Апеляційний господарський суд підтвердив законність стягнення на користь Клієнта з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» заборгованісті з виплати дивідендів у розмірі 246877,60 грн

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/2890/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Россолов В.В. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Яковенко В.С.

та за участю представників сторін:

від позивача адвокат Лебединська І.С. (ордер серії АХ № 1109742 від 26.12.2022);

від відповідача (апелянта) не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1)

на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022, ухвалене у складі судді Лаврової Л.С.

у справі № 922/2890/21

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 ,

до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини»,

про стягнення заборгованості з виплати дивідендів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», в якій просила стягнути заборгованість з виплати дивідендів у розмірі 246877, 60 грн, а саме:

— 70138, 09 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік;

— 21032, 13 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік;

— 7857, 48 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік;

— 70158, 75 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік;

— 13162, 15 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік;

— 5766, 47 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік;

— 50318, 21 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік;

— 5813, 18 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік;

— 2630, 33 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік .

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10000, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3703, 16 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.11.2022 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на користь Фізичної особи ОСОБА_1 : 70138,09 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік; 21032, 13 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік; 7857, 48 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік; 70158, 75 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік; 13162, 15 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік; 5766, 47 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік; 50318, 21 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік; 5813, 18 грн — інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виплат дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік; 2630, 33 грн — три проценти річних від простроченої суми дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік; 10 000, 00 грн — витрати на правничу допомогу та 3703, 15 грн судового збору.

Не погодившись з рішенням, ухваленим Господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини», яке просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначає, що:

-позивачем, всупереч статтям 74, 77 ГПК України, не було надано належних доказів на підтвердження розміру позовних вимог (суми не виплачених дивідендів), а суд першої інстанції їх не перевірив;

— постановою КМУ від 24.04.2019 № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», було змінено розмір відрахувань частини чистого прибутку та відповідачем було перераховано 90 % частини чистого прибутку на виплату дивідендів державі, що зумовило неспроможність товариства виконати свої зобов`язання перед акціонерами у повному обсязі;

— листом від 16.02.2021 Компанія з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) звернулась до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» з вимогою акціонера про обов`язковий викуп акцій, що відповідно до статті 31 Закону України «Про акціонерне товариство» є підставою для зупинення виплати дивідендів за простими акціями.

Одночасно апелянт звернувся із клопотанням про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення (постанови) у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2022 у справі № 922/2890/21 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін М.М., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2022 відмовлено Акціонерному товариству «Українські енергетичні машини» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 залишено без руху. Встановлено апелянту десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 5554, 74 грн. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/2890/21.

07.12.2022 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/2890/21.

05.01.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами сплати судового збору у розмірі 5554, 74 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21. Встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу здоказами надсилання його копії іншим учасникам справи.

20.01.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Фізичної особи ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила залишити рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» без задоволення. Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» витрати на правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.

Вказаний відзив досліджено колегією суддів та приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 призначено до розгляду на 16.05.2023 о 14:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

Присутня у судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» без задоволення, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, просила стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» витрати на правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.

Апелянт (відповідач) у судове засідання не з`явився, явку свого повноважного представника не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про одержання 10.04.2023.

Відповідно до ч. 12 статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 придбала прості бездокументарні іменні акції ВАТ «ТУРБОАТОМ» на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №Т/66-2002 від 17.09.2002 в кількості 59500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) штук простих бездокументарних іменних акцій ВАТ «ТУРБОАТОМ», номінальною вартістю — 0,205 грн. ОСОБА_1 є власником простих бездокументарних іменних акцій АТ «ТУРБОАТОМ», номінальною вартістю — 0,205 грн, що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами від 07.06.2021, Випискою про операції з цінними паперами від 07.06.2021, Випискою про стан рахунку в цінних паперах від 13.07.2021.

Відповідно до Виписки про операції з цінними паперами від 07.06.2021 за період з 04.02.2013 по 26.09.2019 AT «ПІРЕУС БАНК МКБ» станом на 29.11.2013 ОСОБА_1 має на рахунку в цінних паперах 59500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) штук простих без документарних іменних акцій AT «ТУРБОАТОМ». Згідно з Випискою про операції з цінними паперами від 07.06.2021 за період з 26.09.2019 по 07.06.2021 AT «ПІРЕУС БАНК МКБ» станом на 29.11.2013 ОСОБА_1 має на рахунку в цінних паперах 59500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) штук простих без документарних Іменних акцій AT «ТУРБОАТОМ».

Згідно з Випискою про стан рахунку в цінних паперах від 13.07.2021 станом на 12.07.2021 ОСОБА_1 має на рахунку в цінних паперах 59500 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот) штук простих без документарних іменних акцій AT «ТУРБОАТОМ», ISIN НОМЕР_1 , номінальна вартість — 0,25 грн., загальна номінальна вартість — 14875 грн, частка у СК — 0,0140 %.

Позивач вказує, що AT «ТУРБОАТОМ» не повідомляли ОСОБА_1 про виплату дивідендів за 2016, 2017, 2018 роки та про те, що Загальними зборами акціонерів АТ «Турбоатом» та Наглядовою радою АТ «Турбоатом» були прийняті відповідні рішення про виплату дивідендів акціонерам Товариства за 2016, 2017, 2018 роки.

25.02.2021 ОСОБА_1 звернулась з заявою №1 до AT «ТУРБОАТОМ», в якій вказувала, що володіє 59500 штук простих іменних акцій AT «ТУРБОАТОМ» та просила перерахувати належні їй дивіденди за результатами діяльності AT «ТУРБОАТОМ» у 2016, 2017, 2018 році на її банківський картковий рахунок, та вказала реквізити такого рахунку, до заяви додала копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Відповідь на заяву не надійшла, дивіденди їй сплачені не були.

25.06.2021 ОСОБА_1 звернулась з заявою № 2 до AT «ТУРБОАТОМ», в якій просила повідомити чи приймались Загальними зборами акціонерів АТ «Турбоатом» та Наглядовою радою AT «Турбоатом» рішення про виплату дивідендів акціонерам Товариства за 2016, 2017, 2018 роки; якщо так, то просила повідомити який розмір дивідендів на одну акцію та строк виплати дивідендів акціонерам AТ «Турбоатом», які є власниками простих іменних акцій AT «Турбоатом», за 2016, 2017, 2018 роки. Відповідь на заяву не надійшла.

Позивач наголошувала, що AT «Турбоатом» не було виконано обов`язок щодо виплати їй дивідендів за 2016, 2017, 2018 роки, у зв`язку з чим порушуються права позивача на отримання дивідендів, передбачені статтями 116 ЦК України, 167 ГК України, 25 Закону України «Про акціонерні товариства».

На офіційному сайті АТ «Турбоатом» у мережі Інтернет (https://www.turboatom.com.ua) розміщена інформація, що Річними Загальними зборами акціонерів ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 22 від 20.04.2017) та Наглядовою радою ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 10-НР від 14.06.2017) прийняті наступні рішення стосовно виплати дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2016 році: «Розмір дивідендів, що підлягають виплаті відповідно до рішення річних Загальних зборів: 532664000 грн. Дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2016 році 29.06.2017. Розмір дивідендів на 1 акцію — 1.260754 грн. Строк виплати дивідендів з 01.09.2017 по 20.10.2017 безпосередньо акціонерам».

Річними Загальними зборами акціонерів ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 23 від 18.04.2018) та Наглядовою радою ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 11-HP від 08.06.2018) прийняті наступні рішення стосовно виплати дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2017 році: розмір дивідендів, що підлягають виплаті відповідно до рішення річних Загальних зборів: 532815000.00 грн. Дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2017 році 26.06.2018. Розмір річних дивідендів на 1 акцію — 1.261111 грн. Строк виплати дивідендів по 18.10.2018 безпосередньо акціонерам.

Річними Загальними зборами акціонерів AT «Турбоатом» (Протокол № 24 від 17.04.2019) та Наглядовою радою AT «Турбоатом» (Протокол № 12-НР від 24.05.2019) прийняті наступні рішення стосовно виплати дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2018 році: розмір дивідендів, що підлягають виплаті відповідно до рішення річних Загальних зборів: 382137500,00 грн. Дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2018 році — 10.06.2019. Розмір річних дивідендів на 1 акцію — 0,904475 грн. Нарахування та виплата дивідендів з 14.06.2019 по 17.10.2019.

Враховуючи викладене, позивач звернулася з позовом до суду про стягнення з відповідача невиплачених дивідендів за 2016, 2017 та 2018 роки, а також здійснених на них нарахувань інфляційних втрат і відсотків річних.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Українські енергетичні машини» не надано суду доказів того, що воно на час розгляду спору має зобов`язання на викуп акцій згідно з статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» і, відповідно, наведені обставини не можуть впливати на виплату дивідендів іншим акціонерам.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 152 ЦК України акціонерне товариство — це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Особа, маючи корпоративні права, вправі очікувати від їх реалізації, зокрема, матеріальне благо та не може бути обмежена у судовому захисті своїх прав; має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільні права здійснюються особою у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За приписами ч. 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту.

Відповідно до п. 8 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права — сукупність майнових і немайнових прав акціонера — власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Статтею 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначено, що акція — іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені ЦК України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

У відповідності до ч. 1 статті 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачено, що до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом.

Згідно з ч. 1 статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Відповідно до вимог статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчими документами та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).

У відповідності до п. 2 ч. 1 статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику — акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на отримання дивідендів.

Згідно з ч. 1 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд — частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Закону України «Про акціонерні товариства» унормовано, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Згідно з ч. 3 статті 30 названого Закону рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Отже, у разі прийняття загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів, у такого товариства виникає обов`язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Так, у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі №910/11316/17 зазначено, що з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додатковихумов у встановлений у рішенні загальних зборів строк.

Як свідчать матеріали справи, Річними Загальними зборами акціонерів ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 22 від 20.04.2017) та Наглядовою радою ПАТ «Турбоатом» (Протокол № 10-НР від 14.06.2017) прийняті наступні рішення стосовно виплати дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2016 році: «Розмір дивідендів, що підлягають виплаті відповідно до рішення річних Загальних зборів: 532664000 грн. Дата складання переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за результатами діяльності Товариства у 2016 році 29.06.2017. Розмір дивідендів на 1 акцію — 1.260754 грн. Строк виплати дивідендів з 01.09.2017 по 20.10.2017 безпосередньо акціонерам».

З урахуванням зазначеного, загальна сума дивідендів, яка була нарахована та мала бути виплачена позивачу, становить 190615, 05 грн, а саме:

— 70138,09 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2016 рік;

— 70158, 75 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2017 рік;

— 50318, 21 грн — дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Новоселецький проти України», «Федоренко проти України»).

Поняття «майно» має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а також законні сподівання щодо прибутку, що може вважатися правом власності відповідно до положення ст.1 Протоколу (рішення у справах «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», «Федоренко проти України»).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії», «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Таким чином, рішення загальних зборів відповідача про сплату акціонеру дивідендів надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, «законне очікування», що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України».

Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Отже, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, у силу положень Закону України «Про акціонерні товариства», ГК України, ЦК України та прийнятих відповідачем рішень про виплату акціонерам дивідендів, у останнього виникло зобов`язання зі сплати на користь позивача грошових коштів — виплати дивідендів.

За змістом ч. 1 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що дивіденд — це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У силу ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до п. 4 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є також й інші юридичні факти, до яких можна віднести і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не лише з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, у тому числі і на підставі факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

З урахуванням наведеного, зобов`язання, яке засноване на рішенні загальних зборів товариства про виплату акціонеру дивідендів, є грошовим зобов`язанням, а тому до цих правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі №910/11316/17.

Крім того, у п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» зазначено, що невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов`язання, у зв`язку з яким настають правові наслідки, передбачені ч. 2 статтею 625 ЦК України.

Також слід зазначити, що виплата дивідендів є грошовим зобов`язанням, оскільки самі дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами, а отже до цих правовідносин застосовуються норми статті 625 ЦК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом, відповідач не виконав свого грошового зобов`язання по виплаті дивідендів належним чином і у встановленому законодавством України порядку.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що постановою КМУ від 24.04.2019 № 364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави», було змінено розмір відрахувань частини чистого прибутку та відповідачем було перераховано 90 % частини чистого прибутку на виплату дивідендів державі, що зумовило неспроможність товариства виконати свої зобов`язання перед акціонерами у повному обсязі.

Колегія суддів критично оцінює вказані твердження апелянта, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.1, 2 статті 92 ЦК України особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Згідно з ч. 3 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2019 у справі №2а/2570/5241/11 зауважив, що вирішення питання щодо виплати дивідендів (розподілу чистого прибутку підприємства) є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів, а отже, не може бути вирішено будь-яким іншим органом.

Отже, акціонерне товариство може вчиняти дії щодо розподілу свого річного прибутку у вигляді дивідендів, у тому числі змінювати вже розподілений прибуток лише через такий орган, як загальні збори акціонерів.

Проте, після прийняття загальними зборами акціонерів відповідача рішення про розподіл прибутку товариства, іншого рішення, яким би було змінено розмір дивідендів та строк їх виплати за результатами діяльності відповідача у 2016-2018 роках, загальними зборами не приймалося.

Також слід зазначити що, враховуючи положення ч. 2 статті 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є випадком, який вважається підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, відповідно до ч. 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність у нього коштів, необхідних для виплати позивачеві належних останньому дивідендів, не є підставою для звільнення від обов`язку здійснення такої виплати.

Слід зазначити, що ч. 2 статті 31 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає вичерпний перелік випадків, у яких акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями, навіть якщо відповідне рішення і було прийняте.

Так, відповідно до зазначеної норми, акціонерне товариство не має право здійснювати виплату дивідендів, якщо: товариство має зобов`язання про викуп акцій відповідно до статті 68 цього Закону.

22.01.2021 були проведені позачергові загальні збори акціонерів відповідача, на яких, зокрема, вирішувалось питання надання згоди на вчинення значного правочину.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про надання згоди на вчинення товариством значних правочинів.

З огляду на те, що з питання надання згоди на вчинення значного правочину на позачергових загальних зборах, проведених 22.01.2021, Компанія з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) проголосувала «проти», остання звернулась з вимогою до відповідача від 16.02.2021 про здійснення обов`язкового викупу простих акцій відповідача, які належать Компанії з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED).

Вимога Компанії з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) від 16.02.2021 про обов`язковий викуп акцій була отримана відповідачем 19.02.2021.

Відповідно до положень ч. 2 статті 31 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за простими акціями у разі, якщо товариство має зобов`язання про викуп акцій відповідно до статті 68 цього Закону.

Порядок реалізації акціонерами права вимоги обов`язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій визначений у статті 69 Закон України «Про акціонерні товариства», яка передбачає, що між акціонерним товариством та акціонером укладається письмовий договір про обов`язковий викуп товариством належних йому акцій.

Акціонерне товариство протягом не більш як п`яти робочих днів після прийняття загальними зборами рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій, у порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє акціонерів, які мають право вимагати обов`язкового викупу акцій, про право вимоги обов`язкового викупу акцій із зазначенням: 1) ціни викупу акцій; 2) кількості акцій, викуп яких має право вимагати акціонер; 3) загальної вартості у разі викупу акцій товариством; 4) строку здійснення акціонерним товариством укладення договору та оплати вартості акцій (у разі отримання вимоги акціонера про обов`язковий викуп акцій).

Протягом 30 днів після прийняття загальними зборами рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій, акціонер, який має намір реалізувати зазначене право, подає товариству письмову вимогу. У вимозі акціонера про обов`язковий викуп акцій мають бути зазначені його прізвище (найменування), місце проживання (місцезнаходження), кількість, тип та/або клас акцій, обов`язкового викупу яких він вимагає. До письмової вимоги акціонером мають бути додані копії документів, що підтверджують його право власності на акції товариства станом на дату подання вимоги.

Протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов`язковий викуп акцій товариство здійснює оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов`язкового викупу акцій, що належать акціонеру, а відповідний акціонер повинен вчинити усі дії, необхідні для набуття товариством права власності на акції, обов`язкового викупу яких він вимагає.

Обставини щодо викупу акцій АТ «Українські енергетичні машини» у Компанії з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» виникли внаслідок надання нею згоди на вчинення значного правочину на позачергових загальних зборах 22.01.2021.

Вимога про обов`язковий викуп акцій Компанії з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) була отримана АТ «Українські енергетичні машини» 19.02.2021.

З врахуванням тридцятиденного строку оплати вартості акцій, які підлягають обов`язковому викупу після отримання вимоги акціонера передбаченого ч. 4 статті 69 Закон України «Про акціонерні товариства» строк викупу АТ «Українські енергетичні машини» своїх акцій сплив 21.03.2021 і про що мав бути укладений договір у письмовій формі.

Між тим, у встановлені для виплати позивачу дивідендів строки, а також станом на момент звернення позивача до суду та прийняття рішення у справі, відповідач свої зобов`язання не виконав, доказів виплати дивідендів позивачу до суду не надав.

Письмовий договір викупу акцій у Компанії з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) суду надано не було.

За твердженням відповідача Компанія з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) звернулася до Господарського суду Харківської області у справі №922/1678/21 з позовом до АТ «Українські енергетичні машини» про визнання укладеним між Компанією з обмеженою відповідальністю «Біскоун Лімітед» (BISCONE LIMITED) та АТ «Українські енергетичні машини» договору про обов`язковий викуп АТ «Українські енергетичні машини» належних акціонеру акцій на підставі статей 68, 69 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень Господарським судом Харківської області рішення у справі № 922/1678/21 про визнання укладеним вказаного договору прийнято не було.

З огляну на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ «Українські енергетичні машини» не надано суду доказів того, що воно на час розгляду спору має зобов`язання на викуп акцій згідно з статті 68 Закону України «Про акціонерні товариства» і, відповідно, наведені обставини не можуть впливати на виплату дивідендів іншим акціонерам.

Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 у справі № 922/1011/21.

Колегія суддів також критично оцінює доводи скаржника про те, що позивачем, всупереч статтям 74, 77 ГПК України, не було надано належних доказів на підтвердження розміру позовних вимог (суми не виплачених дивідендів), а суд першої інстанції їх не перевірив.

Так, у матеріалах справи наявні всі документи, необхідні для здійснення розрахунку суми дивідендів, що підлягають виплаті позивачу, а саме: договір купівлі продажу цінних паперів, виписки про операції з цінними паперами, протоколи річних загальних зборів акціонерів, якими затверджено розмір дивідендів, витяги з протоколів річних загальних зорів акціонерів АТ «Турбоатом», витяги з протоколів Наглядової ради АТ «Турбоатом», вказані докази підтверджують кількість іменних акцій, які належать позивачеві та розмір не виплачених дивідендів.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з АТ «Українські енергетичні машини» невиплачених в строк дивідендів.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані розрахунки є обґрунтованими та вірними, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Беручи до уваги зазначене, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1) задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника.

Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу також заявлено вимогу про стягнення з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 2000, 00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. 1-2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3-5 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом п. 1 ч. 2 статті 126, ч. 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до ч. 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як свідчать матеріали справи, 06.12.2022 між адвокатом Лебединською І.С. та Очерет-Ткаченко О.Ю. укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого, адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу протягом розгляду справи в апеляційній інстанції господарської справи за позовом ОСОБА_1 до АТ «Турбоатом» про стягнення заборгованості з виплати дивідендів. Клієнт зобов`язується оплатити адвокату надання правової допомоги в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.1. договору встановлено, що за надання правової допомоги клієнт протягом терміну і на умовах, визначених додатковою угодою до цього договору, сплачує адвокату гонорар, розмір якого попередньо узгоджується сторонами в додатковій угоді додатку до даного договору, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 1 додаткової угоди від 06.12.2022 до договору про надання правової допомоги від 06.12.2022 сторони погодили, що винагорода складає 2000, 00 грн та має бути сплачена до 10.12.2022.

06.12.2022 на підставі договору про надання правової допомоги від 06.12.2022, ОСОБА_1 сплатила адвокату Лебединській І.С. гонорар у розмірі 2000, 00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 21 від 06.12.2022.

26.12.2022 адвокатом складено та підписано розрахунок суми витрат, пов`язаних з правничою допомогою, за фактично надану допомогу Очерет-Ткаченко О.Ю. по господарській справі № 922/2890/21, а саме:

Підготовка відзиву на апеляційну скаргу -26.12.2022- 6 год. 2000, 00 грн.

За змістомстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги — це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Верховний Суд у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21 зробив висновок про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах — фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення — при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного суду викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.

Матеріали справи свідчать про надання адвокатом Лебединською І.С. послуг з правничої допомоги Очерет-Ткаченко О.Ю. на суму 2000, 00 грн.

За змістом положень ч. 5статті 126 ГПК Українизменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказана правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Відповідач не звертався до суду з клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, доказів не співмірності також не надав.

З урахуванням зазначеного, з огляду на предмет спору, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 2000, 00 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ч. 1 статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався, за останніми змінами відповідно доУказу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01.05.2023 № 254/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 — 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх. № 1322 Х/1) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі № 922/2890/21 залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, місто Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 2000, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбаченістаттями 286-289 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 16.05.2023 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 23.05.2023.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя В.В. Россолов

Суддя М.М. Слободін

Услуги

Контактная информация