АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 641/4874/15-ц         Головуючий суддя 1 інстанції Григор’єв Б. П.

Провадження № 22-ц/790/3439/16     Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого     — судді Малінської С.М.,

суддів колегії     : ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря     — Єрьоменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Панасенко Павла Петровича на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Приватного підприємства ОСОБА_6 фірми «АСАД» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми та розірвання договору,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Приватного підприємства ОСОБА_6 фірми «АСАД» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми та розірвання договору.

В обґрунтування позову зазначив, що 04 грудня 2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір доручення у формі нотаріально завіреної розписки, зареєстрованої в реєстрі правочинів за № 4772, відповідно до якої ОСОБА_3 отримала від нього грошові кошти в сумі 208000 грн. для купівлі житлового будинку в смт. Пісочин Харківського району Харківської області. Терміном виконання зобовязання за цим договором було визначено 1 січня 2011 року, однак, ОСОБА_3 своє зобовязання у строк не виконала, добровільно повернути кошти, які він їй передав відмовилась.. 01.02.2013 року Комінтернівським районним судом м. Харкова було ухвалене заочне рішення, яким його позовні вимоги до ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі, а саме: розірвано договір доручення від 04.12.2009 року, стягнено з ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 208000, 00 грн. основного боргу, 5200,00 грн. інфляційних витрат та 215000,21 грн. 3% річних, всього 215200, 21 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 8000, 00 грн. У звязку із тим, що рішення суду набрало законної сили, а відповідач ОСОБА_3 свої зобовязання виконала лише 29.12.2014 року, після відкриття виконавчого провадження, просив суд стягнути на його користь інфляційні витрати та 3 % річних з прострочених сум на загальну суму 75755, 40 грн. Також відповідно до п. 2.1 договору ПП «ОСОБА_6 компанія» зобовязалась у разі невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року у цивільній справі № 2-2169/11 протягом 6 місяців з дня відкриття виконавчого провадження, звернутися після настання зазначеного терміну в десятиденний термін до суду з позовом про додаткове стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат та 3% річних від прострочених сум з метою захисту його майнових інтересів, але свої зобовязання за договором не виконало. Виконавче провадження з виконання зазначеного вище рішення було відкрито Жовтневим відділом ДВС Харківського міського управління юстиції20.12.2013 року. Тож, виходячи зі змісту п.2.1 договору терміном виконання зобовязань ПП «ОСОБА_6 компанія» стосовно подання позовної заяви до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від прострочених сум є 30.06.2014 року. Свій обовязок за договором доручення від 01.12.2013 року ПП «ОСОБА_6 компанія» не виконало. За таких обставин просив суд розірвати договір доручення від 01.12.2013 року, укладений між ним та ПП «ОСОБА_6 компанія».

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені: стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 інфляційні витрати з прострочених сум станом на 29.12.2014 року 53811, 20 грн. та 3% річних з прострочених сум станом на 29.12.2014 року 21964, 20 грн., а всього — 75 755, 40 грн. та судові витрати в розмірі 776, 50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_3 — адвокат Панасенко П.П. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 інфляційних витрат з прострочених сум та 3% річних з прострочених сум та судових витрат і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.

Вважає дане рішення таким, що ухвалене за неповного зясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та зроблений висновок про наявність у позивача підстав для застосування ст.625 ЦК України, яка не поширюється на правовідносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Правових підстав застосування до правовідносин збереження майна без достатньої правової підстави, які склалися між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ст. 625 ЦК України немає. Якщо грошові кошти набуваються або зберігаються без достатньої правової підстави на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України; суд неправильно застосував норми матеріального права, прийшов до помилкового висновку про наявність у позивача підстав для застосування ст. 625 ЦК України, яка може бути застосована тільки до договірних зобовязань, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду та не може застосовуватись до деліктних зобовязань, які виникають між сторонами після ухвалення рішення суду; посилання суду на правову позицію Верховного Суду України по справі № 6-369цс15, в якому йдеться про позику, є помилковим, оскільки грошові кошти згідно з договором доручення були передані ОСОБА_5 ОСОБА_3 не як позика, а як предмет договору.

Вважає, що вини відповідача у невиконанні договору доручення немає, тому і підстав для застосування відносно відповідача вимог ст. 625 ЦК України немає.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішенняу межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явилися, дослідивши обставини справи та, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ПП «Земля та люди» про розірвання договорів, виділення в натурі частки у праві спільної сумісної власності подружжя, стягнення грошових коштів та витрат на правову допомогу, звернення стягнення грошових коштів на частку у праві спільної сумісної власності подружжя позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені: розірвано договір доручення від 04 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у формі нотаріально завіреної розписки, зареєстрованої в реєстрі правочинів за № 4772. Розірвано договір доручення від 05 січня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та Приватним підприємством «Земля та люди». Виділено в натурі частку ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя, а саме, житлового будинку літ. А-2 по пров. Дороховському, 6, що належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2009 року, виданого Жовтневою районною радою м. Харкова. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 208000, 00 грн. основного боргу, 5200, 00 грн. інфляційних втрат та 2000, 21 грн. 3% річних, всього 215200, 21 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу в розмірі 8000, 00 грн. Звернено стягнення на частку ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя, а саме, житлового будинку літ. А-2 по пров. Дорохівському,6,що належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2009 року, виданого Жовтневою районною радою м. Харкова. Стягнуто з ОСОБА_3 до державного бюджету судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120, 00 грн.

Рішенням судової колегії у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 04.11.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року змінено. В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про виділення в натурі частки у праві спільної сумісної власності подружжя та звернення стягнення на неї відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

20.12.2013 року головним державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС ХМУЮ відкрито виконавче провадження № 41320210 на підставі виконавчого листа № 2-2169/11 від 19.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 витрат на правову допомогу в розмір 8000, 00 грн.

20.12.2013 року головним державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС ХМУЮ відкрито виконавче провадження № 41320210 на підставі виконавчого листа № 2-2169/11 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 208000, 00 грн. основного боргу, 5200, 00 грн. інфляційних витрат та 2000, 21 грн. — 3% річних, а всього — 215 200,21 грн.

З виписки з банківської карти позивача ОСОБА_5 вбачається, що 29.12.2014 року на його рахунок надійшло 223 200, 00 грн. Вказана сума була внесена ОСОБА_3 в порядку виконання рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218, 88 ЦПК України, ст. ст. 22, 60, 526, 530, 625, 651 ЦК України, вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з таких підстав.

Ст. 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобовязання, її дія поширюється на всі види грошових зобовязань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобовязань.

Цією статтею регулюються зобовязальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина 5 статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобовязальних правовідносин. З рішення суду зобовязальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Рішенням суду судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2013року встановлено, що правовідносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 регулюються положеннями глави 83 ЦК України, які визначають придбання, збереження майна без достатньої правової підстави, а отже і відповідальність за порушення зобовязання придбання, збереження майна без достатньої правової підстави настає відповідно вимог ст. 536 ЦК України, а не ст. 625 ЦК України.

Судова палата у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області 04 листопада 2013 року, якою було переглянуто рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2013 року, по суті правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дійшла до наступного: 04 грудня 2009 року ОСОБА_3 отримала 208000, 00 грн., що еквівалентно 26000 доларів США, для купівлі ОСОБА_5 житлового будинку в смт. Пісочин Харківського району Харківської області або у другому населеному пункті Харківської області. Згідно заяви, справжність підпису на якій нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 4772, відповідачка зобовязувалася знайти будинок і оформити його купівлю на імя позивача у строк до 01 січня 2011 року. У строк до 01 січня 2011 року придбання житла не відбулося.

Ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини мі ж ОСОБА_5 та ОСОБА_3 регулюються положеннями глави 83 ЦК України та, зокрема статті 1212 ЦК України, які визначають придбання, збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України підставами звільнення від доказування є обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, і вони не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини та є преюдиціальними фактами.

Правова позиція Верховного Суду України щодо розяснення застосування ч. 1 ст.1212 ЦК України, зокрема випадків, коли підстава, на якій набуте майно згодом відпала, висловлена в рішенні Верховного Суду України по справі № 6-88цс13 від 2 жовтня 2013 року, в якому Верховний Суд України прийшов до наступного: «Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі».

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2013 року, укладений договір доручення від 04 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, було розірвано.

Ч. 2 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

Отже, підстава, на якій було набуте майно, з набранням рішенням суду законної сили була припинена.

Тому, грошові кошти, які суд ухвалив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 208000, 00 грн. основного боргу, зберігалися у ОСОБА_3 до моменту погашення заборгованості та виконання рішення суду як безпідставно набуте майно.

А отже, правових підстав застосування до правовідносин придбання, збереження майна без достатньої правової підстави, які склалися між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ст. 625 ЦК України немає. Якщо грошові кошти набуваються або зберігаються без достатньої правової підстави на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15: у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, договір доручення не є договором грошового зобовязання, а рішенням суду встановлено, що правовідносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відносяться до правовідносин, які визначають придбання, збереження майна без достатньої правової підстави, що регулюються ст. 1212 ЦК України. Тому правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України немає. Якщо грошові кошти набуваються або зберігаються без достатньої правової підстави на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 ЦК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню й у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 належить відмовити.

Враховуючи положення статті 88 ЦПК України і те, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_3 — ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_5 належить відмовити, з нього належить стягнути на користь апелянта 854,15 гривень, сплачених при подачі апеляційної скарги ( а.с. 156).

Керуючись ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309,313,ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, —

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Панасенко Павла Петровича — задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суд м. Харкова від 21 березня 2016 року — скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Приватного підприємства ОСОБА_6 фірми «АСАД» про стягнення інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми та розірвання договору — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 854 (вісімсот пятдесят чотири) гривні 15 копійок судового збору, сплачених при подачі апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти діб з дня набрання ним законної сили.

Головуючий —

Судді :