Справа № 641/3290/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2023 року м. Харків
Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Ященко С.О.,
за участю секретаря судового засідання Іовіца А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/3290/20
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач: ОСОБА_1
простягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
АТ КБ «Приватбанк» 29.04.2020 року звернулось до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 21.05.2011 року у розмірі 131 288, 50 грн., та судовий збір в сумі 2 102, 00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 21.05.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язався щомісяця та у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості та проценти за користування кредитом.
У порушення умов кредитного договору від 21.05.2011 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує щомісячні платежі, в результаті чого станом на 31.10.2019 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 465 826, 36 грн., а саме: 13 226, 83 грн. — заборгованість за кредитом; 447 614, 81 — заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 4 984, 72 грн. — заборгованість за пенею та комісією.
Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 131 288, 50 грн, а саме: 13 226, 83 грн. — заборгованість за кредитом; 118 061, 67 грн. — заборгованість за відсотками за період з 21.05.2011 року по 30.11.2017 року.
03.03.2023 року банком подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якому банк зазначив, що рішенням банку проведено перерахунок за кредитним договором та списано пеню, штрафи та відсотки, нараховані за підвищеною ставкою, на загальну суму 424321,75грн. З огляду на вказане, банк просить стягнути з ОСОБА_1 та свою користь заборгованість за договором б/н від 21.05.2011 року в розмірі 41504,62 грн., а саме: 13 226, 83 грн. — заборгованість за кредитом; 28277,79грн. — заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому він проти позову заперечує, просить в задоволенні позову відмовити. Крім того, просить стягнути з банку на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8000грн.
Доводи своїх заперечень обґрунтовує тим, що позовну заяву подано з пропуском строку позовної давності. Так, останній раз платіж по договору відповідач здійснював 25.11.2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 29.04.2020 року, тобто з пропуском трирічного строку. Крім того, відповідачем необґрунтовано нараховано відсотки за кредитним договором, оскільки в анкеті позичальника від 21.05.2011 року процентна ставка не зазначена. Також банком безпідставно до відповідача була застосована нова формула нарахування відсотків, ОСОБА_1 про зміну умов обрахування відсотків не повідомлявся. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що в зв`язку з розглядом справи відповідач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 8000грн., які просить покласти на позивача.
Крім того, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій він, посилаючись на те, що станом на 29.04.2020року позивач пропустив строк позовної давності, просить відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.05.2020 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.08.2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21.05.2011 року станом на 31.10.2019 року у розмірі 131 288 грн. 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.11.2021 року заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17.08.2020 року скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.12.2021 року задоволено клопотання представника відповідача адвоката Панасенко П.П. про витребування доказів.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.12.2022 року призначено судове засідання у справі.
У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Представник відповідача адвокат Панасенко П.П. подав заяву про розгляд справи без участі представника та відповідача ОСОБА_1 . Просить в задоволенні позову відмовити та стягнути з банку на користь ОСОБА_1 8000грн. витрат на правову допомогу.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.
З матеріалів справи судом встановлено, що 21.05.2011 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що не заперечується відповідачем.
Згідно заяви відповідач висловив свою згоду на те, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.
Крім того, матеріали справи містять копію Довідки про умови кредитування з використанням кредитки по договору SAMDN34000044815054, підписану 26.07.2011 року.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» картка, видана ОСОБА_1 , перевипускалась, зокрема, 05.06.2013 року йому видано картку зі строком дії до 03/17.
Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 06.02.2023 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 41504,62 грн., а саме: 13 226, 83 грн. — заборгованість за кредитом; 28277,79грн. — заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Згідно з наданою банком випискою за договором станом на 28.12.2021 року, останній раз користування кредитними коштами було здійснено ОСОБА_1 01.05.2014року, зокрема, оплата на АЗС№ 29. Погашення кредитної заборгованості було здійснено безпосередньо ОСОБА_1 24.11.2014року готівкою у сумі 600грн. в терміналі самообслуговування за адресою: пр. Гагаріна, 43/1, м. Харків. Внесення коштів на погашення заборгованості, а саме 25.11.2015 року на суму 415,28грн. здійснено шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості з карти.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК України).
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.05.2011року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємну частину спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо порядку погашення заборгованості.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період — з часу виникнення спірних правовідносин (21.05.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якої редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку — в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою — споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі — Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що між банком та відповідачем ОСОБА_1 погоджено тільки умови кредитного договору, що містяться у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, оскільки зазначений документ підписаний особисто відповідачем, що не заперечується ним.
Щодо копії Довідки про умови кредитування з використанням кредитки по договору SAMDN34000044815054, підписаної 26.07.2011 року, яка додана позивачем до матеріалів справи в обґрунтування погодження сторонами умов кредитування (процентної ставки, порядку і терміну повернення коштів тощо), то суд звертає увагу, що анкета-заява підписана ОСОБА_1 21.05.2011 року, а надана позивачем довідка про умови кредитування тільки 26.07.2011 року, тобто через 2 місяці після укладення кредитного договору.
При цьому, згідно з наданою банком випискою за договором станом на 28.12.2021 року, перший раз користування кредитними коштами було здійснено ОСОБА_1 22.07.2011 року, тобто до підписання Довідки про умови кредитування.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545 сво 20) указав, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Тобто договір має бути укладено після, а не до підписання паспорту споживчого кредиту.
З огляду на викладене, надана банком копія Довідки про умови кредитування з використанням кредитки по договору SAMDN34000044815054, підписаної 26.07.2011 року, не може бути прийнята судом у якості належного доказу узгодження між банком і ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного 21.05.2011 року.
Оскільки банком не надано належних та допустимих доказів погодження сторонами умов кредитування щодо розміру процентної ставки при підписанні Анкети-заяви від 21.05.2011 року, нарахування банком процентів за користування кредитом у розмірі 28277,79грн. є безпідставним, а тому суд відмовляє в задоволенні позову у вказаній частині.
Відносно пред`явленої до стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13226,83грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач просить застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності, про що подав відповідну заяву.
З позовом про стягнення заборгованості за тілом кредиту АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 29.04.2020 року, що підтверджується штампом канцелярії суду на позовній заяві.
Згідно з наданою банком випискою за договором станом на 28.12.2021 року, погашення кредитної заборгованості було здійснено безпосередньо ОСОБА_1 24.11.2014року готівкою у сумі 600грн. в терміналі самообслуговування за адресою: АДРЕСА_1 . Внесення коштів на погашення заборгованості, а саме 25.11.2015 року на суму 415,28грн., здійснено шляхом автоматичного погашення простроченої заборгованості з карти.
Суд зазначає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах справи, не визнається відповідачем ОСОБА_1 та не містять його підпису, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.05.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді та погодили п. 1.1.3.1.6 Умов, згідно якого клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, які підлягають сплаті банку по цьому договору, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строків платежів за іншим договором.
З огляду на викладене, суд вважає, що автоматичне погашення банком простроченої заборгованості з карти, а саме 25.11.2015 року на суму 415,28грн., не підтверджують вчинення ОСОБА_1 дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, а тому не призвели до переривання строку позовної давності.
Однак внесення ОСОБА_1 24.11.2014року платежу на погашення кредиту у цьому випадку не має правового значення для переривання позовної давності, оскільки строк повернення кредиту не був визначений сторонами.
При цьому, суд зазначає, що платіжна картка діє в межах визначеного нею строку. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності суд враховує строк дії картки до 03/17 та пред`явлення банком цього позову до суду 29.04.2020 року.
Оскільки строк дії кредитної картки, виданої відповідачу, визначено до останнього дня 03.2017 року, тобто до 31 березня 2017 року, то в межах трирічного строку позовної давності банк мав змогу звернутись до суду за захистом своїх прав до 31.03.2020 року.
При цьому, з 12.03.2020 року (введення карантину) строк, передбачений ст. 257 ЦК України, продовжився на строк дії такого карантину, тому, пред`явивши цей позов 29.04.2020 року, банк не пропустив строк позовної давності.
Приймаючи до уваги, що відповідач прострочив погашення 13226,83грн. заборгованості за тілом кредиту, і ці вимоги заявлені банком в межах строку позовної давності, який продовжений на строк дії карантину, зобов`язання має виконуватись належним чином, а тому 13226,83грн. заборгованості за тілом кредиту підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».
Доводи відповідача про здійснення ним останнього платежу по кредиту у 2015 році не можуть свідчити про початок перебігу строку позовної давності, оскільки шляхом підписання Анкети-заяви від 21.05.2011 року сторонами не визначено строк повернення кредиту, а тому перебіг позовної давності щодо повернення кредиту починається зі спливом останнього дня місяця строку дії картки.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 13226,83грн.
Питання про розподіл понесених позивачем витрат зі сплати судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що частка задоволених позовних вимог складає 31,87%, витрати зі сплати судового збору у розмірі 669,87грн. (2102грн.*31,87/100) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (за наявності заперечень учасника справи, якими є відповідні заперечення представника відповідача), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
В обґрунтування розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано наступні документи:
1.копія договору про надання правової допомоги, укладеного 26.10.2021 року між адвокатом Панасенко П.П. та Тарабаренко С.П., відповідно до умов якого адвокат зобовязується надати клієнту правову допомогу по скасуванню заочного рішення суду від 17.08.2020 року у цивільній справі № 641/3290/20 та в ході розгляду у суді справи № 641/3290/20 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;
2.копія додаткової угоди до договору, згідно з якою ОСОБА_1 сплачує адвокату гонорар у сумі 8000грн. у такі строки: 2000грн. 26.10.2021 року, 3000грн. 26.11.2021 року, 3000грн. 26.12.2021 року;
3.копії квитанції до прибуткового касового ордера від 26.10.2021 року про отримання адвокатом Панасенко П.П. від ОСОБА_1 2000грн., квитанції до прибуткового касового ордера від 05.11.2021 року про отримання адвокатом Панасенко П.П. від ОСОБА_1 3000грн., квитанції до прибуткового касового ордера від 01.12.2021 року про отримання адвокатом Панасенко П.П. від ОСОБА_1 3000грн.;
4.розрахунок суми витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката , за фактично надану правову допомогу по договору від 26.10.2021 року. Зокрема, адвокатом надана наступна правова допомога: вивчення в суді матеріалів цивільної справи № 641/3290/20, вивчення правових висновків Верховного Суду у справах АТ КБ «ПриватБанк», підготовка заяви про перегляд заочного рішення, підготовка відзиву на позовну заяву, клопотання про витребування доказів, заяви про застосування строку позовної давності;
5.акт приймання-передачі робіт від 07.02.2021 року за договором від 26.10.2021 року.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку про доведеність понесення відповідачем при розгляді цієї справи витрат на правову допомогу у розмірі 8000грн., а тому ці витрати підлягаю покладенню на банк пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено. Враховуючи, що частка позовних вимог, у яких відмовлено у задоволенні, складає 68,13%, витрати на правову допомогу у розмірі 5450,40грн. (8000грн.*68,13/100) підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 10 — 13, 76 — 81, 263 — 265, 268, 273, 293, 294, 315-319 ЦПК України, суд —
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором від 21.05.2011 року у розмірі 13226 (тринадцять тисяч двісті двадцять шість)грн. 83коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 669 (шістсот шістдесят дев`ять) грн. 87 коп.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5450грн. 40коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, код 14360570).
Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено 01.05.2023 року.
Суддя С. О. Ященко