ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 р. Справа № 520/1657/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.03.2020 по справі № 520/1657/2020
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України , Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області
про стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м.Харкові Харківської області ( далі УДКСУ у м.Харкові Харківської обл., відповідач 1), Держави України в особі Державної Казначейської служби України ( далі -ДКС України, відповідач 2), третя особа Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова ( далі третя особа, УПФУ в Московському районі м.Харкова), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
— стягнути з ДКС України з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку ДКС України 39004,00 грн. матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, у вигляді недоотриманої пенсії, утриманої з ОСОБА_1 у період з 01.06.2014 року по 31.07.2016 як податок на доходи фізичних осіб та військового збору;
— стягнути з ДКС України з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку ДКС 15270, 35 грн. — інфляційних збитків та 4023,28 грн., а всього розмірі — 19293,63 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись з даним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 скасувати та направити справу № 520/1657/2020 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції в порушення вимог статті 242 КАС України позовну заяву було повернуто заявнику у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду. Вказав, що адміністративний суд не може застосувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить і пенсія, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2018 по справі № 646/6250/17.Зазначив, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до змісту якої особа, яка не отримала нарахованих сум пенсії з власної вини або з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, має право на отримання нарахованих сум за минулий час, але не більше ніж за три роки чи без обмеження таким строком відповідно. Твердження суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до Київського районного суду м.Харкова є помилковим, оскільки позовна заява була подана до вказаного вище суду у серпні 2019 року в порядку цивільного судочинства в межах 3-х річного строку позовної давності, визначеного ст.ст. 256, 257 Цивільного Кодексу України ( далі ЦК України). Обмеження обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином свого права на соціальний захист шестимісячним строком є неможливим, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2018 по справі №646/6250/17.
30.03.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справу №520/1657/2020.
13.04.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження по справі №520/1657/2020.
13.05.2020 на адресу суду від ГУ ПФУ у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій третя особа просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
18.05.2020 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду закінчено підготовку справи та призначено до розгляду в порядку письмового провадження, з урахуванням положень ч.2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства ( далі КАС України).
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
10.02.2020 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом .
17.02.2020 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано термін — десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви із зазначенням змісту позовних вимог до другого відповідача з викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначенням ідентифікаційного коду третьої особи або вірного найменування третьої особи по справі, а також заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску. Зазначену позовну заяву з усунутими недоліками зобов`язано надати разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи.
04.03.2020 позивач на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 17.02.2020, надав до суду заяву, в якій просив суд поновити строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.
10.03.2020 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду залишено без задоволення, а позовну заяву повернуто заявнику.
Не погодившись з даним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Повертаючи позовну заяву позивачу суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до суду, визначений ч.2 ст.122 КАС України. Поважних причин пропуску вказаного строку позивачем не наведено. Звернення в серпні 2019 року до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою з тими самими позовними вимогам, не є поважною причиною пропуску строку звернення до Харківського окружного адміністративного суду, оскільки і під час звернення до зазначеного вище суду строк, визначений ч.2 ст.122 КАС України був пропущений позивачем. Положення ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на які посилається позивач, не можуть бути застосовані, оскільки вказана стаття застосовується при подачі позову щодо виплати нарахованих сум пенсії, не отриманих з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, а з поданої позовної заяви судом не вбачається таких позовних вимог, оскільки позивачем заявлені вимоги щодо відшкодування шкоди, у вигляді коштів, утриманих з ОСОБА_1 у період з 01.06.2014 року по 31.07.2016 року як податок на доходи фізичних осіб та військового збору.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
За практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі «Gradescolo S.R.L. проти Молдови» Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов`язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом, в даному випадку ст. 123 КАС України.
Визначення початку або встановлення такого строку виходить з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В цьому випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об`єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про ті чи інші обставини, що можуть впливати на порушення прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов`язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.
При чому законодавець пов`язує початок обчислення строку не з тим, коли особа суб`єктивно з`ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об`єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
Таким чином, для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати коли розпочався перебіг цього строку.
Як вбачається з матеріалів справи підставою звернення ОСОБА_1 до суду стало Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.08.2018, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними) положення абзацу 1 п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, на підставі яких податковим органом здійснювались утримування податку на доходи фізичних осіб та військового збору з пенсії позивача.
Враховуючи обов`язковість оприлюднення рішень Конституційного Суду України колегія суддів доходить висновку, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав відповідачем з 27.02.2018 дати прийняття вказаного Рішення Конституційним Судом України.
Так, ОСОБА_1 , після прийняття Рішення №1-р/2018 від 27.08.2018 з метою захисту своїх прав у серпні 2019 року звернувся до Київського районного суду м.Харкова із цивільним позовом.
Відповідно до положень статті 256 Цивільного Кодексу України ( далі ЦК України) позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
З огляду на наведені норми та враховуючи дату звернення позивача з позовом до Київського районного суду м.Харкова серпень 2019 року, колегія суддів визнає помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до Київського районного суду м.Харкова, визначеного статтею 122 КАС та зазначає, що позивач звернувся до вказаного вище суду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, а тому погоджується з доводами апелянта про те, що цивільний позов подано позивачем в межах трирічного строку позовної давності, визначеного положеннями статті 257 ЦК України.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 18.12.2019 провадження у справі закрито та роз`яснено право звернутись з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Харківського апеляційного суду від 09.01.2020 ухвалу від 18.12.2019 залишено без змін.
10.02.2020 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, тобто в місячний строк з дати набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції.
З урахуванням місячного строку звернення до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та беручи до уваги дотримання позивачем строку звернення до Київського районного суду м.Харкова, колегія суддів визнає помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України без поважних причин та вважає доводи апелянта обґрунтованими.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.За таких обставин колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково — ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року по справі № 520/1657/2020 — скасувати.
Справу № 520/1657/2020 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк