ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 645/1047/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яцина В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В.,

за участю секретаря судового засідання Волошиної А.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року, постановлену у складі судді Бабкової Т.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування житлового будинку та надвірних будівель у домоволодінні, треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування житлового будинку та надвірних будівель у домоволодінні, треті особи: ХМР, ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню, так як була постановлена з порушенням норм процесуального права.

Вказав, що за станом здоров`я, він не мав змоги прийняти участь у судових засіданнях, про що своєчасно, до дати судового засідання повідомляв Фрунзенський районний суд м. Харкова із зазначенням причин такої неможливості та просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Являючись людиною пенсійного віку, маючи хронічні захворювання, проблеми з тиском він змушений продовжувати перебувати в постійному стресі на фоні судових спорів, що негативно позначається на здоров`ї. Тому, з огляду на це та у зв`язку із запровадженням карантину на території України, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом СОVID-19, він не мав змоги з`явитися на судові засідання. Крім того, суд першої інстанції не визнавав явку позивача в судове засідання для надання особистих пояснень обов`язковою. Відтак, вважає, що висновок суду про повторне неприбуття позивача в судове засідання та про неповідомлення причин такого неприбуття не відповідають обставинам справи та спростовується клопотаннями, які знаходяться в матеріалах справи.

Послався на те, що ним було надано докази на підтвердження позовних вимог, в тому числі заявлено клопотання про витребування доказів, клопотання про виклик свідків, які були задоволені судом, подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, що свідчить про зацікавленість у захисті порушених прав та добросовісне здійснення процесуальних прав.

Адвокат Панасенко П.П., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Обґрунтовуючи відзив, послався на те, що ОСОБА_1 повторно, а саме втретє поспіль не з`явився до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки та безпідставними є посилання позивача на запровадження карантинних обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом, а також на погане самопочуття. Карантинні обмеження лише можуть бути підставою для поновлення процесуальних строків, встановлених ЦПК України та не є підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, зауважив, що, посилаючись на поганий стан здоров`я, позивачем до суду першої інстанції не було подано жодного доказу про наявність у нього того чи іншого захворювання, про звернення у зв`язку з цим до сімейного лікаря, перебування на лікуванні тощо. До апеляційної скарги ОСОБА_1 таких документів також додано не було.

Зазначив, що викладене узгоджується з правовою позицією Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 28 жовтня 2021 року по справі № 465/6555/16-ц.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло, що не перешкоджає перегляду судового рішення відповідно до правила ч. 3 ст. 360 ЦПК України.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутністю учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржена ухвала вказаним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що, уточнивши позовні вимоги 11.06.2018, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від 12.04.2016, просив суд визнати 89/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 просив залишити у власності відповідачки ОСОБА_2 ; виділити в натурі у власність ОСОБА_1 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , як окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна; виділити в натурі ОСОБА_2 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , як окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна; визначити порядок користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування житлового будинку та надвірних будівель у домоволодінні АДРЕСА_1 , відповідно до виділених часток в натурі.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 закрито провадження по цій цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання 89/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя права власності на 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя права власності на 89/400 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі постанови Харківського апеляційного суду від 05.02.2019 ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 року залишено без змін.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.05.2019 року провадження по вищевказаній цивільній справі зупинено до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 та на постанову Харківського апеляційного суду від 05.02.2019.

Постановою Верховного Суду від 30.03.2021 року ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 та постанову Харківського апеляційного суду від 05.02.2019 залишено без змін.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.05.2021 поновлено провадження по цивільній справі, призначено відкрите судове засідання у справі на 03.06.2021.

Матеріали справи свідчать, що позивач ОСОБА_1 , який був в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, у судові засідання, призначені на 03.06.2021, 20.08.2021, 18.10.2021, не з`явився, заяви про розгляд справи без його участі не подав, клопотав про відкладення розгляду справи, проте документів на підтвердження поважності причини не прибуття у судові засідання суду не подав.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Панасенко П.П. 18.10.2021 у зв`язку із третьою поспіль неявкою позивача в судове засідання, керуючись ч. 5 ст. 223 ЦПК України, просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, про що склав суду письмову заяву.

Залишаючи без розгляду позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивач ОСОБА_1 був в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, однак у судові засідання, призначені на 03.06.2021, 20.08.2021, 18.10.2021, не з`явився, заяви про розгляд справи без його участі не подав, виправдовуючих документів суду не подав. Позивач повторно не з`явився у судове засідання, хоча повинен добросовісно використовувати свої процесуальні права, адже процесуальні кодекси, як і інші закони, розраховані на добросовісне їх використання. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, сторона позивача не позбавлена була обов`язку цікавитись щодо того, на якому етапі розгляду перебуває цивільна справа, провадження по якій відкрито на підставі пред`явленого ним же позову, отже нехтування своїми процесуальними обов`язками об`єктивними причинами не обумовлено.

Таким чином, суд визнав, що позивач повторно не з`явився до суду без поважних причин, від позивача не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування житлового будинку та надвірних будівель у домоволодінні, треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_3 , підлягає залишенню без розгляду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.

Згідно зі ст. 257 ч. 1 п. 3 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При чому, процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути й поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду.

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Необхідно враховувати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно п.3ч.1ст.257ЦПК Українисуд постановляєухвалу прозалишення позовубез розгляду,якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. За змістом вказаної норми таке рішення суду має бути безальтернативним, за наявності вказаних підстав.

Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України в разі повторної неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, суд зобов`язаний залишити позов без розгляду.

Залишення позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача є негативним правовим наслідком для позивача з огляду на перевищення розумних строків розгляду справи з вини самого позивача, що додатковим чинником для запобігання зловживання правом.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02).

Відтак суд відповідно до ст. 44 ЦПК України зобов`язаний запобігати недобросовісним діям позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Заяв про розгляд справи у відсутність позивача до суду не надходило.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідачів, які вимушені витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання, що відповідає принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України.

До таких висновків дійшов Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц (провадження № 61-17220св18).

Обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду цієї справи, зокрема, про судові засідання, призначені після відновлення провадження у справі на 03.06.2021, 20.08.2021, 18.10.2021, підтверджується клопотаннями ОСОБА_1 від 02.06.2021, 17.08.2021, 18.10.2021 про відкладення розгляду справи.

Так, позивач у клопотанні від 17.08.2021 просив відкласти розгляд справи у зв`язку із його хворобою ускладненнями після щеплення від коронавірусної хвороби (COVID-19) (а. с. 168 т. 4).

Однак, в порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не надав суду доказів, що він проходив таке щеплення, у нього з`явились ускладнення зі здоров`ям та вони тривали до призначеного на 20.08.2021 судового засідання, або інші конкретні причини, які мають істотний характер, що з точки зору розумного і добросовісного спостерігача перешкодили йому з`явитися у визначений судом час у судове засідання.

Позивач у клопотанні від 18.10.2021 просив відкласти розгляд справи у зв`язку із його хворобою, однак доказів таких обставин суду також не надав (а. с. 174 т. 4).

Таким чином, позивачу було відомо про два останні судові засідання, однак до суду він не з`явився без поважних причин і заяви про розгляд справи у її відсутності не подавав.

Колегія суддів при розгляді цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України також враховує правову позицію Верховного Суду, що була висловлена у постанові від 28.10.2021 у справі № 465/6555/16-ц стосовно цього питання.

Відповідно до частин першої та другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

Згідно зі статтею 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.

Системний аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони відповідача, який притягнутий до участі у справі позивачем, а тому саме останній має продемонструвати свій інтерес у як найскорішому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі. Саме тому, повторна неявка позивача в судове засідання, незалежно від поважності її причин, дає суду підстави залишити позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Таким чином, зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами щоб не допустити затягування розгляду справи.

Саме до таких висновків щодо застосування відповідних норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 558/9/18 (провадження № 61-13892св20).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач, будучи обізнаним про можливість розгляду справи без його участі, заяву про розгляд справи за його відсутності не подавав, чим умисно затягував розгляд справи та позбавляв суд можливості ухвалити рішення по суті заявлених вимог.

Разом з тим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення його без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України), тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вбачається.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції діяв у межах своїх повноважень та у визначений процесуальним законом спосіб.

Доводи скарги про те, що суд першої інстанції не врахував запровадження заходів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), не заслуговують на увагу, оскільки позивач не був позбавлений можливості порушити перед судом клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням положень статті 212 ЦПК України.

Посилаючись на встановлені в Україні карантинні обмеження, заявником не було враховано, що такі не поширюються на строк розгляду справи, який є службовим, а отже невчинення позивачем відповідних дій, передбачених ЦПК України (проведення судового засідання в режимі відеоконференції тощо), не свідчить, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням закону.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17 (провадження № 61-6076св21).

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджала вирішенню спору по суті, оскільки залишення заяви без розгляду це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд має залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21).

Судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі вищенаведеного, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги, які не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, тому відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 22 лютого 2022 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

А.В. Котелевець.