Справа № 615/796/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді — Логвінова А.О.,

за участю секретаря судового засідання — Партоли О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Валківського районного суду Харківської області цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту позивач, ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту відповідач, ОСОБА_2Л.), в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.04.2010 року у розмірі 21639,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.04.2010 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір № б/н, у відповідності до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2800,00 грн., зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно умов договору ОСОБА_2 зобов’язався щомісяця та у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості та процентів за користування кредитом.

В порушення умов кредитного договору від 22.04.2010 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов’язань, ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, не сплачував щомісячні платежі, в результаті чого станом на 14.05.2018 року ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 21639,88 грн., що складається з заборгованості за кредитом 2381,85 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 14524,97 грн., пені 3226,40 грн., штрафу (фіксованої частини) 500,00 грн., штрафу (процентної складової) 1006,66 грн.

19.10.2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем подано до суду позов про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором після спливу позовної давності. Крім того, відповідач не погоджується з сумою нарахованих процентів, оскільки при їх нарахування була змінена формула їх розрахунку, при цьому про зміну порядку обрахування відсотків за договором відповідач не повідомлявся. Також, відповідачем зазначено, що у відповідності до положень ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

05.11.2018 року представником позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до умов та правил надання банківських послуг. Правовідносини між сторонами, з урахуванням ст. 599 ЦК України, тривають і зобовязання за договором належним чином не виконані. Також зазначено, що подвійна відсоткова ставка при нарахуванні процентів не застосовувалась, її нарахування здійснювалось за процентною ставкою, зазначеною в умовах та правилах надання банківських послуг. Крім того, при укладанні кредитного договору сторони передбачили умови сплати пені та штрафу, а тому стягнення пені та штрафу є правомірним.

Представник позивача у судове засідання не зявився. Надіслав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не зявилася. Через канцелярію суду подав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 22.04.2010 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір № б/н, у відповідності до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2800,00 грн., зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 9-10).

Пунктами 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором, а у разі невиконання зобов’язань за договором, на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Пунктом 2.1.1.12.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що строки та порядок погашення кредиту (кредитний ліміт) за кредитними картками з встановленим мінімальним обов’язковим платежем, а також овердрафту, який виник за такими картками, наведено в Пам’ятці клієнта/довідці про умови кредитування, яка є невід’ємною частиною договору, а також встановлюються даним пунктом. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту (овердрафту) у повному обсязі є 211-й день з моменту виникнення такої заборгованості; строк повернення овердрафту у повному обсязі — протягом 30 днів з моменту виникнення овердрафту; строк погашення процентів за овердрафтом — щомісячно за попередній місяць до 25-го числа.

Згідно зі статтею 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до ст.526ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст.530ЦК України визначено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1054ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст.1049ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З вищевикладеного випливає, що зобов’язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов’язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 14.05.2018 року ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 21639,88 грн., що складається з заборгованості за кредитом 2381,85 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 14524,97 грн., пені 3226,40 грн., штрафу (фіксованої частини) 500,00 грн., штрафу (процентної складової)1006,66 грн. (а.с. 6-8).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснив останнє погашення заборгованості за кредитним договором 13.07.2012 року.

Відповідно до довідки наданої позивачем, між банком та ОСОБА_2 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: 5577213000089046, що відкрита 22.04.2010 року, терміном дії до 09.2012 року та 4149437104393135, що відкрита 09.09.2010, терміном дії до 08.2014 (а.с. 138).

Пунктом 1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг за незгодою зі зміною Правил та/або Тарифів банку, позичальник зобов’язується надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість.

У відповідності до пункту 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Пунктом 2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку згідно чинних тарифів.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята цієї статті).

Згідно із ч. 4 ст.267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Такий підхід відповідає правовій позиції, яка сформульована Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року (справа за № 477/841/16-ц) та від 03 жовтня 2018 року (справа № 233/2056/17).

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 4209,23 грн., що складається з: заборгованості за кредитом 2381,85 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період строку дії кредитного договору 1827,38 грн., сплив, в тому числі щодо останнього щомісячного платежу зі сплати процентів, оскільки останнє погашення заборгованості за кредитним договором здійснено відповідачем 13.07.2012 року, строк дії договору закінчився 08.2014 року, в той час як позивач звернувся із вказаним позовом до суду 24.05.2018 року, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.08.2014 року та по 14.05.2018 року у розмірі 12697,59 грн., також задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відтак, у межах строку кредитування до 08.2014 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 01.08.2014 року, відповідач мав обов’язок незалежно від пред’явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12.

Таким чином, в межах строку дії кредитного договору відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з вересня 2015 року відповідач мав обов’язок незалежно від пред’явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку дії договору.

За таких обставин, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, яким регламентовано щомісячне повернення процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії кредитного договору. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка встановлює наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Таким чином, оскільки право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку дії кредитного договору, тобто з вересня 2015 року, позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за кредитом за період з вересня 2015 року по 14.05.2018 року у розмірі 10584,93 грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується застосування передбачених законом наслідків спливу позовної давності в частині даних позовних вимог, суд з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З вищевикладеного випливає, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення таких процентів позовна давність не може бути застосована.

Підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. А пенею — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 22.04.2010 року, станом на 14.05.2018 року, вбачається, що банком нарахована пеня у розмірі 3226,40 грн.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 258ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Стаття 266ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Як вже було встановлено, позивачем щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом пропущений строк позовної давності, у звязку з чим, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то спливла і позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Крім того, оскільки строк кредитування закінчився 01.08.2014 року, необґрунтованою є вимога позивача про стягнення неустойки нарахованої за період з 01.08.2014 року по 14.05.2018 року.

Оскільки позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів, з урахуванням того, що після спливу строку кредитування у позивача було відсутнє право нараховувати неустойку за кредитом, то до вимоги позивача про стягнення суми такої неустойки за вказаний період позовна давність не може бути застосована.

Також, згідно п. 2.1.1.7.6. умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, у відповідності до положень ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 р. у справі № 554/2743/14-ц.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 1506,66 грн.) задоволенню не підлягають.

Так як позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів, з урахуванням того, що стягнення штрафів є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, що є порушенням гарантій, визначених Конституцією України, до вимог позивача про стягнення штрафів позовна давність не може бути застосована.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 22.04.2010 року у розмірі 21639,88 грн. задовленню не підлягає.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,264-265,268,273,352,354-355 ЦПК України, суд, —

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення можебути оскарженов апеляційномупорядку шляхомподачі апеляційноїскарги безпосередньодо Харківськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. 01001, Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: 63055, Харківська область, Валківський район, с. Мельникове, вул. Шкільна, 57; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Суддя А.О. Логвінов