Справа № 640/5553/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МЕГАБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Встановив:

05.04.2018 р. до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ПАТ «Мегабанк» до ОСОБА_1, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за Кредитним договором №9-128-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) від 17.02.2016 року в розмірі 26063, 70 грн. та судові витрати у розмірі 1762 грн.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що 17.02.2016 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «МЕГАБАНК» було укладено кредитний договір № 9-128-821 -2-16-Г (з ануїтетними платежами). Згідно з п. 1.1., 1.2. та 1.3. Кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти шляхом видачі з каси банку готівкою в розмірі 16 000,00 грн. на строк з 17 лютого 2016 р. до 15 лютого 2019 р. зі сплатою 15,00% річних, а відповідач зобов’язався на умовах, передбачених Договором, повернути кредит, сплатити проценти, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов’язання згідно з Договором. 17.02.2016 р. грошові кошти в розмірі 16 000,00 грн. передбачені кредитним договором були видані позивачем відповідачу. Починаючи з 01.04.2016 р. ОСОБА_1 порушує строки сплати ануїтетних платежів за кредитом. З 31.05.2016 р. відповідачу була встановлена процентна ставка в розмірі 0,1 % річних. Станом на 01.03.2018 р. загальна заборгованість за кредитом складає 15 648,82 грн. В порушення п. З.2.З., 4.2. Кредитного договору відповідачем не сплачені в повному обсязі проценти за користування кредитом за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 814,88 грн. В порушення п. 1.1., 3.2.3., 4.4. Договору відповідачем не сплачена комісійна винагорода за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 2 400,00 грн. Сума штрафу у розмірі 45% від суми кредиту, відповідно до п. 6.3. розділу 6 Кредитного договору становить 7 200,00 грн. Таким чином загальна сума вимог позивача за Кредитним договором станом на 01.03.2018 р. становить 26 063,70 грн. та складається з: суми залишку заборгованості за кредитом в розмірі 15 648,82 грн.; суми залишку нарахованих та несплачених відсотків за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 814,88 грн.; суми залишку нарахованої та несплаченої комісійної винагороди за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018р. в розмірі 2 400,00 грн.; суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 Кредитного договору — 7 200,00 грн. У зв’язку з порушенням відповідачем умов Договору банк звертався до відповідача з вимогою щодо погашення заборгованості за кредитним договором, однак відповідач до цього часу заборгованість за Договором не сплатив, у зв’язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому, відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 19.04.2018 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

10.05.2018 р. в першому судовому засіданні відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_1 зазначає наступне. Відповідачем визнається, що 17.02.2016 р. між ним та ПАТ «МЕГАБАНК» було укладено кредитний договір №9-128-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами), за яким він отримав грошові кошти у сумі 16000 грн. З позовними вимогами в частині стягнення 2400 грн. — заборгованості за комісійною винагородою відповідач не погоджується, бо Умова Кредитного договору — п.4.4 про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст..203 ЦК України та є нікчемною в силу закону. Також, відповідач не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення 7200 грн. — суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 кредитного договору, у зв’язку з тим, що позивачем було пропущено строк позовної давності для стягнення штрафу у сумі 7200 грн., нарахованого відповідно до розділу 6 кредитного договору (а.с. 32-38).

Одночасно з наданням відзиву на позовну заяву, відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності в порядку ч.3 ст.267 ЦК України, в якій зазначив, що посилаючись на невиконання умов Кредитного договору позивач просить стягнути: 15648,82 грн. — заборгованість за тілом кредиту, 814,88 грн. -заборгованість за відсотками; 2400 грн. — заборгованість за комісійною винагородою; 7200 грн. — суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 кредитного договору. Однак, для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позивачем було пропущено строк позовної давності для стягнення штрафу у сумі 7200 грн., нарахованого відповідно до розділу 6 кредитного договору. Так, згідно з п. 6.3. Кредитного договору у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев’яносто) календарних днів, Позичальник сплачує Кредитодавцеві штраф у розмірі 45 процентів від суми Кредиту. ОСОБА_1 здійснював останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором 04.05.2016 року «сплата нарахованих відсотків», з того часу жодних платежів не здійснював, у зв’язку з порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев’яносто) календарних днів на підставі п. 6.3.Кредитного договору ОСОБА_1 02.08.2016 р. було нараховано штраф у сумі 7200 грн., таким чином, позивач мав право пред’явити позов про стягнення штрафу у сумі 7200 грн. протягом 1 року з дня його нарахування — до 02.08.2017 року. Разом з тим, позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення штрафу у сумі 7200 грн. тільки 05.04.2018 р., з пропущенням строку позовної давності (а.с.39-42).

15.05.2018 р. до канцелярії суду представником позивача подано відповідь на відзив, в якій представник зазначає, що відповідач ніяким чином не обґрунтовує незаконність нарахування комісії та неустойки (штрафу), не надав відповідних доказів, що є порушенням ч.3 ст.178 ЦПК України. Кредитний договір №9-128-821-2-16-Г від 17.02.2016 р. не містить умов про зміни у витратах, а у п.4.3. кредитного договору (який оскаржується) передбачено зобов’язання позичальника сплачувати за обслуговування кредитної заборгованості комісійну винагороду у розмірі 3,0 % від суми кредиту. Зазначений розмір с незмінний протягом усієї дії договору та затверджений сторонами у графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму (суму ануїтетного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди), відповідно до п.4.5 кредитного договору. При цьому відповідачем не заперечується дійсність пункту 4.4. Кредитного договору яким передбачено розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу та суму щомісячної комісійної винагороди. Що стосується невизнання штрафу, нарахованого відповідно до пункту 6.3. Кредитного договору в розмірі 7 200,00 грн. та застосування позовної давності щодо цих вимог. ПАТ «МЕГАБАНК» зазначає, що що штраф у розмірі 7 200,00 грн. за порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди було нараховано в період, який передував зверненню до суду, який не був сплачений станом на час подання позову до суду. Таким чином, ПАТ «МЕГАБАНК» було законно та обгрунтовано нараховано штраф за порушення умов Кредитного договору №9-128-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) від 17 лютого 2016 р. в розмірі 7 200,00 грн. При підписанні кредитного договору ОСОБА_1 погодився з усіма умовами даного правочину і прийняв на себе зобов’язання щодо його виконання. В день підписання оспорюваного правочину він отримав передбачену даним договором суму кредиту, а також отримав примірник правочину, що давало йому додаткову можливість детально вивчити його умови та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, що передбачено п. 6 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Однак ОСОБА_1 цього не зробив та використав кредитні кошти на свій розсуд. Таким чином. ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору був згоден з його умовами, не мав наміру розірвати його, а намір невизнання; заборгованості за кредитним договором, виникло у нього у зв’язку із тим, що ПАТ «МЕГАБАНК» було подано позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором.

06.06.2018 р. ОСОБА_1 подав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив, в порядку ст..180 ЦПК України, в яких відповідач зазначив, що згідно з п. 4.4 Кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду в розмірі 3,0% від суми Кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Умова Кредитного договору — п. 4.4 Кредитного договору про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості і є умовою про зміну у витратах за договором. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, наданою в рішенні від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс 16 «За положеннями абзацу третього ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» » кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Передбачена п. 4.4 Кредитного договору умова про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості не є послугою в значенні Закону України «Про захист прав споживачів», а отже є нікчемною. Щодо доводів позивача, що штраф у розмірі 7200 грн. було нараховано в період, який передував зверненню до суду в межах строків позовної давності, то такі доводи позивача є безпідставними, так як позивач не вказує у відповіді на відзив дату, коди було нараховано вказаний штраф.Згідно з випискою по рахунку НОМЕР_5 від 08.05.2018 року ОСОБА_1 здійснював останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором 04.05.2016 року «сплата нарахованих відсотків», з того часу жодних платежів не здійснював. Та як вбачається з випискою по рахунку НОМЕР_5 від 08.05.2018 р. у зв’язку з порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев’яносто) календарних днів на підставі п. 6.3. Кредитного договору ОСОБА_1 02.08.2016 р. було нараховано штраф у сумі 7200 грн. (а.с.61-64).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на підстави, вказані в позові та відповіді на відзив.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, залишку нарахованих і не сплачених відсотків та суми судового збору визнав, проти стягнення нарахованої і не сплаченої комісійної винагороди та суми штрафу заперечував. Подані, в ході розгляду справи, письмові заперечення підтримав, просив застосувати строк позовної давності.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено та сторонами не заперечується факт, що 17.02.2016 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «МЕГАБАНК» було укладено кредитний договір № 9-128-821 -2-16-Г (з ануїтетними платежами) (а.с.8).

Згідно з п. 1.1., 1.2. та 1.3. Кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти шляхом видачі з каси банку готівкою в розмірі 16000 гривень на строк з 17.02.2016 р. до 15.02.2019 р. зі сплатою 15,00% річних, а відповідач зобов’язався на умовах, передбачених договором, повернути кредит, сплатити проценти, комісійні винагороди та виконати всі інші зобов’язання згідно з Договором.

Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими Договором.

Ануїтетними платежами в розумінні цього пункту є рівні щомісячні платежі, що підлягають до сплати відповідачем та направляються на погашення суми кредиту і процентів за користування ним і розраховуються таким чином, що в кінці строку дії цього договору за умови виконання зобов’язання відповідачем заборгованість його повністю погашається.

17.02.2016 р. грошові кошти в розмірі 16000 грн., передбачені кредитним договором, були видані позивачем відповідачу, що підтверджується випискою з рахунку №2203420893 за період з 17.02.2016 р. по 01.03.2018 р. та заявою про видачу готівки № ТК.1386869.176.2222 від 17.02.2016 р. (а.с.11, 13).

Згідно з п. 3.2.3. Кредитного договору відповідач зобов’язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.

Відповідно п.4.4. Кредитного договору, розмір щомісячного платежу який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди складає 1 037,85 грн. (а.с.8).

Починаючи з 01.04.2016 р. відповідач порушував строки сплати ануїтетних платежів за кредитом, що ним не заперечено.

У разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів позивач обліковує заборгованість за Кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту позивач припиняє нарахування щомісячної винагороди, процентна ставка за Кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п. 4.8. цього Договору (0,1% процента річних), а за невиконання прийнятих на себе зобов’язань щодо сплати ануїтентних платежів та комісійних винагород відповідач, сплачує штраф у розмірі, передбаченому п. 6.3. цього Договору, що передбачено п.4.10 Кредитного договору (а.с.8).

Станом на 01.03.2018 р. загальна заборгованість за кредитом складає 15 648,82 грн., що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_2 за період з 17.02.2016 р. по 01.03.2018 р., а також розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 01.03.2018 р. (а.с.12, 14).

Також, відповідно до п. 4.1. Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

Відповідно до п. 4.2. Кредитного договору погашення кредитної заборгованості та сплату процентів за Договором Відповідач здійснює ануїтетними платежами. Сплата ануїтетних платежів здійснюється Відповідачем щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

В порушення п.п. З.2.З., 4.2. Кредитного договору Відповідачем не сплачені в повному обсязі проценти за користування кредитом за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 814,88 грн., що підтверджується випискою з рахунку НОМЕР_3 за період з 17.02.2016 р. по 0І.03.2018 р. та розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 01.03.2018 р. (а.с.12, 15).

У зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов Договору ПАТ «МЕГАБАНК» було направлено вимогу (вих. №107-5358 від 30.06.2016 р.) щодо погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.20).

Однак, відповідач до цього часу заборгованість за Договором не сплатив.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ч.1 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов’язання за даним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання, а за правилами ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Пунктом 7.1 Кредитного договору передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань за ним. Закінчення строку договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору. Дострокове розірвання договору здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Не виконуючи належним чином зобов’язання за вказаним договором, відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору, враховуючи, що відповідач в цій частині позовні вимоги визнав, у суду є достатньо правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми залишку заборгованості за кредитом в розмірі 15 648,82 грн. та суми залишку нарахованих та несплачених відсотків за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 814,88 грн.

Між тим, судом критично оцінені доводи представника позивача щодо стягнення комісійної винагороди за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 2 400,00 грн. на підставі п.1.1, 3.2.3, 4.4 Кредитного договору та суми штрафу у розмірі 45% від суми кредиту, відповідно до п. 6.3. розділу 6 Кредитного договору, яка становить 7 200,00 грн.

Відповідно до п. 6.3. Кредитного договору у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев’яносто) календарних днів, відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 45 процентів від суми кредиту (а.с.8 на звор.).

Сума штрафу у розмірі 45% від суми кредиту, становить 7 200,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 01.03.2018 р. та виписку з рахунку НОМЕР_4 за період з 17.02.2016 р. по 01.03.2018 р. (а.с.12, 17).

Відповідно до виписки по рахунку НОМЕР_5 від 08.05.2018 р. ОСОБА_1 здійснив останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором 04.05.2016 р. «сплата нарахованих відсотків», з того часу жодних платежів не здійснював (а.с.43).

Таким чином, у зв’язку з порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів на підставі п. 6.3. Кредитного договору ОСОБА_1 02.08.2016 р. було нараховано штраф у сумі 7200 грн. (а.с.43 на звор.).

Разом з тим, посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогу про стягнення суми штрафу, нарахованого відповідно до п.6.3 Кредитного договору, суд визнає обгрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ст..256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним законодавством України передбачено загальну та спеціальну позовну давність.

Спеціальна позовна давність строком в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 було здійснено 04.05.2016 р..

02.08.2016 року було нараховано штраф у сумі 7200 грн. у зв’язку з порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев’яносто) календарних днів.

Таким чином, позивач мав право пред’явити позов про стягнення штрафу у сумі 7200 грн. протягом одного року з дня його нарахування, тобто до 02.08.2017 р.

Посилання представника позивача на те, що штраф у розмірі 7 200,00 грн. за порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди було нараховано в період, який передував зверненню до суду, який не був сплачений станом на час подання позову до суду, суд відхиляє, оскільки вони не були підтверджені належними доказами.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як вбачається із частини 4 вищевказаної статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 5 статті 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності в частині стягнення заборгованості у сумі 7200 грн. — суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 кредитного договору.

На підставі наведеного, правові підстави щодо стягнення суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 Кредитного договору у розмірі 7 200,00 грн. — відсутні.

Щодо стягнення з відповідача не сплаченої комісійної винагороди в розмірі 2400 грн. в порушення п. 1.1., 3.2.3., 4.4. Договору суд зазначає наступне.

Відповідно п. 1.3. Кредитного договору, згідно з яким кредит надається на споживчі цілі, вбачається, що сторонами було укладено договір споживчого кредиту.

Так, згідно з п. 4.4 Кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду в розмірі 3,0% від суми Кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Згідно із ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживача» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Сторони досягли згоди з вказаних істотних умов, що вбачається із підписаного договору про надання кредиту в розмірі 16000 грн. строком до 15.02.2019 р.

Водночас суд зазначає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 зазначається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов’язано кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, — надання грошових коштів.

Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.

Суд зазначає, що в пункті 4.4 кредитного договору №9-128-821-2-16-Г (з ануїтет ними платежами) від 17.02.2016 р не встановлені послуги, які включаються у комісію за обслуговування кредитної заборгованості, в позовній заяві ПАТ «Мегабанк» не зазначило, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Таким чином, беручи до уваги, що здійснення платежів за управління кредитом не є послугою в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи висновок Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми залишку нарахованої та несплаченої комісійної винагороди за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 2 400,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми залишку заборгованості за кредитом в розмірі 15 648,82 грн. та суми залишку нарахованих та несплачених відсотків за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 814,88 грн. підлягають задоволенню повністю, правові підстави щодо стягнення суми залишку нарахованої та несплаченої комісійної винагороди за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 2 400,00 грн. та суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 Кредитного договору — 7 200,00 грн. відсутні, а тому у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити.

Крім того, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що ПАТ «МЕГАБАНК» сплатив судовий збір в розмірі 1762 грн., що підтверджується меморіальним ордером N 1396-5 від 27.03.2018 року. (а.с.2) Пред’явлений ним позов задоволений на 63%.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1110, 06 грн. (1762 : 100% х 63%).

На підставі викладеного, керуючись ст. 256, 258, 267, 526, 530, 598, 599, 610, 625, 629, 1050, 1052, 1054, 1056 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «МЕГАБАНК» — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого: 61168, АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_6, виданий Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 03.10.2001 р.; ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «МЕГАБАНК» (61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 30, номер рахунку для зарахування коштів: № 3739602 у ПАТ «МЕГАБАНК»,МФО 351629,код в ЄДРПОУ 09804119) заборгованість за Кредитним договором № 9-128-821-2-16-Г (з ануїтетними платежами) від 17 лютого 2016 р., яка станом на 01.03.2018 р. становить 16463, 70 грн. ( шістнадцять тисяч чотириста шістдесят три гривні 70 копійок) та складається з:

суми залишку заборгованості за кредитом в розмірі 15 648,82 грн. (п’ятнадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень, 82 копійки)

суми залишку нарахованих та несплачених відсотків за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р.

в розмірі 814,88 грн. (вісімсот чотирнадцять гривень, 88 копійок).

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «МЕГАБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 суми залишку нарахованої та несплаченої комісійної винагороди за період з 01.04.2016 р. по 01.03.2018 р. в розмірі 2 400,00грн. (дві тисячі чотириста гривень, 00 копійок) та суми штрафу, нарахованого відповідно до розділу 6 Кредитного договору — 7 200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень, 00 копійок) — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого: 61168, АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_7, виданий Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 03.10.2001 р.; ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «МЕГАБАНК» (61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. ЗО, номер рахунку для зарахування коштів: № 3739602 у ПАТ «МЕГАБАНК», МФО 351629, код в ЄДРПОУ 09804119) судовий збір в розмірі 1110, 06 грн. ( одна тисяча сто десять гривень 06 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено — повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду — якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Апеляційного суду Харківської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «МЕГАБАНК» (61002, м.Харків, вул.Алчевських, буд.30, номер рахунку для зарахування коштів: № 3739602 у ПАТ «МЕГАБАНК», МФО 351629, код в ЄДРПОУ 09804119)

Відповідач: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований: 61168, АДРЕСА_1; паспорт НОМЕР_6, виданий Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 03.10.2001 р.; ІПН НОМЕР_1)

Повне судове рішення складено 06 серпня 2018 року.

Суддя В.Є. Чередник