого на даний час за ним нараховується заборгованість на загальну суму 141 000 грн. Пунктом 6 Договору визначено, що у випадку прострочення повернення суми позики, позичальник зобов`язаний на вимогу позикодавця сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Таким чином, станом на день подання позову заборгованість відповідача за Договором позики від 14 червня 2018 року становить 169 694,66 грн. з яких: 141 000, 00 грн. — сума основного боргу, 19 133,70 грн. — збитки від інфляції, 9560,96 грн. — 3% річних від простроченої суми. Невиконання відповідачем умов договору порушує його права, що змусило звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою від 17 вересня 2021 року відкрито провадження по даній цідильній справі та вирішено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження.
20.10.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Панасенком П.П. подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору позики. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 не укладав та не підписував договір позики від 14.06.2018 року, підпис на договорі належить не йому та не отримував за цим договором ніяких грошових коштів. Те, що підписи на договорі позики належать не ОСОБА_2 вбачається з тексту договору позики, оскільки підписи відрізняються один від одного та це може бути підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, про проведення якої відповідачем подається клопотання. Зі слів ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 є колишнім співробітником банку ПАТ «ТЕРРА БАНК», а відповідач був клієнтом банку, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 мав доступ до персональних паспортних даних відповідача. Оскільки відповідач не підписував договір позики то, на думку представника позивача за зустрічним позовом було порушено вимоги щодо письмової форми правочину, що є підставою для визнання його недійсним.
Такі ж самі підстави викладені представником відповідача за первісним позовом, у відзиві на позов, який ним подано до суду 20.10.2021 року. Разом з тим у відзиві на позов зазначено, що відповідно до п. 4 договору позики від 14.06.2018 року виконання зобов`язання позичальника перед позикодавцем забезпечується нерухомим майном у вигляді квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, зазначена квартира повністю не належить ОСОБА_2 , окрім нього власниками цієї квартири ще є мати та брат. При цьому забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном є іпотекою та регулюється Законом України «Про іпотеку», а такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації. Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. Також було здійснено перехід до розгляду справи у загальному порядку. Призначено підготовче судове засідання по справі.
18 січня 2021 року від позивача за первісним позовом, до суду надійшла відповідь на відзив, де останній, щодо підпису на договорі позики, вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 при ньому договір позики не підписував, на момент передання грошових коштів 2 примірника договору вже були підписані з його боку та йому передані. А після тверджень представника відповідача за первісним позовом, про те, що договір позики ОСОБА_2 не підписував, він вже має сумніви щодо належності цього підпису саме ОСОБА_2 . Таким чином він може зробити висновок, що відповідач шахрайськими діями заволодів належними йому грошовими коштами та має намір звернутися до поліції з заявою щодо вчинення кримінального правопорушення. Щодо того, що позика була забезпечена нерухомим майном у вигляді квартири, цей пункт було внесено зі слів ОСОБА_2 і тільки після отримання інформації з ЄРДР нерухомості він дізнався, що останньому належить лише 1/3 квартири.
Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року по справі було призначено почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання, чи виконано підпис на договорі позики ОСОБА_2 . Провадження по справі — зупинено.
У зв`язку із клопотанням експертної установи про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, зокрема експерт просив надати йому оригінал спірного договору позики, було поновлено провадження у справі ухвалою від 15 вересня 2022 року. У підготовче судове засідання викликались сторони по справі разом з зазначеними у клопотанні експерта документами.
Однак, сторони та їх представники у судове засідання не з`явились, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутність та вищезазначені документи у підготовче судове засідання надані не були.
Ухвалою від 16 січня 2023 року справу було призначено до розгляду по суті.
Ухвалою від 01 лютого 2023 року до ОСОБА_1 було застосовано заходи процесуального примусу у вигляді вилучення оригіналу договору позики від 14.06.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Однак, ОСОБА_1 ні добровільно, ні у примусовому порядку не виконав даної ухвали суду. Оригінал спірного договору суду надано так і не було.
У зв`язку з неподанням на вимогу суду оригіналу договору позики та у зв`язку із цим неможливістю проведення почеркознавчої експертизи, представник відповідача за первісним позовом відкликав своє клопотання про проведення по справі вказаної експертизи.
У судове засідання сторони та їх представники не з`явились, у своїх заявах просили розглядати справу у їх відсутність.
Суд, дослідивши в судовому засіданні наявні письмові докази, дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено наступне.
Згідно із копією договору позики від 14.06.2018 року, ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), уклали цей договір про таке: позикодавець в день укладання цього договору надає позичальнику позику на суму 141 000 грн., а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначену суму позики в обумовлений строк. Надана позикодавцем позика є безпроцентною, тобто за користування нею відсотки (плата) не стягуються. Суму боргу позичальник зобов`язується повернути готівкою в строк до 14.12.2018 року. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві грошей та отримання позичальником розписки від позикодавця про повернення позики або іншим чином, передбаченим чинним законодавством України. У договорі також зазначено, що позикодавець передав грошові кошти позичальникові до підписання сторонами договору, на підтвердження цього факту позичальник підписує цей договір. Виконання зобов`язань позичальника перед позикодавцем за даним договором позики забезпечується нерухомим майном у вигляді квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить позичальнику на праві власності. У випадку прострочення повернення суми позики, позичальник зобов`язаний на вимогу позикодавця сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Крім того, позикодавець має право у випадку та в порядку, передбаченим даним договором та/або чинним законодавством України, одержати задоволення своїх вимог за рахунок стягнення забезпечення позики. (а.с.10)
Оригіналу даного договору позики як зазначалось вище, суду надано не було.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч.3).
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, так і умови договору, а також засвідчуючи факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми в борг та видається боржником кредитору після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16 та від 23.04.2020 у справі № 501/1773/16-ц.
Згідно зі ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як у своєму відзиві на первісний позов, так і у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначав, що не підписував спірного договору позики, а також не отримував суми позики, заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Однак, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 ні добровільно ні у примусовому порядку оригіналу договору позики не надав, а також не надав жодних пояснень про наявність чи відсутність у нього оригіналу спірного договору. У зв`язку із цим проведення почеркознавчої експертизи по справі стало неможливим.
Крім того, сам позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 у своїй відповіді на відзив зазначав, що при ньому ОСОБА_2 спірний договір позики не підписував, на момент передання грошових коштів 2 примірника договору вже були підписані з його боку та йому передані. Після тверджень представника, що договір позики ОСОБА_2 не підписував вже й він має сумніви щодо належності підпису саме ОСОБА_2 . При цьому, відповідач за зустрічним позовом зазначив, що має намір звернутися до поліції з заявою щодо вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення.
Однак, необхідно зазначити, що у дослідженому судом договорі позики зазначено, що гроші за цим договором були передані ОСОБА_2 , ще до підписання договору, що вже викликає сумніви у правдивості викладених у первісному позові обставин та достовірності спірного документа.
Також суду на момент розгляду справи не повідомлялось, чи було реалізовано намір позивача за первісним позовом, щодо звернення до поліції із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення щодо нього та результати такого звернення.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також ненадання та не долучення до матеріалів справи оригіналу договору позики від 14.06.2018 року, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивач не довів наявність обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики, передачі грошей, оскільки ці обставини заперечувались відповідачем, не пояснив відсутність оригіналу спірного договору.
Щодо зустрічного позову адвоката Панасенка П.П. в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, суд зазначає наступне.
Так, у своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просив про визнання договору позики від 14.06.2018 року недійсним, оскільки грошові кошти від позивача за первісним позовом ним не отримувались, зазначений договір не підписувався, а договір позики підписано невідомою особою.
Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини — якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані — якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.
Так, з підстав описаних вище, судом було встановлено, ОСОБА_1 не доведено ні факту укладання договору позики з ОСОБА_2 , ні факту передачі йому грошей, оскільки дані факти заперечувались позичальником ОСОБА_2 .
Почеркознавчої експертизи по справі проведено так і не було, у зв`язку з ненаданням позикодавцем ОСОБА_1 оригіналу договору позики, який, як можливий позикодавець був заінтересований це зробити. У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначав, що на момент передачі грошей підписані не у його присутності оригінали договору позики у двох примірниках вже були передані йому. Однак у договорі позики зазначено, що грошові кошти були передані позикодавцеві до підписання спірного договору позики.
Таким чином, суд, доходить висновку, що спірний договір є неукладеним, а тому не підлягає визнанню недійсним.
Тому з огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для визнання спірного договору позики недійсним.
Відтак, зустрічний позов про визнання недійсним договору позики, задоволенню не підлягає.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення основного та зустрічного позовів.
В силу положень ст. 141 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
УХВАЛИВ:
В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики — відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики — відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України — з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 31.03.2023 .
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області В.В. КУЧМА