Справа № 638/19074/16-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого Аркатової К.В.,
секретаря Подосокорської А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,-
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 та з урахуванням уточнення просили визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на 10/100 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від шлюбу мають дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 помер, після смерті останнього спадкова справа не заводилась, заповіту не залишено. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини не звертались, оскільки нотаріус повідомила про відсутність спадкового майна, про спадщину дізнались після отримання копії позовної заяви.
У судове засідання сторони не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлялись, представник позивачів, відповідач, представник відповідача надали суду заяву про слухання справи за їх відсутності. Відповідач надав суду заяву про визнання позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
12 травня 1953 року рішенням Виконкому Дзержинської районної Ради депутатів трудящих №20 ОСОБА_6 надано в безтермінове користування земельну ділянку площею 600 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 року останній помер. Рішенням Народного суду Дзержинського району м.Харкова від 20.10.1975 року визнано право власності в будинку з надвірними будівлями за ОСОБА_4 — 30/100, за ОСОБА_7 — 60/100, за ОСОБА_5 — 10/100. ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла ОСОБА_7 та право власності на 60/100 житлового будинку з надвірними будівлями зареєстровано за ОСОБА_4 згідно свідоцтва про права на спадщину за законом від 21.04.204 року за №2-538 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3552349 від 12.05.2004 року. Згідно свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, актовий запис №798, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Від шлюбу з ОСОБА_1 мають дітей — ОСОБА_2, ОСОБА_3. Згідно витягу зі спадкового реєстру №46517769 інформація про спадкові справи відносно ОСОБА_5 відсутня.
У відповідності до ст.ст. 13,81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).
Відповідно до висновку Верховного Суду від 18.01.2018 року, викладеного у справі №556/1354/15-ц, «За змістом ч.ч.4, 5 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК (2004 року), відносини спадкування регулюються нормами ЦК (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1.01.2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1.01.2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року. Спадкові відносини виникають із моменту відкриття спадщини. Як ч.2 ст.1220 ЦК, так і ст.525 ЦК УРСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Таким чином, за змістом указаних норм, відносини спадкування регулюються нормами ЦК 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1.01.2004 року, а в разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1.01.2004) або якщо вона була прийнята хоча б одним зі спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року».
Згідно статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За загальними положеннями про спадкування за ЦК УРСР 1963 року, зокрема згідно з ч.ч.1, 2 ст.524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст.525 ЦК УРСР).
Частиною першою статті 529 ЦК УРСР встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст.549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
За приписами ст.524 ЦК УРСР та ст.3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666/94, право на земельну частку успадковується спадкоємцями, оскільки спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом і передбачає перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Позивачі є спадкоємцями ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року, якому належала на праві власності 10/100 житлового будинку з надвірними будівлями, проте не прийняли спадщину оскільки померлим не здійснено державну реєстрацію права на нерухоме майно.
Так, на час перебування у власності ОСОБА_5 10/100 зазначеного будинку, питання державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювалося Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, що передбачала державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Стаття 328 ЦК України вказує на те, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.
Відповідач у своїй заяві до суду позов визнав, що в силу ст. 82 ЦПК України, дає підстави суду вважати доведеними обставини, на які посилається позивач, як такі, що не підлягають доказуванню.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.
Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено — ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Враховуючи що, ОСОБА_5 на праві власності належала 10/100 частки на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, проте останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року не зареєструвавши право власності відповідно до вимог законодавства, відповідачі — позивачі не знали про наявність спадкового майна та останні є спадкоємцями за законом першої черги, позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.3,4,13,18,76,81, 265-268,273 ЦПК України, ст.5 ЦК України, ст.ст. 524,525,529,548,549 ЦК УРСР, суд, —
в и р і ш и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_4), ОСОБА_2 (АДРЕСА_4), ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до ОСОБА_4 (АДРЕСА_5, РНОКПП НОМЕР_1) про визнання права власності — задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, право власності на 10/100 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6.
Рішення може бути оскаржене.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Дзержинський районний суд м.Харкова до Апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий