Харківський окружний адміністративний суд 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків                                               01 вересня 2021 року № 520/7264/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги,

установив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7354-56 від 16.06.2020 року про вимогу ОСОБА_1 сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску, недоїмку в розмірі 26539,26 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області; стягнути з Головного управлінням ДПС у Харківській області витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним припинено підприємницьку діяльність припинено підприємницьку діяльність, з того часу, позивач підприємницьку діяльність не здійснював, доходу не отримував, в реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців не значиться. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ як протиправну.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому зазначено, що після реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватися у контролюючих органах як фізична особа-платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності та має забезпечити остаточні розрахунки з бюджетом зі сплати податків від провадження підприємницької діяльності. Зняття фізичної особи підприємця з обліку платника ЄСВ здійснюється після проведення передбачених законодавством перевірок, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 04.08.2021 замінено відповідача по справі на його правонаступника — Головне управління ДПС у Харківській області ГУ ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини. Позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання фізичної особи — підприємця та з 26.01.2001 взятий на податковий облік ГУ ДПС у Харківській області (Шевченківська ДПІ).

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.11.2014 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача -ас. 25-28.

За реєстраційними даними ІТС « Податковий блок» позивач з 26.01.2001 перебуває на обліку в ГУ ДПС області як фізична особа-підприємець та за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788.74 грн, яка виникла в результаті несплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.11.2020 -ас.71-75.

Станом на 16.06.2020 заборгованість виникла внаслідок несплати нарахувань по ЄСВ від 09.02.2018 у сумі 8448.00 (за 2017 рік); нарахувань за 2018 рік у сумі 9828.72 грн, за 1-3 квартал 2019 року у сумі 7371.54 грн. усього 26539.26 грн.

Відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату №Ф 7354-46 від 14.11.2019 року, яку в подальшому звернено до примусового виконання.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (набув чинності 01.01.2011) (далі — Закон № 2464-VI).

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа — фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи — підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, особливості сплати ЄСВ в залежності від категорії його платників визначено статтею 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, — на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; — для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, — на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Водночас, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Судовим розглядом установлено, що враховуючи ту обставину, що позивач має статус підприємця, відповідач в автоматичному режимі здійснив нарахування йому ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску за весь період з моменту набрання чинності змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 за № 1774-VIII до ст. 7 Закону № 2464-VI.

В той же час, судовим розглядом встановлено , що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про державну реєстрацію припинення діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішення , що не пов`язано з її банкрутством

Згідно з реєстраційною карткою платника податків, а.с. 74-75, у позивача відсутні відкриті банківські рахунки та у блоці «реєстраційні дані» зазначено — перебуває на обліку».

Суд зазначає, що правове регулювання питання припинення підприємницької діяльності на момент винесення відповідного судового рішення здійснювалося за правилами ст. 49 Закону України від 15.05.2003 за № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» (надалі — Закон № 755-IV) в редакції, чинній на момент винесення судом рішення щодо припинення підприємницької діяльності позивача.

Частиною 1 ст.10 Закону № 755-IV визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, згідно з приписами ч. 1,3 вищевказаної норми Закону № 755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи — підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи — підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу — підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.

Також згідно ч.1 ст.51 Закону № 755-IV державний реєстратор у день державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи — підприємця.

Згідно приписів п.8.6-8.7 Порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів), затвердженого наказом ДПА від 19.02.1988 № 80 , якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом одного року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно суб`єкта підприємницької діяльності — про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Після прийняття рішення судом (господарським судом) згідно з пунктом 8.6, такі платники органами державної податкової служби знімаються з обліку. Підрозділи, відповідальні за облік платників, складають довідку про зняття з обліку платника податків за ф. № 12-ОПП (додаток 12) і надсилають її до органів державної реєстрації.

Згідно п.11.32. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 за № 1588 (у ред. на час внесення запису до реєстру про припинення підприємницької діяльності позивача) підставою для зняття фізичної особи — підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки. Дата зняття з обліку фізичної особи — підприємця відповідає даті отримання повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця. Дані про зняття з обліку платника податків фіксуються в журналі за формою № 6-ОПП. Номер зняття з обліку відповідає номеру відповідного запису в журналі за формою № 6-ОПП.

Дані про зняття з обліку фізичної особи — підприємця передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.

Судовим розглядом установлено, що в межах спірних правовідносин має місце бездіяльність суб`єктів владних повноважень із внесення даних до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зняття з обліку в органах доходів і зборів, оскільки, постановою Господарського суду Харківської області про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 внаслідок неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону ( № 08/47-06 від 01.03.2006 року). Згідно витягу з ЄДРПОУ реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача проведена 21.11.2014 року за судовим рішенням (а.с.26)

Отже, саме ці обставини в подальшому призвели до порушення прав позивача з боку податкового органу шляхом нарахування йому ЄСВ, тобто внаслідок обставин, що ніяк не залежали від його волі, через бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

Подібні ситуації чинним законодавством України не врегульовані. Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, сталою практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що право на справедливий розгляд в суді, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву (пункт 61).

В контексті обставин цієї адміністративної справи принцип правової певності знаходить своє відображення в наявності рішення у формі постанови Господарського суду Харківської області ( № 08/47-06 від 01.03.2006 року), яка набула законної сили 01.03.2006 року, у зв`язку з чим позивач мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність припинена з ініціативи податкового органу, який виступав позивачем у справі.

Однак, бездіяльність державних органів призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на нього фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у нього статусу підприємця, який всупереч його законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки, сформульовані судом у справі про припинення підприємницької діяльності позивача, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного.

Окрім цього, саме відповідач повинен володіти інформацією щодо дати реєстрації позивача у якості ФОП, дати припинення ФОП позивачем, дати взяття її на облік, як платника єдиного внеску. Після припинення ФОП саме органи доходів і зборів повинні провести перевірку та остаточні розрахунку та зняти з обліку особу, ФОП якої припинено.

Отже, суд приходить до висновку про протиправність вимог податкового органу з приводу необхідності сплати позивачем єдиного соціального внеску та, як наслідок, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.06.2020 № Ф-7354-56 зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 26539.26 грн.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач у позовній заяві просила суд, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 6000 грн.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно зі ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано договір про надання правової допомоги від 14.04.2021 року укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Лебединською Інесою Сергіївною (Адвокат), згідно якого Адвокат зобов`язується надати Клієнту правову допомогу, протягом розгляду справи про визнання протиправним та скасування вимоги Ф7354-56 від 16.06.2020 року.

Також, заявником надано до суду додаткову угоду від 14.01.2021 відповідно до якої вартість наданих послуг складає 6000 грн., акт приймання передачі послуг до договору про надання правової допомоги від 14.04.2021 року, квитанцію до прибуткового ордера від 14.04.2021 року № 12 згідно договору про надання правової допомоги від 14.04.202 року у розмірі 6000,00 грн.

Положеннями ч.5 ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, частковим задоволенням позовних вимог та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7354-56 від 16.06.2020 року про вимогу сплатити ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску, недоїмку в розмірі 26539,26 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.