ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«11» жовтня 2021 року
м. Харків
справа № 2/2028/700/2012
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого — Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів — Котелевець А.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретарів — Дмитренко А. Ю., Колосовської А. Р.,
учасники справи:
позивачка — ОСОБА_1 , представниця позивачки — ОСОБА_2 ,
відповідач — Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу — ОСОБА_3 , представник особи, яка подала апеляційну скаргу – адвокат Панасенко П.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року в складі судді Марюхна Л.А.
в с т а н о в и в:
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_5 є рідними братом та сестрою. Їхніми батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
У звязку з укладенням шлюбу 19 лютого 1972 року вона змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_7 .
Зазначила, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 01 листопада 1999 року вона та її брат прийняли спадщину після смерті матері, яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями та земельної частки (пай), яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» розміром 5,53 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі за сертифікатом, серія ХР № 0155949.
Вказала, що свідоцтво про право власності на зазначене спадкове майно ними отримано не було.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її брат ОСОБА_6 .
Зазначила, що вона є спадкоємицею другої черги після смерті брата. Інших спадкоємців немає.
Посилалася на те, що оскільки братом не переоформлено право власності після смерті матері, вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса.
Просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та рідного брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» розміром 5,53 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, видане на підставі рішення Нововодолазької райдержадміністрації від 09 вересня 1997 року № 489 та зареєстроване за ОСОБА_7 відповідно до сертифікату, серія ХР № 0155949.
Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та рідного брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» розміром 5,53 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, видане на підставі рішення Нововодолазької райдержадміністрації від 09 вересня 1997 року № 489 та зареєстроване за ОСОБА_7 відповідно до сертифікату, серія ХР № 0155949.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина та у встановленому законом порядку спадщину прийняли її дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 . Зазначила, що ОСОБА_5 на момент смерті матері проживав з нею за однією адресою. 01 листопада 1999 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями ОСОБА_1 на 2/3 частки та ОСОБА_5 — на 1/3 частку будинку. При цьому, свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) ОСОБА_5 не отримував, але йому належить 1/3 частка земельної частки (паю). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, однак на момент його смерті разом з ним проживала його дружина ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину після його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла та залишила заповіт, за яким все своє майно заповіла їхній дочці, тобто їй, ОСОБА_3 . Вказала, що вона після смерті матері у встановленому законом порядку прийняла спадщину. 20 січня 2018 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину житлового будинку з надвірними будівлями. Разом з тим, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину земельної частки (паю), оскільки право власності на неї зареєстровано за іншою особою. Посилалася на те, що позивачка, достовірно знаючи про існування на час смерті ОСОБА_5 інших його спадкоємців, а саме дружини, надала суду неправдиві відомості про відсутність у ОСОБА_5 інших спадкоємців, окрім неї. Вважала, що позивачка на підставі оскаржуваного рішення одноосібно успадкувала земельну частку (пай). чим порушила права іншої спадкоємиці ОСОБА_9 . При цьому, процесуальним правонаступником ОСОБА_9 є її дочка, ОСОБА_3 .
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити, рішення суду — скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки інших спадкоємців немає, а позивачка є спадкоємицею другої черги після смерті брата та єдиною, позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилися ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
19 лютого 1972 року ОСОБА_1 змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 » у зв`язку з укладенням шлюбу (а.с.4).
10 листопада 1960 року ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_9 та остання змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с.48, 82).
ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_5 та ОСОБА_9 народилася дочка ОСОБА_3 (а.с.52, 86).
15 жовтня 1984 року ОСОБА_3 змінила своє прізвище на « ОСОБА_3 » у зв`язку з укладенням шлюбу (а.с.40, 77).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 (а.с.5, 44).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (а.с.6, 47).
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9 (а.с.50,84).
01 листопада 1999 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за № 1588 та за яким спадкоємцями майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочка ОСОБА_1 на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та ОСОБА_5 на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель. ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею, частина спадщини збільшилась у зв`язку з відмовою на її користь брата ОСОБА_15 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з житлого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.7, 46).
Матеріали справи містять копію сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ХР № 0155949), який видано члену Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк», що розташований в с. Старовірівка Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_7 на підставі рішення райдержадміністрації від 09 вересня 1997 року № 489, в тому що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» розміром 5,53 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 01 грудня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 323 (а.с.8).
Із інформаційних довідок зі спадкового реєстру №№ 31426452, 31426436 від 20 серпня 2012 року, №№31426503, 31426480 від 20 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіти не складала та після її смерті спадкові справи не заводились. ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіти не складав та після його смерті спадкові справи не заводились (а.с.17,18, 20,21).
ОСОБА_7 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 1963 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті зареєстрована та фактично мешкала з сином ОСОБА_5 та невісткою ОСОБА_9 (а.с.56,91).
ОСОБА_5 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 1963 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті зареєстрований та фактично мешкав з дружиною ОСОБА_9 (а.с.57,92).
ОСОБА_9 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 1963 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . На момент смерті зареєстрована та фактично мешкала одна (а.с.58,93).
06 серпня 2015 року ОСОБА_9 залишила заповіт, за яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, а також все те, на що вона матиме право за законом чи за заповітом, вона заповіла своїй дочці ОСОБА_3 (а.с.51, 85).
20 січня 2018 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 51, за яким спадкоємицею зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її дочка ОСОБА_16 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/3 частки в праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (раніше номер будинку АДРЕСА_4 ) (а.с.54, 88).
Як вбачається з роз`яснень приватного нотаріуса Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Краснопьорової О.Ф. від 26 липня 2018 року № 346/02-17, наданого ОСОБА_3 з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_9 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, кадастровий номер № 6324285500:02:000:034, документ, що посвідчує право власності ОСОБА_9 на зазначену вище земельну ділянку, спадкоємицею не надано. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку із кадастровим номером № 6324285500:02:000:034, зареєстровано 24 березня 2016 року за іншою особою (а.с.55, 89).
Згідно з пунктом 4, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 регулюються нормами ЦК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За змістом статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 були її син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_17
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , а його спадкоємцями були дружина ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_18 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, її спадкоємицею за заповітом є її дочка ОСОБА_18 .
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 пред`явила даний позов до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Клопотань про заміну цього відповідача належним чи про залучення до участі у справі ОСОБА_3 не заявляла.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу — його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження — до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19), а також у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що ОСОБА_9 була спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , а спадкоємцем після ОСОБА_9 є ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі, однак рішенням суду першої інстанції порушено її законні права на спадкування частини спірного майна, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.
Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору і дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 321,90 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 — задовольнити.
Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року — скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом — відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 321,90 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А.В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2021 року.