ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 610/200/21
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів Абрамова П.С., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., —
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Балаклійський районний ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, —
В С Т А Н О В И В :
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Панасенко П.П. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», у якому після уточнення просив визнати виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 7056 від 5 липня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 266 016,57 грн (далі — Виконавчий напис) таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.07.2017 третьою особою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., було вчинено Виконавчий напис, на підставі якого третьою особою Балаклійським РВ ДВС відкрито виконавче провадження № 63402442, у рамках якого звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Вважає, що виконавчий напис було вчинено без достатньої правової підстави, з порушенням норм законодавства та під-законних нормативно-правових актів, що регулюють порядок і підстави для вчинення виконавчих написів нотаріуса. Зокрема, убачався спір про право ще під час учинення виконавчого напису, оскільки сума заборгованості за кредитним договором невірно розрахована та необґрунтована; а розмір пені був вищий за встановлений законодавством граничний розмір; при цьому сума заборгованості, яка присуджена до стягнення Виконавчим написом, нарахована за період, що перевищує строк позовної давності. Тому вважає, що для вчинення виконавчого напису відповідачем АТ КБ «Приватбанк» не були надані передбачені законодавством документи. На підставі викладеного просив позов задовольнити.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 21 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Балаклійський районний ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задоволено в повному обсязі.
Визнано виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 7056 від 05 липня 2017 року, учинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 266 016,57 грн таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави суму судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.
З даним рішенням суду не погодився АТ КБ «Приватбанк», в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником адвокатом Криловою Оленою Леонідівною, в якій прохає рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 вересня 2021 року скасувати в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача судових витрат по оплаті витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в стягненні на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що розмір витрат на оплату правової допомоги є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг. У зв?язку з чим, представником банку під час розгляду справи в суді першої інстанції ставилося питання про зменшення витрат на правову допомогу через їх неспівмірність зі складністю справи та наданими послугами. Вважає, що надана позивачем квитанція б/н про оплату гонорару у розмірі 10000 грн від 04 січня 2021 року не є належним доказом у справі, оскільки за умовами додаткової угоди від 21 грудня 2020 року вказана сума має бути сплачена до 28.12.2020 року, а у разі її несплати у встановлений строк Договір про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року вважається розірваним. Однак, судом першої інстанції ці обставини не були враховані.
В іншій частині рішення не оскаржується та в апеляційному порядку не переглядається.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Панасенко П.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи сторони по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з?явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується лише в частині стягненні витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи вимоги позивача щодо витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст.15ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 2 ст.141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову — на відповідача; у разі відмови в позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 137ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст.137ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим.
За приписами ч. 8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові ВерховногоСуду ускладі колегіїсуддів Касаційногоадміністративного судувід 28грудня 2020року усправі №640/18402/19 вказано, що суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді представляв адвокат Панасенко П.П. на підставі договору про надання правової допомоги та Додаткової угоди (погодження договірної ціни додаток до Договору про надання правової допомоги) від 21 грудня 2020 року (а.с. 49-52).
За приписами ст.30Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, згідно додаткової угоди від 21 грудня 2020 року, що є додатком до Договору про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року, за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорат у розмірі 10000 до 28 грудня 2020 року.
Аналіз змісту договору про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року свідчить, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.
На підтвердження розміру судових витрат на надання правової допомоги в розмірі 10000 грн представник позивача надав копію договору про надання правової допомоги, копію додаткової угоди, копію акту приймання-передачі виконаних робіт і копію банківської квитанції про сплату Адвокатському бюро «Панасенко та Партнери» 10000 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн, про стягнення яких і було заявлено позивачем.
Доводи апелянта про те, що надана позивачем квитанція б/н про оплату гонорару у розмірі 10000 грн від 04 січня 2021 року не є належним доказом у справі, оскільки суперечить змісту укладеної між сторонами додаткової угоди від 21 грудня 2020 року, є необгрунтованими виходячи з наступного.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
З матеріалів справи вбачається, що станом на 28.05.2021 року адвокатом Панасенком П.П.виконано наступні роботи з надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 21 грудня 2020 року з Калмиковим І.В.: вивчення матеріалів виконавчого провадження, збирання і підготовка доказів; вивчення, аналіз чинного законодавства і судової практики; підготовка та направлення адвокатських запитів до Балаклійського відділоу державної виконавчої служби, АТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О.; підготовка позовної заяви на 22 арк; підготовка клопотання про витребування доказів; підготовка заяви про забезпечення позову на 19 арк; підготовка відповіді на відзив на 11 арк.
Тобто, адвокатом Панасенком П.П. з моменту укладення договору від 21 грудня 2020 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 виконувалися певні роботи з надання правової допомоги за цим договором.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Панасенко П.П.зазначив, що між ним та клієнтом було досягнуто згоди про продовження терміну сплати гонорару у розмірі 10000 грн до 31 січня 2021 року.
Як вбачається з квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 04 січня 2021 року гонорар в сумі 10000 грн був перерахований ОСОБА_1 на рахунок АБ «Панасенко та Партнери», призначенням платежу у зазначеному платіжному документі зазначено оплата за договором про надання правової допомоги від 21.12.2020 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи АТ КБ «Приватбанк» про те, що квитанція б/н про оплату від 04 січня 2021 року не є належним доказом оплати.
Так, викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст.89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, —
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 13 липня 2022 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ П.С. Абрамов_______________ Л.М. Хіль