Клієнт звернувся до адвоката коли вже рішенням апеляційного суду у нього було відчужене половину будинку за позовом колишнього чоловіка. За результатами підготовленої адвокатом касаційної скарги незаконне рішення апеляційного суду було скасовано:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 2003 року знаходився у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, з якою мешкав однією сім’єю. 24 жовтня 2007 року вони за спільні кошти придбали житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який оформлено на відповідача. Також на ім’я ОСОБА_4 видано акт на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою.

У 2009 році вони знесли усі споруди на земельній ділянці та почали будувати житловий будинок літ. «М-2», сарай літ. «О», басейн літ. «Н» з огорожею та льохом літ. «П», будівництво продовжувалось до 2011 року.

9 жовтня 2009 року вони з відповідачкою зареєстрували шлюб, від якого 29 травня 2010 року у них народилась дочка.

16 січня 2012 року Харківською міською радою на ім’я відповідача видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, які були побудовані за час шлюбу та за їхні спільні грошові кошти.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 2 грудня 2013 року шлюб з ОСОБА_4 було розірвано.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку літ. «М-2» та 1/2 частку надвірних будівель: басейн «Н», ганок «н», сарай літ. «О», льох «П», ворота № 4, хвіртку № 5, огорожу № 6, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на 1/2 частку земельної ділянки завказаною адресою.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку літ. «М-2» та 1/2 частку надвірних будівель: басейн «Н», ґанок «н», сарай «О», льох «П», ворота № 4, хвіртку № 5, огорожу № 6, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У решті — рішення суду залишено без мін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що спірні житловий будинок та надвірні будівлі були побудовані за час шлюбу з відповідачем та за їхні спільні грошові кошти.

Апеляційний суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, виходив із того, що спірний житловий будинок побудовано сторонами за час шлюбу, тому відповідно до ст. ст. 60, 61 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року на ім’я ОСОБА_4 придбано будинок літ А-1 загальною площею 50,5 кв. м з надвірними будівлями на земельній ділянці 720 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. На підстав рішення Харківської міської ради Харківської області від 24 грудня 2008 року на ім’я ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0720 га для обслуговування вищевказаного будинку.В період з 9 жовтня 2009 року до 2 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Так, у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2015 року встановлено, що придбаний на ім’я ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями було знесено і на їх місці в 2009 році побудовано новий будинок літ. «М-2».

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, будинок літ. «М-2», а також басейн «Н», ґанок «н», сарай «О», льох «П» були реконструйовані та побудовані в 2009 році.

При цьому шлюб між сторонами зареєстровано наприкінці 2009 року — 9 жовтня 2009 року.

Крім того, 24 жовтня 2007 рокуміж закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_4укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 75 тис. доларів США, цільовим призначенням якого є придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 — 214, 316 ЦПК України зазначених обставин не врахував та дійшов передчасного висновку про те, що спірний житловий будинок побудований сторонами за час шлюбу та за спільні грошові кошти.

Визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, апеляційний суд послався й на положення ст. 331 ЦК України.

Однак ст. 331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно.

При цьому апеляційний суд не з’ясував, чи спірний житловий будинок є новоствореним майном, чи реконструйованим.

Разом з тим виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення нормою ст. 331 ЦК України не передбачено.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року № 6-225цс14, від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

Ураховуючи викладене, оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатись законним та підлягає скасуванню.

У силу ч. 3 ст. 335 ЦПК України не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не заявляв позовних вимог про визнання спірного житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат.

Проте суди у порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України, вийшовши за межі позовних вимог, застосували положення ч. 1 ст. 62 СК України.

Крім того, п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України передбачено, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд уточнює позовні вимоги.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення справи до судового розгляду, суд в обов’язковому порядку має вирішити питання про уточнення позовних вимог, а саме чи позивач просить поділити майно, яке було придбано за час шлюбу, чи майно, яке за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості.

У ч. 2 ст. 35 ЦПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов’язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Суд у порушення норм процесуального права не залучив до участі в справі в якості третьої особи закрите акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», рішення суду може впливати на права та його обов’язки як іпотекодержателя житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 — 214, 316 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули; не встановилифактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не визначилися з характером спірних правовідносин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, доводів сторін належним чином не перевірили.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І.Журавель

О.В.Закропивний

В.А.Черненко