ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«30» грудня 2021 року

м. Харків

справа № 631/640/21

провадження № 22ц/818/5907/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого —         Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів —         Котелевець А. В., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивачка —  ОСОБА_1 ,

відповідачі — ОСОБА_2 , Нововодолазька районна державна адміністрація Харківської області

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2021 року в складі судді Пархоменко І.О.

в с т а н о в и в:

У липні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування розпорядження про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та видачу правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, в якій просила на час розгляду справи заборонити продаж і будь-яке відчуження наступного майна: земельної ділянки за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, Старовірівська сільська рада, кадастровий номер № 6324285500:02:000:0304, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,5346 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову — повернуто заявниці.

Не погоджуючись з ухвалою суду  ОСОБА_1 через свого представника адвоката Панасенко П.П. подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу за заявою про забезпечення позову для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вона одночасно 05 липня 2021 року подала до суду як позовну заяву, так і заяву про забезпечення позову, тому суд першої інстанції повинен був прийняти до розгляду та розглянути заяву.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали оскарження ухвали, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу  ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді — скасувати.

Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що заява про забезпечення позову подана до суду в порушення вимог пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України. ОСОБА_1 не подано заяву про забезпечення позову одночасно із позовом, у зв`язку з чим на підставі частини10статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову підлягає поверненню.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, — доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи 05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування розпорядження про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та видачу правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, в якій просила на час розгляду справи заборонити продаж і будь-яке відчуження наступного майна: земельної ділянки за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, Старовірівська сільська рада, кадастровий номер № 6324285500:02:000:0304, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,5346 га, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2021 року вказану заяву про забезпечення позову розподілено на суддю Пархоменко І.О. (а.с.50).

Ухвалою судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову — повернуто заявниці.

Проте, одночасно з заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 05 липня 2021 року подала позовну заяву до ОСОБА_2 , Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування розпорядження про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та видачу правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку (а.с.66-72).

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Як вбачається з практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частиною 1 статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви — за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору — якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову — до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі — до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Повертаючи заяву  ОСОБА_1  про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності у провадженні судді Пархоменко І.О. позовної заяви  ОСОБА_1  ОСОБА_2 , Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування розпорядження про виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та видачу правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Однак, матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що в один день, а саме 05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області як з позовною заявою, так і з заявою про забезпечення позову, однак ці дві заяви розподілено двом різним суддям.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову у відповідності до вимог пункту 2 частини 1 статті 152 ЦПК України, тобто одночасно з пред`явленням позову, а тому підстави для повернення її заяви про забезпечення позову, з мотивів відсутності в провадженні судді Пархоменко І.О. позовної заяви, відсутні.

Крім того, надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Із висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини вбачається, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення заяви про забезпечення позову є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381 — 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2021 року — скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий                                                        І.В. Бурлака

Судді                                                                А. В. Котелевець

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 30 грудня 2021 року.