АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 640/373/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року                                                                                  м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа — Департамент реєстрації Харківської міської ради, про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у здійснення права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа — приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання права власності,-

 

встановила:

У січні 2017 року адвокат Панасенко П.П., який діяв в інтересах ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом, мотивуючи який зазначив, що 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за яким остання прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1. Проскури в м. Харкові. Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року вказаний договір дарування було визнано недійсним, а 02 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, за яким відповідач набув право власності на вказану квартиру. 23 лютого 2015 року ОСОБА_6 померла. Посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено, ОСОБА_3 просила витребувати спірне нерухоме майно із незаконного володіння відповідача, визнати його таким, що втратив право користування зазначеною квартирою зі зняттям з реєстраційного обліку за даною адресою, виселити ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. Проскури в м. Харкові.

У березні 2017 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2. В обґрунтування позову зазначив, що укладений між ОСОБА_6 А Ф. та ОСОБА_3 договір дарування не є укладеним, оскільки майно не було передано обдарованому, право власності на квартиру в комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_3 не зареєструвала, комунальні послуги не сплачувала, з матірю не спілкувалася, оскільки мешкала у Німеччині.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 належне ОСОБА_3 майно — квартиру АДРЕСА_3, передавши його ОСОБА_3 Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою № 7 в буд. 9-В по вул. Академіка Проскури в м. Харкові зі зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою, виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 640 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діяв в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, заявлений ним зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та її матірю ОСОБА_6 було укладено договір дарування, за умовами якого остання передала, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 13).

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року задоволено позов ОСОБА_6, визнано договір дарування від 06 жовтня 2003 року недійсним (а.с. 15, 94-95).

02 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру № 7 у будинку № 9-в на вул. Академіка Проскури в місті Харкові (а.с. 60-62).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року скасовано, ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування (а.с. 16-17).

23 лютого 2015 року ОСОБА_6 померла (а.с. 14).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира вибула із володіння позивача поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасоване, а тому таке майно може бути витребуване на підставі ст. 388 ЦК України із незаконного володіння відповідача, крім того, мають бути усунені перешкоди у здійснення позивачкою права користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За правилами ч. 1ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом статей 317321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Отже, положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що відбулося поза його волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Встановивши, що квартира АДРЕСА_6 вибула із володіння ОСОБА_3 в результаті ухвалення судового рішення, що згодом було скасоване, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування спірної квартири у ОСОБА_2 та усунення перешкод у здійснення права користування шляхом виселення відповідача.

Рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням шляхом виселення є підставою для зняття такої особи компетентними органами з реєстраційного обліку за адресою цього приміщення, а тому ухвалення судового рішення ї про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття її з реєстраційного обліку не вимагається.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір дарування від 06 жовтня 2003 року не є укладеним у звязку з тим, що не відбулась передача майна обдарованому, є безпідставними, оскільки за текстом договору ОСОБА_3 в дар спірну квартиру прийняла.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність встановлених законом підстав для визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку — скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволення позову. В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, а тому підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору до ухвалення апеляційною інстанцією рішення по справі,з ОСОБА_2 в дохід держави належить стягнути 2 677 грн. 40 коп. судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.303,304,307,309,313,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, —

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 липня 2017 року в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою № 7 в буд. № 9-в по вул. Академіка Проскури в м. Харкові та зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2677 грн. 40 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                 Р.М. Піддубний

Судді                                     С.С. Кругова

ОСОБА_8