«17» лютого 2022 р.
Справа №642/7101/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2022 року Ленінський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого судді Проценко Л.Г.,
за участю секретаря Балега Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Онлайн Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу міста Харків Подолянко Іван Андрійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, —
в с т а н о в и в :
Представник позивача адвокат Лебединська І.С. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 із даним позовом, в якому просила визнати виконавчий напис від 24.05.2021р. №44556, вчинений приватним нотаріусом Київського МНО Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія онлайн фінанс» 17952,65 грн. таким, що не підлягає виконанню; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 5000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що 24.05.2021р. приватний нотаріус Київського МНО Грисюк О.В. вчинив спірний виконавчий напис. На підставі виконавчого напису приватним виконавцем Подолянко І.А. було відкрито виконавче провадження. Позивач зазначає, що виконавчий напис вчинено з порушенням законодавства: кредитний договір не був посвідчений нотаріально, окрім того, заборгованість є спірною у зв`язку зі спливом строків позовної давності.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 22 жовтня 2021 року було відкрито провадження за даним позовом.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 22 листопада 2021 року в порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі вказаного виконавчого напису.
Відповідач відзиву на позовну заяву, письмових пояснень або клопотань до суду не надав.
Треті особо письмових пояснень на позов не надали.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній доказами у відсутності сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення з наступних підстав.
Згідно зч.ч.1,2,3ст.12 ЦПКУкраїницивільнесудочинство здійснюєтьсяна засадахзмагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч.1,3ст.13, ч. 1 ст. 49 ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно дост.76,ч.1,2,3ст.77,79,80 ЦПК України:
Доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За ч.1,5,6ст.81,ст.89 ЦПКУкраїникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
01 грудня 2019р. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали електронний договір №693789972 про надання споживчого кредиту 8000 грн. строком повернення 31.12.2019р. під проценти у розмірі 24 грн. та сукупною вартістю у 8024 грн.
24 травня 2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грисюк О.В. було видано виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №44556 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за період з 16.04.2021р. по 12.05.2021р. у розмірі 17952,65 грн. що складається з простроченої заборгованості 6521,47 грн., 11431,18 грн. простроченої заборгованості по відсотках. У виконавчому написі зазначено, що первісним кредитором було ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та право вимоги відчужувалося до інших осіб.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.09.2021р. приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Подолянко І.А. було відкрито виконавче провадження №66945358, з виконання вказаного виконавчого напису №44556.
За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі — Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника — фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі — Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм суд дійшов до наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису — надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника — це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками — наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідна правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі №569/8884/17.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.
Для правильного застосування положень ст ст. 87, 88 закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 р. у справі №201/11696/16-ц з подібних правовідносин.
Відповідачем не подано заперечень на позов та не надано пояснень щодо правових підстав для нарахування відсотків понад строк дії договору.
З копії оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що підставою для його вчинення єст.87 Закону України «Про нотаріат»та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесенихпостановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України№ 662від 26.11.2014 «Провнесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Позивачем доведено, що заборгованість є спірною, оскільки щодо неї необхідно перевіряти правомірність та строки нарахування відсотків в період з 16.04.2021р. по 12.05.2021р., тобто після закінчення строку кредитування, який за договором визначений до 31.12.2019р.
Окрім того, відповідачем було ігноровано ухвалу суду від 26.10.2021р. про витребування доказів належним чином засвідчені копії виконавчого напису, кредитного договору та договорів щодо переходу права вимоги.
З врахуванням доводів позовної заяви про те, що в порушення положень матеріального права оспорюваний виконавчий напис було вчинено на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався, за відсутності документів, що підтверджують безспірність заборгованості та доказів того, що відсотки нараховано правомірно оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується розміру судових витрат позивача на правову допомогу, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 04.10.2021р. уклала договір про надання правової допомоги з адвокатом Лебединською І.С. Відповідно до додаткової угоди від 04.10.2021р., укладеного до даного договору, адвокат та клієнт погодили, що розмір винагороди, пов`язаного із розглядом даної справи стосовно оскарження виконавчого напису становить 5000,00 грн. На виконання вказаної угоди, 04 жовтня 2021р. адвокат Лебединська І.С. за квитанцією №26 прийняла від ОСОБА_1 винагороду в розмірі 5000,00 грн. В подальшому, представник позивача направила до суду акт прийому-здачі наданих послуг від.13.12.2021р., де зазначено, що гонорар у 5000 грн. складається з наступних послуг: підготовка адвокатського запиту до нотаріуса 600 грн., підготовка адвокатського запиту до приватного виконавця 600 грн., підготовка позовної заяви 1500 грн., підготовка заяви про забезпечення позову 1000 грн., підготовка клопотання про витребування доказів 600 грн., підготовка додаткових пояснень 700 грн.
Відповідно до положень ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Така заява була зроблена представником позивача зокрема у позовній заяві.
Відповідно дост.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 №301/1894/17 вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Суд враховує той факт, що відповідач ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», як фінансова компанія, має бути належним чином обізнане щодо судової практики стосовно виконавчих написів за кредитними договорами. Відповідач не вчинив самостійних дій для перевірки безспірності заборгованості та можливості стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса, що в подальшому призвело до порушення її прав та необхідності звернення до суду, а також дій для зупинення виконавчого провадження. Суд констатує, що для реалізації таких дій фізична особа може потребувати правової допомоги, яка б здійснювалася у той самий спосіб, про який йдеться у наданому представником позивача акті прийому-здачі наданих послуг.
На підставі наданих суду представником позивача та відповідачем доказів суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у сумі 5000 грн, розмір яких є співмірним критеріям, передбаченим ч.4ст.137 ЦПК України, та сплата яких підтверджена достатніми доказами.
Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір 908,00 грн., а також 454 грн. за забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню решта судових витрат: зі сплаті судового збору за пред`явлений позов 908 грн. та зі сплати судового збору за забезпечення позову у розмірі 454 грн., що разом складає 1362 грн.
На підставі викладеного, керуючись 4, 12, 13, 141, 211, 247, 259, 263, 264, 273 ЦПК України, ст.ст. 23, 256, 267, 509, 526, 530, 598, 599, 611, 626-629, 631, 638, 640, 654, 901, 902, 905, 907, 1212 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд, —
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Товариства зобмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Онлайн Фінанс», третя особа, яка незаявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу міста ХарківПодолянко Іван Андрійович провизнання виконавчого напису нотаріусатаким,що непідлягає виконанню задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №44556 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грисюк Олени Василівни від 24.05.2021р. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства зобмежено відповідальністю «Фінансова КомпаніяОнлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 17952,65 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696, 02002, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, буд.12, оф.177) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 00 коп., а також витрати на правову допомогу 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Г. Проценко